Уроки поразки

Збірна України з футболу в наступному році не поїде на чемпіонат світу до Бразилії. Чорну смугу участі в серіях плей-офф не вдалося оминути і цього разу. Після переконливої перемоги 15 листопада на НСК «Олімпійському» над французами з рахунком 2:0, у вівторок у матчі-відповіді в Парижі на «Стад де Франс» українські футболісти пропустили три сухі м’ячі. Будемо відвертими: якби не бездоганна гра українського воротаря Андрія П’яткова, голів було б значно більше... Але справа не в цьому. Хід поєдинку показав: на даному етапі українські спортсмени просто виявилися неготовими до агресивного спротиву французької «машини». Не останню роль у цьому відіграло і суддівство, на яке після матчу нарікав наставник української дружини Михайло Фоменко: «Суддя призначає штрафний за гру рукою, якої не було, і зараховує м’яч, коли має місце триметровий офсайд». Відверто підвів команду й захисник Євген Хачеріді, який на 44-й хвилині отримав перше попередження, а вже на початку другого тайму — друге й закономірне вилучення, залишивши команду в меншості. Але це вже історія. Історія перемог і поразок. І не тільки у футболі.

(НЕ)ВМІННЯ ПРОГРАВАТИ

Спортивне протистояння з Францією показало: нам бракує вміння правильно вболівати за своїх. І не лише у спорті. Взагалі за свою країну.

Коли наші спортсмени перемогли, подарувавши країні три дні такого приємного і розкішного відчуття чемпіонства, їх мало не підносили до небес. Заслужено. Адже практично українці побачили праобраз тієї команди, про яку давно міряли. З досвідченим українським тренером, якому вдалося зібрати оптимальний (реально найсильніший на цей час) склад футболістів. Крім цього відчувається психологічна стійкість спортсменів; практично всі вони грають в українських командах. Яким же приємним був смак перемоги не у будь-кого, а саме у Франції — збірної з історією (чемпіона світу та Європи), футболісти якої грають у клубах-світових грандах. Перемога надихала позитивом та оптимізмом. Адже це стосувалося не лише футболу. Практично в ідеальній грі читався успішний результат підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Ми відчули, що можемо чесно змагатися і заслужено перемагати. В праобразі ідеальної команди бачився праобраз успішної країни. І він нікуди не зник після поразки. Адже життя не складається лише з перемог.

Утім,варто було гравцям поступитися — відразу з’явилися тисячі негативних, грубих, образливих і часто несправедливих оцінок — у пресі, блогосфері та соціальних мережах. А даремно. Поразки — і не лише у футболі — мають об’єднувати націю так само, як і перемоги. Українцям ще потрібно буде навчитися гідно програвати. Виходити з цього з піднятою головою, як головний тренер команди Михайло Фоменко. У його інтерв’ю після матчу немає пошуку винних — лише глибока оцінка поєдинку, заклик до ретельнішого тренування та... максимальні завдання на майбутнє. « ...У грі не було цілісності. Потрібно більше працювати, — зауважив він і подякував гравцям за той рівень гри, на який вони спромоглися. — Дякую футболістам за ті зусилля, що були докладені, щоб вийти на цей рівень. Шкода, що не вирішили завдання прямого виходу на Чемпіонат світу. Ми їм завжди бажаємо, щоб у клубах у них все було добре: і зі здоров’ям, і з набором очок».

Критиканів сьогодні багато. Так, за підсумками двох матчів, українська команда поступилася французам. Поступилася заслужено, по грі. Але чи могли ми ще півроку тому взагалі мріяти про такий рівень українського футболу? Про перемогу над Польщею, бій на рівних з Англією, про те, що станемо серйозним «каменем спотикання» для грізної Франції? Де рік тому був Фоменко? Чому цього досвідченого тренера знайшли лише тоді, коли команда «загрузла» в глибокій, передовсім психологічній кризі? Так, країні ще належить підтягнутися, виконати всі «домашні завдання». І не лише у спорті. Але виклики потрібно приймати з гідністю.

ГОТУВАТИСЯ ПОВИННІ НЕ ЛИШЕ ФУТБОЛІСТИ

Відомий музикант Тарас Чубай під час матчу-відповіді написав у себе на сторінці у «Фейсбуці»: «Я думаю, що коментатора сьогодні люблять тільки його тато й мама...» Якнайвлучніша оцінка. До матчів такого рівня потрібно готуватися не лише футболістам. Сухий супровід, який чули глядачі на «Інтері», нікому не потрібен. Коментатору на вистачало «зарядженості», динамізму та навіть віри у свою збірну. Сьогодні замало більш-менш вдало оперувати футбольною термінологією. Необхідно правильно розставляти смислові акценти. Особливо, коли коментуєш матч національної збірної! Наприклад, напередодні першого поєдинку з французами жоден коментатор не згадав надзвичайно важливої події — першої літургії у церкві Анни Ярославни в передмісті Парижа Санлісі. Напередодні Україна придбала там землю для того, щоб функціонувала ця церква. Духовна складова як ніколи важлива в такі моменти. Коментатори це проґавили. І не тільки це.

На сайті «Інтера» під відео зі «свіжою» грою — нова порція слушних нарікань на роботу коментатора. «Мільйони вболівальників мучив словесним проносом коментатор-нездара»; «людина, яка коментувала футбол, абсолютний непрофесіонал, нічого не розуміє ні в коментаторській етиці, ні в коментаторському мистецтві»; «другий тайм, а коментатор вже здав матч: « ...а от якби ми...» Думати треба, що в ефірі говориш! Вчіться у європейських коментаторів, як своїх підтримувати».

РЕВАНШ ПОПЕРЕДУ

...Наступний престижний футбольний форум, в якому братиме участь Україна, — чемпіонат Європи-2016. До речі, він відбудеться у Франції, тож збірна цієї країни автоматично потрапить до фінальної стадії змагань. Україна ж натомість матиме час для того, щоб «підтягнутися». Попереду — десятки товариських зустрічей та кваліфікаційний етап до ЧЄ. Хочеться вірити, що, зробивши правильні уроки з останньої поразки, ми матимемо шанс гідного реваншу з французами. Можливо, у фіналі змагань. У спортивному, як і в політичному житті України, — все ще попереду.