Прагматична Анкара

У понеділок, 19 листопада, турецький і російський президенти Реджеп Таїп Ердоган і Володимир Путін у Стамбулі взяли участь в урочистій церемонії, присвяченій завершенню будівництва морської ділянки газопроводу «Турецький потік», що проходить із Анапського району Краснодарського краю Росії по дну Чорного моря до узбережжя європейської частини Туреччини, а саме міста Кийикьой. Обидва лідери дали команду на зварювання замикаючого стику другої нитки газопроводу, повідомляє DW. Укладка першої нитки газопроводу завершилась у квітні цього року.

Будівництво «Турецького потоку» стартувало в травні 2017 року. Він став своєрідною альтернативою проекту «Південний потік», що мав пройти з Росії дном Чорного моря через Болгарію до Греції, Сербії, Угорщини, Словенії, Італії та Австрії. Росія відмовилася від його будівництва 2014 року внаслідок тиску з боку ЄС через агресію РФ проти України.

Паралельно прокладалися дві нитки газопроводу «Турецький потік» потужністю 15,75 млрд кубометрів газу кожна. Одна з них призначена для постачання блакитного палива Туреччині, інша — до країн Південної та Південно-Східної Європи. Вартість проекту оцінюють у 7 млрд доларів.

Під час церемонії турецький президент наголосив, що довжина кожного газогону — 930 км., і вони проходять під водою на глибині понад 2 км. За його словами, повністю проект буде завершений до кінця 2019 року, коли відбудуться всі необхідні випробування. Ердоган заявив, що відносини між Туреччиною та Росією «досягли свого піку, і це виражається в сфері співробітництва в енергетичному секторі», а також назвав проект «історичним». Він додав, що не менше половини природного газу, який пройде через «Турецький потік», планується постачати в країни ЄС.

Президент РФ тим часом зауважив, що цей проект робить із Туреччини «серйозний європейський хаб» і «відображатиметься на геополітичному положенні» країни. Також, як пише Reuters, він заявив, що «проекти такого типу, а цей проект зокрема, не спрямовані проти чиїхось інтересів» і назвав їх «суто креативними».

Попри цю заяву, президента РФ, очевидною є справжня мета «Турецького потоку» — оминути Україну, як шлях транзиту газу до європейських країн. Наприклад, раніше голова НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв у ефірі телеканала «Прямий» заявив, що «Турецький потік» несе для нашої держави таку ж загрозу, як «Північний потік-2». «Вона (нитка газогону. — Ред.) просто менша за обсягом, але загроза така сама: зняття транзитних обсягів із України та переведення іншим маршрутом», — цитує його слова Укрінформ. «Цікаво, чи не забули в Європі про Балканські історичні уроки? Насправді, це лише одне з багатьох запитань, у купі з «Північним потоком-2» і без нього... Мабуть, запитання «Чи будуть нові безпекові тертя?» не на часі, але все ж таки питання часу. Бо, геополітика стабільна до тих пір, поки не має змін в гео...», — так прокоментував новину в Facebook адмірал, експерт із питань оборони та безпеки Ігор Кабаненко.

«День» звернувся до експертів із проханням розповісти, які ризики несе «Турецький потік» для України й у чому полягає його вигода для Туреччини:

«ТРЕБА ГОТУВАТИ РЕАЛІСТИЧНИЙ ПЛАН НА ВИПАДОК РІЗКОГО ПАДІННЯ ТРАНЗИТУ»

Дмитро МИРУНИЧ, співголова Фонду енергетичних стратегій:

— Ризики очевидні. В разі значного заповнення потужностей першої черги це створює передумови для падіння транзиту газу через українську територію приблизно на 15 млрд кубічних метрів. При поточних ставках транзиту, десь до півмільярда доларів транзитної виручки буде недоотримано лише через введення цієї першої черги. Якщо буде введена в експлуатацію й активно використовуватиметься зі значною потужністю друга черга, на жаль, буде втрачено ще як мінімум 300 — 400 млн доларів транзитної виручки, при поточних тарифах на транспортування.

