Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Тактика та стратегія санкційного тиску

Захід планує перетворення Росії на країну третього світу
11 квітня, 2022 - 14:44
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Війна з Росією триває вже більш як 45 днів і починає відчуватися певна втома від безперервних бомбардувань міст та інфраструктурних об'єктів, людських втрат та всього того, що так чи інакше пов'язане з війною.

Разом зы зведеннями з фронтів найбільший інтерес викликають повідомлення про наступний пакет санкцій, які на Росію накладають наші західні партнери. З кожним подовженням списку санкцій виникає запитання про те, чому такі масштабні рестрикції не дають очікуваного ефекту, не змушують Кремль почати згортати війну з Україною. Навпаки, судячи з усього, російське політичне та військове керівництво планує розгорнути масштабну наступальну операцію на Донбасі.

Почнемо з того, що ніде й ніколи досі санкційний тиск не призводив до зміни правлячого в країні режиму. З різних причин. Досить згадати Північну Корею, Кубу та Іран.

Санкції ніколи не бувають тотальними. Завжди знайдуться ті чи інші способи їх обійти. На іранський банківський сектор було накладено дуже жорсткі санкції. Країна була відключена у повному обсязі від системи SWIFT. У Тегерані пішли на бартерні угоди із низкою країн. Наприклад, Індія за придбану нафту постачала сільськогосподарські товари за бартером та клірингом.

Російська економіка має значний запас міцності у вигляді різноманітних ресурсів та великого обсягу торгівлі енергоресурсами. Ціни на нафту й газ настільки високі, що навіть дисконт $35 за барель все-таки приносить значні валютні надходження. Заморожування у країнах активів Центрального банку Росії до кінця поточного року покривається великим позитивним сальдо торгового балансу.

Відмовитися миттєво від російських вуглеводнів Європа не може. Зрештою, вони не наші союзники, а доброзичливі партнери й, насамперед, думають про свої інтереси. Для німецького уряду за всієї значущості подій в Україні набагато важливішим є настрій виборців. Через позицію німецьких профспілок, а соціал-демократи з ними неабияк пов'язані, відмову від російського вугілля довелося відкласти до другої половини серпня. Вбивства у Бучі та Краматорську жахливі, але роботу втрачати через них німецький бюргер не збирається.

При цьому санкційний тиск на Росію Захід нарощує постійно та закриває ті чи інші можливості обходу санкцій, досить жорстко попереджає Китай та Індію щодо цього. Як свідчать події, не без успіху.

Можна виділити кілька причин, через які санкції не дають на сьогодні очікуваного ефекту.

По-перше, навіть якщо Захід почне зменшувати споживання російських енергоресурсів, це торкнеться лише нових контрактів, старі, а деякі укладені на тривалий період, доведеться виконувати. Для їхнього розриву, що пов'язано з фінансовими штрафами, знадобиться політичне рішення. Проте навіть відмова від нових або зменшення постачань за чинними угодами до кінця року суттєво вдарить по російському бюджету.

По-друге, хоча практично припинено постачання обладнання та комплектуючих, інших товарів, є іноді значні складські запаси. За різними категоріями товарів вони оцінюються від 3 до 6 місяців. Звідси зовнішня картинка, що виробництво хоч і трохи скорочується, але триває. Це дозволяє відносно короткий час нівелювати наслідки санкцій.

По-третє, після 25 травня проблема дефолту стане на повний зріст. Уже почалися технічні дефолти низки провідних російських підприємств, а за ними й усієї держави російської.

Російські чиновники високого рангу розуміють, що з другої половини поточного року негативний ефект від санкцій почне проявлятися у дедалі більшому масштабі. Звідси той поспіх, з яким Кремль хоче розв’язати військову проблему на полях Донбасу й у разі успіху змусити Київ підписати закінчення війни на своїх умовах. Часу для цього у Кремля обмаль — другий квартал. Коли наші героїчні захисники зірвуть цей план, то для Москви все ставатиме дедалі гіршим.

Ми докладно зупинилися на ефекті від санкцій та кількох відтермінованих наслідків їхнього запровадження. Вони були прийняті та здійснюються через агресію Росії проти України. За всієї важливості цього чинника у довгостроковому плані він має тактичний характер. Наразі їх предмет дещо затуляється масштабністю, однак це далеко не всі цілі, через які вводяться такі рестрикції.

Наприклад зупинимося на відході з Росії таких фірм як Halliburton, Schlumberger, Baker Hughes і Weatherford International. Вони займалися нафтосервісом, а фактично забезпечували видобуток важкодобувної нафти. Зазначимо, що її на російських родовищах понад 70%. Без роботи цих фірм та їхнього обладнання вже наступного року розпочнеться зниження видобутку нафти, оскільки ніхто у світі не замінить цих фірм. Уже в середньостроковій перспективі Москва почне втрачати не лише обсяг видобутку нафти, а й прибутки від її постачання.

Навіть у разі закінчення війни Росії проти України ніхто не збирається скасовувати запроваджені санкції. Навпаки, вони зумовлять подальшу деградацію всієї економіки Росії та насамперед її військово-промислового комплексу. Як наслідок, ліквідується матеріальна основа зовнішньополітичної та військової агресивності Росії. У цьому полягає стратегічна мета запроваджених санкцій.

Зазначимо, що технологічні обмеження запроваджувалися й після захоплення Криму та агресії на Донбасі. Однак вони були неповними та значною мірою точковими. Проте вони навіть не дозволили виконати програму оновлення військово-морського флоту. Її реалізація відкладена і наразі взагалі не має перспективи. Аналогічно щодо космосу та авіабудування. Серійний випуск як цивільних, так і військових літаків довелося відкласти або відмовитися від виробництва літаків п'ятого покоління для військово-повітряних сил.

Другий напрямок впливу санкцій — дефрагментація російської еліти. Вона у своїй більшості чудово розуміє довгострокові наслідки західних обмежень. Як загальних, так і персональних.

Процес наростання протистояння в елітах триває паралельно із невдачами першого етапу операції в Україні.

Витоки від розвідувальних органів західних країн свідчать про формування принаймні двох груп у кремлівських коридорах влади.

Перша група складається з керівників адміністрації президента та економічного блоку. До неї за деякими даними примикають директор ФСБ Олександр Бортніков та голова Служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін. Воно й зрозуміло, оскільки вони перші кандидати на роль цапів-відбувайлів у разі невдачі чергового наступу. Ця група хотіла б якнайшвидшого закінчення війни та підписання хоч якогось прийнятного миру.

Друге угруповання, назвемо її ошаленілою, складається з міністра оборони Сергія Шойгу, першого заступника адміністрації президента Сергія Кирієнка, а також голови Чечні Рамзана Кадирова. Ця група готує на зміну Путіну нинішнього губернатора Тульської області Олексія Дюміна.

Проблеми у другого угруповання аналогічні. Небезпека стати цапами-відбувайлами за очевидні провали як в Україні, так і взагалі в Росії та в навколишньому світі. Саме тому вони вимагають війни до переможного кінця та демонстративно нехтують наслідками санкцій.

Щойно результати санкцій стануть очевидними для багатьох у Росії, насамперед у фінансовій сфері, а також у зв'язку з необхідністю урізання соціальних виплат, глибинний народ вимагатиме пред'явити і покарати винних. Ось тоді для перерахованих угруповань, а можливо і якихось інших, настане час діяти.

У якій формі відбудеться зміна влади в Росії, зараз передбачити неможливо. Багато чого вирішиться на полі бою на Донеччині.

 

Юрій РАЙХЕЛЬ
Рубрика: