Кожне національне письменство, годуючись помітними і непомітними впливами од інших письменств, все-таки органічно переробляє й перетворює їх і виявляє тим натуру даної нації, її ідеали й змагання, її інтереси й потреби.
Сергій Єфремов, український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик

Безвість!

Чиновники звітують про чемпіонство окремих областей у продажі земельних часток (паїв) й чекають часу, коли можна буде придбати до 10 тис. га землі
12 жовтня, 2021 - 18:29
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Результатом відкриття ринку землі без сценаріїв розвитку подій та відсутності законодавчої підтримки найбільш прийнятного з точки зору еколого-економічного та соціального критеріїв буде глобальна невизначеність для України.

За прогнозами, до 2050 року в країнах, де проживатиме понад 70 % населення світу, землезабезпеченість складатиме 0,03 — 0,06 га ріллі (за достатньої норми для продовольчого забезпечення без його імпорту потрібно 0,15 — 0,2 га ріллі), що понад як у 10 — 20 разів менше, ніж у 12 країнах світу, які володіють найбільшими площами сільськогосподарських угідь, включаючи Україну.

Аграрна економічна наука 30 років розробляла теорію про «почуття власника», а нова влада розпочала просто про «власника». Після ринку землі будуть гарантувати недоторканою власність на землю. Це весь супровід такого доленосного заходу, як запровадження ринку землі.

Із запровадженням ринку землі сучасні чиновники запровадили моніторинг процесу продажу землі (за липень укладено майже 3 тис. земельних угод на 5324 га землі), тоді як цивілізовані країни відслідковують, у якій ступені такий чинник — інститут ринку землі узгоджений з іншими законами, що в сукупності підтримує сприятливі умови щодо створення нових фермерських господарств і покращує та підтримує справедливе для всіх учасників інтегрованої взаємодії ринкове конкурентне середовище. Для прикладу, можна згадати фіскальну реформу, що проведена міністром фінансів Франції Мартеном Годеном за поданням Бонапарта Наполеона, метою якої було запровадження справедливого оподаткування. Земельні родові помістя, які до цього не оподатковувалися і функціонували без напруження в управлінні, були оцінені їхніми власниками. Але чітко був встановлений механізм — за низької оцінки землі платиш мізерні податки й можеш одержати незначні кредитні суми, а за високої оцінки все навпаки: доступ до необмежених кредитів, але високі податки змушують різко покращити управління помістям або ж продати значну частину землі, здати її в оренду тощо. За три роки після проведення земельного кадастру Франція досягла насичення продовольством власних ринків, а за окремими продуктами — надлишкового виробництва завдяки масовому створенню фермерських господарств і зникненню великих земельних помість. На жаль, в Україні інший вектор — на сьогодні чиновники звітують про чемпіонство окремих областей у продажі земельних часток (паїв) й чекають часу, коли можна буде придбати до 10 тис. га землі. До речі, на сьогодні багато європейських країн у земельних відносинах користуються законами Наполеона Бонапарта.

Поки що такий доленосний процес, як ринок землі, віддано на відкуп стихії — якось воно буде. Але чи є у селян паї, що вільні від юридичних зобов’язань? Так, колишній депутат Верховної Ради України Володимир Литвин запевняв, що вільної землі в Україні практично не залишилося. Інші депутати, наприклад, Григорій Заболотний, констатував, що більше 30 % земель уже скуплено за схемою, яку підтверджує юрист Вадим Безпалий: покупці землі нібито позичають гроші власникам паїв (обездоленим селянам та пенсіонерам) під розписку з наступним утворенням боргу та відповідним відчуженням землі кредиторам. За даними колишнього голови Асоціації фермерів та приватних землевласників Івана Томича, нерезиденти України вже орендують понад 12 млн га або 36% площі ріллі (30 країн світу — в основному громадяни ЄС, США та Китаю), які взяті юридичними особами, а в тіньовому обігу вже перебуває близько 9 млн га земель (27% ріллі). Як стверджувало ще сім років тому шведське видання The Local, близько 20 % найбільш родючих українських земель контролюється іноземними фірмами на основі довготермінових договорів оренди, в т.ч. американськими компаніями Monsanto, Cargill и DuPont. За повідомленням аналітиків, окремі компанії, інвестфонди скуповують суверенні борги України як один з апробованих механізмів подальшого заволодіння землями, які успішно застосовані при скупці земель в Камбоджі, Гані, Ефіопії, Малі, Кенії, Аргентині, Уругваї та Парагваї. До речі, Великобританія, США, Об’єднані Арабські Емірати і Китай уже викупили майже 2% усіх орних земель у світі.

