40 років демократичної «диктатури»

На початку серпня цього року сталася подія, яка не привернула увагу світових ЗМІ — Президент Екваторіальної Гвінеї Теодор Обіанга Нгема Мбасого відсвяткував 40 років перебування на троні. Рекорд для Африки. Що нам до того? Безпосереднього — нічого. Але останні вибори в Україні, безліч трендів, які вимальовуються у світі, змушують зацікавитись феноменом  диктаторства у світовій історії. Диктатура пройшла століття, дожила до наших днів і, як на мене, буде існувати ще довго. Міняється, пристосовується, адаптується, виконує певне історичне завдання на конкретному історичному етапі і або зникає, або імплементується в сучасні форми управління суспільством. Не вдаючись в політологічну суть поняття «диктатура»,  на прикладі Екваторіальної Гвінеї цікаво і повчально роздивитись її еволюцію,   зауваживши декілька  принципових особливостей  країни. Але спочатку декілька слів про саму країну. 

Екваторіальна Гвінея — маленька країна в Західній Африці. Столиця — м.Малабо  розташована на окремому острові, досить далекому від континентальної частини — 275 км. Населення — 1,3 млн. Всього потрошку — золото, діаманти, тантал, боксити, ліс. Але головне — нафта, яку почали добувати на початку 90-х минулого століття. Зараз вона на третьому місці в Африці після Анголи і Нігерії. Добувають приблизно 250 000 барелей в день або 12—13 млн тонн в рік ( а добували і по 20 млн ). 99% її іде на експорт. В зв’язку з цим ВВП на душу населення в 3—4 рази більший, ніж в Україні: 22 710 доларів (МФВ ) або 23 473 доларів по версії Всесвітнього банку. Перше місце в Африці. Але, зрозуміло, це зовсім не означає, що народ там живе дуже добре; половина населення — за межею бідності. Хоча грамотність — 93% серед чоловіків і 80% серед жінок. Для Африки досить непогані показники. Середня зарплата — 1 000 доларів в місяць ( інженер із США отримує 12—13 тисяч доларів). Ціни в доларах: 1 кг апельсин — 3.85, 0.5 кг хліба — 3.4, 1 літр молока — 2.1, 1 літр бензину — 0.82, кросівки NIKE — 57.5.  Така зарплата приваблює в країну десятки тисяч робітників з сусідніх країн. В той же час 20% дітей не доживають до 5 років. 

Україна та Екваторіальна Гвінея. Торговельні відносини наших країн складають приблизно 10 млн доларів; і це тільки експорт з України. Але саме Україна в особі британської фірми Duglas Alliance, яка належить українському бізнесмену Ю . Потійку  (на той час доцент університету «Крок»), побудувала найбільшу  і єдину в країні електростанцію «Сендже» (за підтримки Міненергетики України). Саме по українських проектах в Болгарії будувались кораблі для ВМС Екв. Гвінеї, які стали другими по потужності після ВМС Нігерії (вже коло 240 млн населеня). Тому саме в Україну (до Севастополя) були направлені  молоді еквагвінейці для навчання на майбутніх офіцерів флоту. Президент Теодор Обіанго  Н. Мбасого в 2004 році був в Україні, домовлявся про купівлю літаків Ан-140 і Ан-74; не домовились з-за високої ціни. Домовились про постачання різноманітної зброї. Ще раз відвідав Україну у вересні 2014 року. 

ТЕПЕР ПРО ОСОБЛИВОСТІ

1. Як вже вказувалось країна маленька. Була колонією Іспанії, тому єдина в Африці має за офіційну мову іспанську. Сусіди, Камерун і Габон, були колоніями Франції. На континенті немає ніяких взаємних територіальних претензій. Є проблеми з Нігерією, Камеруном, Габоном щодо територіальних вод, в яких є поклади нафти і газу.

2. Маленька країна має і маленьку армію — 2500 чоловік. Не має ядерної зброї або ще чогось схожого. Не хизується своїми  БТРами. Географічні особливості країни вимагають потужного військового флоту, який має забезпечувати охорону нафтових родовищ від піратів.  На армію витрачає 0,1% ВВП. Нікому не загрожує. Гарні відносини з сусідами.

3. 86% населення — одне плем’я: фанг. Тому апріорі немає міжетнічних конфліктів. Президент країни — він же автоматично і генеральний вождь племені. Тому не може бути ніякої опозиції всередині одного племені проти вождя. Кількісна мізерність інших племен не дає їм підстав претендувати на щось особливе.

