«Синергія сильних сторін»

Дмитро ЄФРЕМОВ, провідний фахівець Центру міжнародних досліджень Дипломатичної академії України при МЗС, спеціально для «Дня»:

— «Посилити синергію своїх сильних сторін з КНР» — новий заклик, з яким віднедавна Китай звертається до своїх міжнародних партнерів. Меседж демонструє перегляд підходів до зовнішньої політики та економіки, який сьогодні здійснює Китай: рух до проактивної політики на міжнародній арені, нарощення відкритості світу, пропозиція ділитися плодами власного зростання, експортувати накопичений досвід, розбудовувати неконфліктні міжнародні відносини і сприяти багатостороннім форматам співпраці. Китай офіційно зберігає прихильність до діючих правил та міжнародних інститутів, а також готовність підтримувати кроки з посилення глобального урядування.

Стимулом до розвороту в зовнішній політиці КНР послужила відкрита конфронтація з безумовним світовим лідером — Сполученими Штатами — довкола торгівлі, інвестицій і технологій. Їх протистояння зумовило нові тренди у світовій економіці — відновлення торговельного протекціонізму, фільтрації інвестиційних потоків і технонаціоналізм. Країни помінялися ролями: Китай виступає захисником глобалізації та відносин, побудованих на правилах, тоді як позиція США має реакційний характер, включає вимоги згорнути і переглянути принципи координації, старанно створюваних ними самими протягом попередніх трьох десятків років. Китай також набуває нової іпостасі, яка викликає суттєві побоювання на Заході: він успішно абсорбує інтелектуальний капітал, перетворюється на осередок інновацій та провідного технологічного лідера світу. На додаток, внаслідок віддалення одна від одної країн-лідерів спостерігається тренд координувати торговельні відносини через двосторонні формати.

Епохальна зміна в зовнішньоекономічних відносинах, яка очікує на Україну, свідчить, що світові тренди цілком впливають і на нас. За підсумками 2019 року, Китайська Народна Республіка перетвориться на нашого найважливішого торговельного партнера, обсяг торгівлі сягне за 12 млрд дол. На Китай припадатиме 11% зовнішньоторговельного обороту, зберігаючи диспропорційність, сировинний характер експорту і ввезення готової продукції. Торгівля з КНР, попри це, зберігає привабливість та високий потенціал. Протягом наступних 15 років Китай стане найбільшим ринком збуту для всіх країн світу, оскільки його імпорт товарів і послуг сягне 40 трлн дол.

Разом з тим, зміни в китайській зовнішній політиці, спрямовані на пошуки «синергії», не знаходять відгуку в українсько-китайських відносинах. Двосторонній політичний діалог понад шість років залишається на низькому рівні, вище керівництво мало комунікує з китайськими лідерами, не квапиться з розвитком інструментів двостороннього партнерства, демонструє інертність до китайських ініціатив і не формує виразної стратегії розвитку з цією важливою країною.

Результатом розмитої позиції України щодо Китаю є розсинхронізація взаємодії з ним на міжнародній арені, про що свідчить голосування за важливі для нас резолюції ООН, суб’єктивізм у двосторонніх відносинах, що призводить до невиконання Україною своїх зобов’язань, дистанціювання від перспективних для України довгострокових проектів та можливостей, що завершується відсутністю китайських інвестицій у вітчизняній економіці. Просідають також культурна, наукова та громадська співпраця, Україна зі своїми інтересами не представлена в інформаційному просторі Китаю, відомості про нашу країну подаються з небажаними викривленнями.

Китайська ініціатива «Один пояс, один шлях», до якої Україна лише номінально дотична, а по суті — тривалий час ігнорує, на сьогодні є головними воротами розвитку співпраці з КНР. Вона має стати основним об’єктом уваги влади з 2020 року. Її потенціал — не лише у стимулюванні торгівлі, а й у привабленні інвестицій, у тому числі в інфраструктуру, енергетику та сільське господарство. Потенційні масштаби і напористість китайських інвестицій при цьому вимагають актуалізації національного законодавства в частині захисту національних стратегічних інтересів та можливостей інших інвесторів.

Модернізація вітчизняної інфраструктури на китайські кошти сама по собі не забезпечить економічної вигоди через дотаційний характер перевезень товарів і залежність від розшивання вузьких місць у інфраструктурі інших країн. Для отримання вигоди від участі в «Один пояс, один шлях» необхідно гарантувати стабільне проходження транспортних потоків територією України зі сходу на захід і з півдня на північ. З огляду на це, завдання уряду на 2020 рік і після:

1. створювати механізми та інститути для покращення координації учасників;

2. прозорість та окупність інфраструктурних проектів забезпечувати через механізми державно-приватного партнерства, а не на основі односторонніх державних гарантій;

3. фокус уваги змістити із модернізації інфраструктури на операційну ефективність логістичних послуг.

Такий підхід сприятиме диверсифікації української торгівлі та посиленню кооперації з країнами, які перебувають у транспортних коридорах між Україною та КНР (Азербайджан, Грузія, Іран, Казахстан, Росія, Туреччина, Туркменістан, Узбекистан).

Щоб підвищити логістичну конективність України з Китаєм та іншими учасниками ініціативи, потрібно працювати над уніфікацією стандартів для транспортних засобів, залізничних колій, використанням єдиних транскордонних платіжних систем. Логістичними кластерами для спрощення руху товарів між учасниками ініціативи можуть виступити захід Львівської та північ Харківської (у разі розблокування товарообігу з РФ) областей, а також Чорноморські порти України, оскільки мають необхідний людський, виробничий та освітньо-інноваційний потенціал.

Для забезпечення ефективної роботи логістичних кластерів окрема робота в межах поглиблення «синергії» українсько-китайських відносин має проводитись щодо зниження вартості та прискорення швидкості експортно-імпортних операцій, спрощення митного контролю і процедур, перевірок та експертиз, ліцензування й сертифікації діяльності. Як фундамент для просування китайських ініціатив у Чорноморському регіоні може пропонуватися Угода про мультимодальні транспортні перевезення ГУАМ.

Корисним механізмом роботи з таким важковаговиком, як КНР, також може стати участь України у форматі «17+1», в межах якого Китай співпрацює з країнами Східної та Південної Європи. Приєднання до нього допоможе Україні координувати свою позицію із сусідами, запозичувати досвід обстоювання комерційних інтересів, зменшувати тиск з боку інших впливових гравців.

Рівень тарифного і нетарифного захисту привабливих для України китайських ринків залишається високим. Отримати доступ до них можливо через укладання з Китаєм угоди про зону вільної торгівлі. У разі переговорів про таку угоду потрібно:

1. просувати до неї положення про високі екологічні стандарти, санітарні та фіто-санітарні норми, нормативи захисту праці, доступ до державних закупівель;

2. уникати включення до угоди положень про рух капіталу та інвестицій, захисту прав інтелектуальної власності.

Негативними наслідками угоди можуть стати зростання дефіциту торговельного балансу і деіндустріалізація країни, які перекриють очікувані позитивні вигоди. Якщо Україна не готова до укладання такої угоди, її, як показує досвід інших країн Євразії, можна замінити ініціативами зі створення спеціальних спільних технопарків та виробничих зон, вигоду від яких далі поступово поширювати на всю економіку. Ефективна угода щодо безперешкодної торгівлі з КНР має ґрунтуватися не на кон’юнктурних інтересах галузевих лобістів, а на стратегії відновлення індустріального потенціалу України; вона можлива лише після зниження рівня боргового навантаження на економіку та підвищення загальної економічної стійкості України.