Перспектива безземелля спонукає розвинені країни світу з дефіцитом землі й навіть із високою землезабезпеченістю (наприклад, США) придбавати землі сільськогосподарського призначення в країнах, де їх очільники не в змозі організувати ефективне управління економікою і проблема фінансової кризи десятиліттями не відпускає їх з обіймів. За підрахунками фахівці з Land Matrix, у світі за минуле десятиліття понад 200 млн га ріллі (14% світових запасів) було продано або віддано в оренду на тривалі терміни. Наприклад, від 2 до 5,5 млн га землі вже придбали США, Китай, Індія, Малайзія, Великобританія, Південна Корея, Італія, Ізраїль, Об’єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія у таких країн, як Індонезія, Камбоджа, Гана, Філіппіни, Ефіопія, Малі, Кенія, Аргентина, Уругвай, Парагвай, Конго, Судан, Росія, Україна і т.д.

Мабуть, що перед запровадженням ринку землі необхідно було вирішити питання: уряду змиритися, що основні трансакції на ринку землі як такому вже давно відбулися (продано, перепродано за мізерну ціну, знаходиться в довгостроковій оренді тощо) з катастрофічним для сільського населення варіантом майбутнього або ж визнати незаконними всі тіньові операції на офіційно неіснуючому (а з 1 липня 2021 р. — існуючому) ринку землі.

Історія знає безліч прикладів, як наводився порядок на ринку землі в минулому і як існуючий досвід використати Україні за сірих або чорних схем руху землі при відсутності прозорості до моменту запровадження ринку землі. Якщо земля придбана іноземцями та вітчизняними латифундистами ще за відсутності офіційного ринку землі, то виникає проблема її націоналізації (експропріація без компенсації) або ж експропріації з компенсацією (повною або частковою — згідно з ринковою ціною) з метою купівлі або передачі її державі (з наступною передачею в оренду селянам). Націоналізація як така, що ліквідовує власність без компенсації, відпадає в цивілізованому середовищі, якщо попередньо земля придбавалася зі згодою її попередніх власників. Необхідно при цьому чітко визначитися, чи з дотриманням усіх законодавчих актів укладалися умови оренди землі з власниками паїв. Компенсація може бути різною за розміром. Як відомо, практично 100% агрохолдингів уникають загального (20% від чистого прибутку) оподаткування й переходять на пільгове (фіксованого сільськогосподарського податку) — 6 — 10 грн за 1 га землі. За даними вчених, латифундисти платять податки за користування 1 га землі в 10 — 15 разів менше, ніж дослідні господарства НААН України. Саме факт заниження латифундистами податків за землю використовували уряди країн для її оцінки з метою компенсації власникам землі при її експропріації (з повною компенсацією). Так, в Мексиці у 1925 р. компенсацією за землю, яка була експропрійована, була видача облігацій, сума яких розрахована на основі заниженого до цього латифундистами розміру земельного податку, в Італії — після другої світової війни, у Болівії, Єгипті, Гватемалі — у 50-х роках минулого століття під час проведення земельної реформи.

В Україні, як бачимо, перед запровадженням ринку землі стояли проблеми вирішення або встановлення реальних власників землі. Для цього необхідно було провести інвентаризацію земель сільськогосподарського призначення з установленням їх власників, за якими схемами та якою ціною придбана, кількість орендарів (за яких умов укладені угоди про оренду, на який термін, умови перегляду норм орендної плати тощо). Таку процедуру необхідно було провести за різними регіонами. Для одержання повної інформації була потреба в багатомісячній праці багатьох десятків, а то й тисяч експертів. Після цього необхідно було провести серйозний аналіз одержаної інформації. Тоді з допомогою залучених експертів (юристів, землевпорядників, геодезистів, економістів, первинних виробників тощо) можна було одержати деяку ясність щодо виявлених проблем у земельних відносинах та накреслити сценарії їх можливого вирішення на старті запровадження ринку землі.