Для росіян економічно обґрунтовано буде не платити транзитний тариф не тільки Україні, а й Молдові, Румунії та Болгарії. Навіщо їм це робити, якщо вони будуть їм напряму транспортувати газ і ці гроші залишатимуться в їх казні? Звичайно, там будуть амортизаційні відрахування, без них неможливо. Але, однозначно, що це економічно вигідніше та доцільніше.

— Чи можна використати «Турецький потік» на користь Україні, і за допомогою нього, наприклад, постачати американський газ з польського термінала?

— Ні. Для того, щоб транспортувати газ з термінала Свіноуйсьце, треба побудувати інтерконектор Україна — Польща. Такий проект існує, на нього навіть є ТЕО, але немає грошей. На поточну дату, мало розпочатися будівництво, принаймні певні підготовчі роботи, але вони провалені, зокрема з українського боку, оскільки в «Укртрансгазу» немає грошей.

— А що ця ситуація загалом означає для України? «Турецький потік» може повністю запрацювати в кінці 2019 року, активно споруджується «Північний потік-2». Як Україні діяти та захищати національні інтереси?

— На мою думку, навряд чи ми зможемо протидіяти, оскільки ми не є учасниками цих проектів, вони не проходять по нашій території. Можна, звичайно, висловлювати свої претензії, намагатися на політичному рівні щось вимагати, але все це неефективно. Я вважаю, останнє, що залишилось у Києва — апеляція до США і спроба діяти разом чи використати їх, як елемент протидії «Північному потоку-2».

Треба готувати реалістичний план на випадок різкого падіння транзиту до позначок 20 — 25 млрд куб. на рік — що робити з українською ГТС. Поки що жодного такого плану не існує, він не підготовлений в повному обсязі. «Нафтогаз» надавав попередні оцінки, скільки станцій треба вже законсервувати, але це ще далеко не те, що потрібно. Має бути потужний план, усі державні органи мають до нього долучитися. Треба буде переглядати схеми транспортування газу внутрішнім споживачам. Зрозуміло, що зростуть видатки на одиницю транспортної роботи, це приведе до зростання транспортного тарифу всередині країни.

«ЦЕ ЗАГРОЖУЄ НЕ ЛИШЕ ЕКОНОМІЧНИМ, А Й ВІЙСЬКОВИМ ХАРАКТЕРОМ»

Iгор СЕМИВОЛОС, директор Центру близькосхідних досліджень:

— «Турецький потік» — це старий проект, який вже існував ще до початку збройного конфлікту з Росією. В цьому сенсі політика Туреччини — доволі прагматична. Вони націлені на те, щоб перетворити свою країну в енергетичний хаб, і що більше через неї буде проходити транспортних та інших коридорів, то краще для них. Тому вони, виходячи зі своїх національних інтересів, всіляко підтримують такі проекти газогонів, що проходять через їхню територію. Всі ці проекти вітаються Туреччиною і керівництво країни активно їх лобіює.

Звісно, для України будь-яка диверсифікація російського газу та спроба пустити його через інші газогони несе загрозу, при чому, не лише економічного, а й військового характеру. Адже ми чудово розуміємо, що одна з причин, чому Росія не пішла на пряму військову інтервенцію 2014 року, була газотранспортна система, пошкодження якої під час бойових дій розглядалося як таке, що неможливо зробити. Наявність контрактів, більша частина газу, яка йде українською територією та ін. — це стримуючий чинник. Нам будь-які такі проекти не те, що безпосередньо загрожують, але принаймні створюють додаткові проблеми.

З іншого боку, слід розуміти, що в тих складних відносинах, які вибудовуються в України з Туреччиною, ми намагаємося мінімізувати будь-який вплив Росії і зробити так, щоб ці відносини будувалися не в трикутнику, а безпосередньо між двома країнами, при мінімальному впливі третьої країни. А це означає, що ми повинні брати до уваги аргументи наших турецьких партнерів про економічну доцільність цього газогону.