4. Наявність нафти означає наявність нафтодоларів. Це дозволяє країні розвивати соціальну інфраструктуру. В столиці активно будується соціальне житло — одноповерхові будинки з палісадником; при іпотеці термін не вказується — кожен виплачує скільки може і коли може, її можна передавати і онукам. Першокласна лікарня побудована з допомогою Ізраїлю. Працює Національний університет. Будуються торговельні центри. Крім того, нафта робить країну бажаним партнером сильних гравців цього світу. Навіть Білорусь долучилась  до цього бізнесу. 2—5.04.2019 р. в Малабо проходив VII Конгрес Африканської організації виробників нафти і газу. В листопаді буде проходити V Газовий саміт. 

ТЕПЕР ЩОДО ПРЕЗИДЕНТІВ ЕКВАТОРІАЛЬНОЇ ГВІНЕЇ

Іспанія надала незалежність своїй колонії 12.10. 1968 року. На посаду Президента вони обрали мера невеликого містечка, спокійного, слухняного,  відданого «хазяям» — Франсіско Масіас Нгема Бійого, з племені фанг. На той час в країні було 350 000 населення. Рік він всідався в кріслі, опановував  владу, яка виявилась безмежною. Був приємно вражений.  І вже в 1970 році розпустив всі партії і створив Єдину національну партію трудящих, куди було записано все населення ( щоб не заморочуватись блоком партійних і безпартійних ). Порвав з Іспанією і США. Став орієнтуватись на соціалістичні країни.  Закрив всі школи; навіть при католицьких місіях. Заборонив всілякі ліки: лікуйтесь так, як лікувались ваші діди і прадіди. Вислали всіх іноземних лікарів. 1975 року заборонив сповідування християнства і вислали католицьких священиків. А з часом в усіх церквах мали висіти портрети Президента  і всі проповіді мали починатись словами: «Нема бога, крім Масіаса». В центральному соборі влаштували склад зброї. В країні залишилось менше десятка людей з вищою освітою. Міністерства були позбавлені державного фінансування і поступово зникали. Закрились всі банки, газети. Вбивства за будь-що стали нормою. Розстріляли директора Національного банку і всі кошти  він забрав додому. Наказав розчленувати директора Державного департаменту демографії; «щоб навчився рахувати». Всього знищили близько 50 000 чоловік. 125 000 втекли до сусідів. Терпець увірвався, коли були розстріляні декілька офіцерів Національної гвардії, які пожалілись Президенту, що їм вже декілька місяців не виплачують гроші. 3.08.1979 року його племінник, начальник охорони, командувач Національної гвардії Теодор Обіанга Нгема Мбасого разом з марокканськими найманцями скинув дядю, піймали його в джунглях і разом з п’ятьма прихильниками  розстріляли.. Сім’я втекла в Північну Корею.

І ось запитання, заради якого знадобилась історія Екваторіальної Гвінеї: одна країна, один народ, одна сім’я, один і той же історичний проміжок часу — а яка різниця в результатах діяльності? Чому так? У чому причина?  Відкинемо чинник нафти; немає доказів, що багаті природні ресурси позитивно впливають на менталітет диктаторів.  Що ж призвело до кардинальної зміни політики держави? Що змінилося?  За великим рахунком, нічого. Крім одного — з’явилась людина, яка зрозуміла можливість зникнення держави при збережені  старої політики і яка ризикнула взяти відповідальність за долю країни  на себе. В нього не було ніякої харизми. Була рішучість і впевненість в необхідності змін. Але його конкретні дії згуртували навколо нього народ. Йому повірили. Роль особистості в історії — тема не нова. Екваторіальна Гвінея в чистому, лабораторному вигляді продемонструвала значимість особистості  в історії держави, в долі народу: не було серйозного тиску на диктатора ні зсередини, ні ззовні.

 Новий Президент повернув людям націоналізовану власність. В листопаді цього ж року оголосив про свободу приватного підприємництва. В 1982 році була прийнята нова Конституція, в якій проголошувались політичні свободи. А в новій редакції 1991 року — багатопартійна система. Разом з Всесвітнім банком розроблена національна програма «Горизонт 2020». Запроваджена обов’язкова безоплатна початкова освіта для дітей 6—11 років.  Відкрито 802 початкові школи, 137 середніх, 761 дитячий садок. Засновано Національний університет, і Президент став його почесним доктором. В 1991 році іноземні компанії почали добувати нафту. Економіка отримала потужний імпульс для розвитку. Міністр фінансів Марселіно Овоно Єду в 2014 році підсумовував: «Ми є країною, яка все почала з нуля. Вона спрямована на розвиток. Це відбувається поступово. Я думаю, що пріоритетом уряду на сьогодні є розвиток людського потенціалу, тобто освіта і охорона здоров’я». І наостанок: надано 4 млн євро на придбання у Смітсоновського інституту в Вашингтоні колекції творів мистецтва народності фанг.  Позитивні зміни не означають відсутності старих традицій. Зберігається культ вождя-президента. В 2003 році державне радіо оголосило, що Теодор Обіанг Мбасого «подібний Богу на небесах» і знаходиться «в постійному контакті з Всемогутнім». Тому на виборах за нього голосують від 97,85% в 1996 році до 93,7% в 2016 році.  Реальна опозиція відсутня і придушується. Країна є лідером по спробам переворотів: тільки в 2000 році їх було 3. Потім 2004-го (мав якесь відношення син М.Тетчер), 2009 р. бандити з Нігерії штурмували президентський палац, а в грудні 2017 р. —  найманці з ЦАР, Чаду, Судану. Характерно: всі спроби переворотів здійснювались іноземцями.  Після останньої спроби в країну прибули стурбовані делегації з КНР, Марокко, Єгипту, Франції щоб висловити свою підтримку Президенту. Зрозуміло — могли постраждати їхні інфраструктурні проекти.  Президент — диктатор багатої нафтою країни є бажаним партнером. Його радо приймали президент США Барак Обама, президенти Росії Д. Медведєв і В. Путін. Його приймає вище керівництво Китаю. Згідно ротації двічі очолював Африканський Союз. І як результат цитата з останньої Національної доповіді для ГА ООН: «Республіка Екваторіальна Гвінея є суверенною, незалежною, соціальною і демократичною державою. Її вищими цінностями є єдність, мир і справедливість».

Зовсім непогано для диктатури. Для демократичної диктатури.   

Йому 77 років. Хворий на рак. Готує собі заміну — віце-президента Екв. Гвінеї, свого старшого сина Теодора (Теодоріно). Чи зможе він успішно продовжити справу батька? Хтозна. Син Б. Хмельницького Юрій, син О. Кромвеля Річард не змогли («День» № 147-148, 16-17.08.2019 ).

І ось запитання, заради якого знадобилась історія Екваторіальної Гвінеї: одна країна, один народ, одна сім’я, один і той же історичний проміжок часу — а яка різниця в результатах діяльності? Чому так? В чому причина?  Відкинемо чинник нафти; немає доказів, що багаті природні ресурси позитивно впливають на менталітет диктаторів.  Що ж призвело до кардинальної зміни політики держави ? Що змінилося?  За великим рахунком, нічого. Крім одного — з’явилась людина, яка зрозуміла можливість зникнення держави при збережені  старої політики і яка ризикнула взяти відповідальність за долю країни  на себе. В нього не було ніякої харизми. Була рішучість і впевненість в необхідності змін. Але його конкретні дії згуртували навколо нього народ. Йому повірили. Роль особистості в історії — тема не нова. Екваторіальна Гвінея в чистому, лабораторному вигляді продемонструвала значимість особистості в історії держави, в долі народу: не було серйозного тиску на диктатора ні зсередини, ні ззовні. Еволюція диктатури відбувалась практично в замкнутому територіальному і політичному  просторі.  А якщо відповідальність бере на себе одна особа, то як це співвідноситься з демократією? Мабуть, ніяк. І диктатура (демократична диктатура !) — логічна форма влади в даній ситуації. Вона не викликає спротиву, засудження з боку демократичних держав. Вона без спротиву, спокійно була імплементована в загальноафриканські органи влади.  Цілком можливо, що Екваторіальна Гвінея демонструє нову, реальну структуру сучасних міжнародних відносин в умовах наростаючих глобальних ризиків.

В Україні з занепокоєнням обговорюють кинуте партією влади в інформаційний простір поняття «демократична узурпація влади». А тут  вже 40 років існує демократична диктатура. І нічого: всі задоволені, і всередині, і ззовні.   

Коли Теодор Обіанг Нгема Мбасого вирішив врятувати свою країну, свій народ від остаточної деградації, він був підполковником.