Спробуємо формалізувати поняття «безвість» наступним аналізом результатів господарської та торговельної діяльності сільськогосподарських підприємств країн світу. Щоб не було жодних ілюзій щодо «величезних успіхів» аграрного сектора економіки (всі без виключення аграрні міністри за останні 10 років запевняли, що Україна годує майже весь світ — 1 млрд населення світу), попередньо відзначимо, що у 2019 р. за величинами доданої вартості сільського господарства (в основному сума прибутку і заробітної плати) та експорту сільськогосподарської продукції в розрахунку на 1 га ріллі Україна займала відповідно 191-ше (поряд з РФ і Монтсеррат) і 110-те (поряд з Республікою Молдова, Гайана, Китай і Намібія) місця серед 224-х країн світу.

Спостерігається чітка основна закономірність у глобалізованому світі — країни-імпортери зерна використовують зростаючі його обсяги на корм тваринам і птиці, що дозволяє їм вирішувати в першу чергу, наприклад, проблеми родючості ґрунтів та зайнятості населення. Тому логічним є проведення групування країн світу за таким показником, як витрати зерна на корм до обсягів власного його виробництва (табл. 1).

Розгляд основних показників економічного розвитку сільського господарства показав, що Україна з її чорноземами порівняно з іншими країнами знаходиться в трагічному стані. Так, відповідно 17 і 15 країн-імпортерів зерна, шротів, висівок, патоки тощо витрачають на корм зерна у 6,4 і 1,28 разу більше, ніж його виробляють, і за рахунок додаткових кормових ресурсів утримують від 17 до 9 разів більше тварин і птиці у розрахунку на 1 га ріллі та відповідно у стільки ж разів забезпечують вищу зайнятість сільського населення в галузі тваринництва (розраховано за технологічною трудомісткістю в Україні). Так само в інших групах країн, де витрати зерна на корм тваринам менше 100% від валового його виробництва, на 1 га ріллі утримують у 3 — 5 разів більше тварин, ніж в Україні. Тобто якби в Україні була така ж щільність тварин, як у багатьох країнах світу, то безробіття на селі було б відсутнє. Окрім залежності рівня зайнятості населення від розвитку тваринництва відмітимо головне: надходження згідно зі стратегічними планами кормових ресурсів для тваринництва в розрахунку на 1 га ріллі забезпечив групам країн світу у 4 — 110 разів вищий рівень експорту м’яса і м’ясних продуктів і у 3,5 — 273 разу — молока і молочних продуктів, ніж в Україні. Також такий розподіл праці забезпечив більш ефективним країнам надходженню з імпортом зерна, шротів, висівок пшеничних тощо поживних речовин у розрахунку на 1 га ріллі в кількості 50 — 355 кг діючої речовини, тоді як Україна з експортом продовольства і кормових ресурсів втратила 53 кг діючої речовини. Ще вищі втрати поживних речовин ґрунту пов’язані з експортом пелет із соломи, бадилля тощо, їх спалювання в полі або в примітивних котельнях тощо. За даними ФАО, в 2019 р. Україна на 1 га ріллі внесла стільки ж, як втратила з експортом продовольства, — 53 кг діючої речовини мінеральних добрив. Хоч на 1 га ріллі ще надійшло 35 кг діючої речовини поживних речовин за рахунок органічних добрив, з атмосфери та біологічної фіксації (бобові культури та запровадження інокуляції інших культур) в Україні спостерігається негативний баланс поживних речовин у ґрунті (з урахуванням втрат, що пов’язані зі спалюванням рослинних решток). Парадоксально, але слов’яни таким бізнесом (вивезенням поживних речовин ґрунту) займалися ще 500 років тому. Так, за повідомленням істориків ратнівської землі Волинської області Івана і Володимира Денисюків, тільки із села Велимче у 1563 р. вивезено у Гданськ 650 т попелу і 20 тис. дубових брусів. А в ратнівському районі тільки один «бізнесмен» за 1549 — 1563 рр. заготовив у лісах 36 тис. великих колод, 24 тис. клепок і випалив 2240 т попелу. Оце удобрили польську землю! І як відмічають автори, «можна тільки вжахнутися, як багато лісу треба було знищити», аби випалити стільки добрив для іноземних країн. Ну, нічого не змінилося. Правда, 500 років тому на болотах Полісся ще до першого їх осушення іншого бізнесу, як спалювання лісу і знищення звірини, не можна було придумати. Ми ж зараз у цивілізованому світі із «знанням справи» вивозимо поживні речовини нашої землі за наявності інших, більш дохідних і екологічно прийнятних варіантів бізнесу — розвитку тваринництва, переробки його продукції і її експорту із збільшеною у 3 — 7 разів доданою вартістю.

Підсумком до аналізу цієї таблиці є катастрофічно низький рівень експорту сільськогосподарської продукції на 1 га ріллі в Україні — до 2—30 разів менше, ніж у групах країн світу. Відносно 41-ї країни це відставання ще більш відчутне — від п’яти разів (Польща, Греція) до 85 — 160 (Бельгія, Нідерланди). Ще 64 країни перевищують Україну за цим показником у 1,1 — 5 разів, що поряд із суцільним безробіттям на селі, деградацією ґрунтів та втратою їх родючості вказує як мінімум на відсутність будь-якої стратегії або бачення майбутнього України.

Який стратегічний напрям розвитку сільського господарства вбачає нова влада? Всі надії на другий етап дії земельного закону, який настане у 2024 р., — переходу на дозвіл продажу землі розміром до 10 тис. га. Сьогодні з різних джерел можна почути або прочитати, що заборона новим законом до 2024 р. купувати понад 100 га землі стримуватиме надходження інвестицій та розвиток сільського господарства. Так, наприклад, власник агрохолдингу I&U Group (земельний банк 50 тис. га) Сергій Тарасов впевнений, що реформа з обмеженням площі купівлі до 100 га є її імітацією. Директор агрохолдингу Resilient Олексій Сидоров бідкається, що без іноземців на ринку землі власники земельних часток (паїв) не одержать високих заробітків від їх продажу — «землю скуплять місцеві феодали, царьки, і люди залишаться ні з чим». Він же створив асоціацію із захисту прав агрокомпаній з іноземним капіталом. Якщо іноземців не допускати до української землі — це буде дискримінація. А оскільки іноземний капітал практично є в половини учасників ринку, то вони повинні бути учасниками ринку. Тому О. Сидоров закликає всі аграрні компанії з іноземним капіталом ставати членами асоціації й боротися з ворогами — власниками паїв, які, згідно з 30-річною турботою про них з боку урядів, повинні були створити фермерські господарства. Так само директор зі зв’язків із держорганами Групи компаній «Агропросперіс» Віталій Іванченко бідкався, що через заборону продавати землю іноземцям кожен власник земельного паю втратить 30 — 40 тис. дол. США. За такого розвитку подій «35 тис. фермерів «з’їдять» сім млн власників паїв». Фантасти! Щодо країн, де середні фізичні розміри ферм складають менше 100 га, наприклад, країн ЄС (середній розмір 3-50 га землі), то вони у 2019 р. одержали у 6,5 разу більше доданої вартості й у 8 разів більше експортують продовольства в розрахунку на 1 га ріллі, ніж Україна з домінуванням на аграрному просторі агрохолдингів.

Яку ж модель розвитку сільського господарства приймає наш уряд? Європейську, де понад 95% ферм є сімейними, чи південної Америки з її величезними господарствами — латифундіями?

Микола КАЛІНЧИК, доктор економічних наук; Іван АЛЄКСЄЄНКО, кандидат економічних наук, генеральний директор НВП ТОВ «ВінМікс-Софт»
Газета: 
Рубрика: