Наші батьки були на півслові обірваним поколінням. Весь цей огром несказаного і набріханого зверху, накопичившись за століття, тепер криком кричить. Країні потрібні письменники для психологічної санації.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, есеїстка

Про «обережну» стратегію

Як опортунізм Заходу допомагає душити свободу в Росії
29 липня, 2021 - 19:43

Джо Байден заявив, що Росія спробує використовувати дезінформацію для втручання в проміжні вибори до Конгресу в США, які мають відбутися в листопаді 2022 року. Щоправда, не дуже зрозуміло, навіщо це Путіну і яким чином він це робитиме. Позиція Байдена щодо «Північного потоку-2» російського президента цілком влаштовує. Тому Путіну немає ніякого сенсу втручатися у вибори до американського Конгресу на боці Трампа та республіканців, що займають у питанні про спірний газопровід набагато більш антиросійську позицію. Тож, боюся, заява Байдена про намір рішуче боротися з втручанням Росії у вибори 2022 року — це чергова пустушка, покликана продемонструвати американській громадськості рішучість нинішнього президента США боротися з «російським втручанням» (якого в цьому випадку, швидше за все, немає), а на практиці грає лише роль прикриття опортуністичної політики, яку адміністрація Байдена проводить стосовно Кремля. Американський президент також стверджував, що, на його думку, у Путіна є «реальна проблема», що полягає в слабкості економіки Росії. За словами президента США, економіка Росії спирається тільки на ядерну зброю й нафтові ресурси, а більше у Росії «немає нічого». Байден зазначив, що усвідомлення цієї проблеми робить Путіна ще небезпечнішим. Це можна розглядати як приховане виправдання опортунізму у відносинах з Путіним. Байден також припустив, що реальна «гаряча» війна з великою державою, якщо це трапиться, буде, швидше за все, «результатом кібератаки з великими наслідками», і в кібератаці проти Америки звинуватив Росію і Китай. Ця заява теж покликана виправдати стриману реакцію американської адміністрації на нещодавні кібератаки проти США, зв’язок яких з російськими спецслужбами мало в кого викликає сумнів. Мовляв, якщо надміру на такі атаки реагувати, то можна ненароком спровокувати термоядерну війну. А тут якраз вчасно пішов, швидше за все заздалегідь запланований, витік конфіденційної інформації. Видання Politico, посилаючись на власні джерела в адміністрації США, пише, що Байден утримується від персональних санкцій щодо президента Росії Володимира Путіна і його найближчого оточення, побоюючись хаосу в Росії та потрапляння її ядерного арсеналу в руки непередбачуваних і небезпечних сил у разі швидкого краху нинішньої російської влади. При цьому «деякі помічники Байдена не впевнені, що гонитва за багатством Путіна призведе до того, що він буде покараний до такої міри, як це пророкують його критики. Натомість, після напружених внутрішніх дебатів, чиновники Білого дому вибрали менш агресивний підхід: вони зроблять Росії попередження без ескалації напруженості або загрози потенційного співробітництва у спільних проблемах, таких як зміна клімату» (о, цей рятівний міф парникових газів, що годиться на всі випадки життя!). На пропозицію Гаррі Каспарова, Олексія Навального та інших російських опозиціонерів вдарити санкціями по найболючішому місцю путінського клептократичною режиму — по багатомільярдним активам Путіна і його друзів за кордоном, Байден і його оточення вважають за краще реагувати вибором «обережної стратегії того, як найкраще вести справи з Росією, одночасно переносячи основну частину зусиль США на передбачувану найбільшу загрозу — Китай. За словами чиновників адміністрації, Сполучені Штати добиваються від Росії «стабільних і передбачуваних» відносин, а не нескінченних суперечок». Неназваний чиновник адміністрації Байдена застерігає від оцінки режиму Путіна як тільки клептократичного, оскільки, «безумовно, у нього є й інші амбіції на геополітичній сцені, крім збагачення себе і своїх друзів». До того ж, на думку того ж чиновника, санкції проти російських олігархів зроблять їх ще залежнішими від російської держави. На погляд анонімних представників адміністрації Байдена, вилучення путінських багатств у довгостроковій перспективі не завадить Путіну викликати занепокоєння в Америці. На думку давнього супротивника Путіна, фінансиста Білла Браудера, «Якщо ви хочете змінити поведінку Путіна, то єдине, що ви можете зробити, це зосередитися на тому, що він цінує найбільше, а саме на грошах, які він вкрав у російського народу і які він тримає через цих олігархів. Це воістину срібна куля в стосунках з Путіним». Характеризуючи ж Байдена і його команду, Браудер з гіркотою констатує: «Усі ці люди — великі політичні начотники. Вони не бандити (gunslingers), вони схиблені на політиці. Багато в чому це добре, але іноді вам потрібні бандити» (ймовірно, у поданні Браудера, Трамп і був таким «бандитом»). Тому, коли мова заходить про людей, імовірно близьких до Путіна, Байден вважає за краще діяти обережно. Його люди вказують на брак інформації про реальні зарубіжні активи Путіна і його оточення. Не всі з них можна знайти, і ще складніше довести їхній зв’язок з Путіним і його ближнім колом. Тут мало довести лише те, що людина є одночасно багатієм і другом Путіна. Тому адміністрація Байдена хоче використовувати загрозу санкцій, а не самі санкції, як важіль тиску на Кремль, наприклад у питанні про боротьбу з кібератаками. У разі ж запровадження санкцій проти Путіна мости будуть спалені, і співпраця з Росією, як вважають в американській адміністрації, стане неможливою. Нарешті, санкції можуть підірвати російську економіку, що, у свою чергу, може створити проблеми для світової економіки, а дестабілізація ситуації в Росії загрожує хаосом і насильством, оскільки «існує ймовірність того, що замість того, щоб діяти як стримуючий фактор, запровадження санкцій проти багатих друзів Путіна може призвести до ескалації циклу відплати. Навіть дії, які лише трохи підривають контроль Путіна, коли, наприклад, його соратники зрозуміють, що не можуть отримати доступ до своїх грошей, здатні завдати шкоди російській економіці до такої міри, що це, у свою чергу, завдасть шкоди економіці Європи і, зрештою, американській економіці. Крайні кроки, які можуть призвести до падіння Путіна, можуть виявитися ще більш дестабілізуючими й непередбачуваними за своїми наслідками. Офіційні особи США, пам’ятаючи про хаос епохи після закінчення холодної війни, побоюються, що величезний арсенал ядерної зброї Росії може потрапити не в ті руки». Крім цього, як пише Politico, «є безліч інших причин, щоб уникнути репресій клептократів наразі, кажуть чиновники адміністрації й зовнішні аналітики. По-перше, президент, можливо, захоче зберегти деякі важелі впливу для подальшого використання. Байден дав зрозуміти, що хоче дати Путіну час, щоб довести, чи може він бути конструктивним партнером, зокремауз таких питаннях, як боротьба з кібервимагачами. Після червневого саміту американські офіційні особи були натхнені зауваженням високопоставленого російського співробітника служби безпеки про те, що Росія готова співпрацювати зі Сполученими Штатами у боротьбі з кіберзлочинцями».

Усі ці аргументи схожі на дитячий лепет. На американську публіку він, ймовірно, ще діє, а от у тих людей, які на своїй шкірі відчули і відчувають особливості нинішньої російської влади, цей лепет викликає лише гірку усмішку. Загроза ядерного Армагеддону, яким Путін лякає Захід, — це не більше ніж засіб примітивного шантажу, оскільки сам Володимир Володимирович і його друзі гинути в цьому Армагеддоні ні за яких обставин не хочуть. Усі обіцянки Путіна і російських представників взагалі про можливу разом з США боротьбу з кіберзлочинністю не варті ламаного гроша. Єдиний спосіб добитися припинення масштабних кібератак з території Росії проти США та інших західних країн — це по-дружньому попередити Путіна, що в разі нових атак такого роду США не зможуть гарантувати, що з американської території не будуть проведені аналогічні або ще масштабніші атаки проти ключових російських об’єктів. І якщо такі попередження не матимуть дії, то зробити кілька показових атак, після яких Путіну мало не здасться. Ядерну війну після цього він точно не почне, а підконтрольним хакерам категорично заборонить навіть дивитися в бік США та їхніх союзників. Нинішні російські олігархи, які входять як у ближнє путінське, так і в ширше коло, повністю залежать від держави, і ніякі санкції цю залежність все одно не збільшать. У разі повалення Путіна ніякого хаосу й розпаду не буде. Позасистемна опозиція представлена ??аж ніяк не екстремістами. У її лавах достатньо технократів, і на її бік, у разі падіння нинішнього режиму, перейдуть як технократи, так і військові нижньої та середньої ланки, які зараз режим обслуговують. Якщо й відпаде якась територія від Росії, то це гірський Північний Кавказ, який, по суті, залишається колонією. Але без його відпадіння розвиток справжньої демократії в Росії навряд чи можливий. Нарешті, всіх грошей Путіна і його друзів знайти, звичайно, не вдасться. Але якщо буде знайдена і конфіскована хоча б частина їх, а інші підозрілі активи будуть заморожені, це значно послабить можливості Кремля як щодо придушення опозиції всередині Росії, так і, особливо, щодо фінансування своєї агентури на Заході. А поки що ця агентура дуже успішно використовується для боротьби із залишками свободи слова в Росії.

У головного редактора одного з останніх незалежних від Кремля російськомовних ЗМІ — Інтернет-видання The Insider, знаменитого своїми розслідуваннями, зокрема діяльності кілерів ГРУ в Європі, отруєння Навального і про палаци Путіна, Романа Доброхотова провели обшук одразу після того, як видання було занесене до списку іноагентів. Приводом для обшуку стала справа про наклеп, порушена за заявою нідерландського блогера Макса ван дер Верффа, якого Роман звинуватив в отриманні грошей від ГРУ за публікацію прокремлівських версій загибелі малазійського «Боїнга» в Донбасі. Справа про наклеп стала лише приводом, головна ж мета, напевно, полягала в отриманні під час обшуку, за допомогою вилучення електронних носіїв, наявної у Доброхотова інформації та з’ясуванні джерел проведених The Insider розслідувань. Очевидно, до виборів Кремль хоче зачистити всю разслідувальну журналістику в Росії. А Байден тим часом санкціонував проведення наприкінці вересня в Женеві другого раунду переговорів щодо стратегічної стабільності між представниками США і Росії. Ці переговори важливі тільки Путіну, і для нього дуже важливо, що вони відбудуться вже після вересневих виборів у Росії, які, напевно, будуть позначені наймасштабнішими фальсифікаціями та небувалим відсівом усіх скільки-небудь нелояльних до Кремля кандидатів. Очевидно, напередодні женевської зустрічі Вашингтон не зможе занадто різко критикувати підсумки виборів.

Борис СОКОЛОВ, «День»
Газета: 
Рубрика: