Борги «мертвої» держави,

Верховна рада не прийняла проект постанови про необхідність врегулювання з Росією взаємовідносин із питань повернення Україні сум заощаджень громадян України, що були на 1 січня 1992 року акумульовані в Ощадбанку СРСР і є власністю громадян України. За це рішення проголосувало лише 140 депутатів, а 274 — не голосували взагалі. Автор проекту — депутат, член фракції блоку «Наша Україна — Народна Самооборона» В’ячеслав Кириленко.

Депутат вважає, що прийняття даного законопроекту дозволило б відновити соціальну справедливість і знизити навантаження на держбюджет України, а також значною мірою прискорило б виконання державою зобов’язань перед громадянами щодо відшкодування знецінених заощаджень. Кириленко зауважив, що загальна сума заощаджень громадян України еквівалентна 150,5 мільярда доларів.

«Закон Кириленка не має ніяких правових основ, — пояснив «Дню» екс-міністр економіки України Віктор Суслов. — Справа в тому, що відповідно до угоди, підписаної 1992 року, кожна країна сама відповідає перед своїми вкладниками за зобов’язаннями колишнього Ощадбанку СРСР». Усі країни колишнього СРСР взяли на себе ці зобов’язання. Не лише Україна, але й країни Балтії, Грузія, Білорусія, усі взяли на себе зобов’язання виконати і погасити зобов’язання перед вкладниками, підкреслює він.

Крім того, як зауважує Суслов, ще в 1996 році Верховна Рада України прийняла Закон про гарантії відновлення заощаджень вкладників України в Ощадбанку колишнього СРСР. Відповідно до цього закону Україна сама зобов’язалася виплатити кошти своїм громадянам, які втратили заощадження в Ощадбанку СРСР. «І частина виплат, до слова, вже за рахунок держбюджету була виконана», — підкреслює експерт.

Спроби ж перекласти на російську сторону ці зобов’язання, на думку Суслова, це політичний маневр, що направлений на загострення україно-російських відносин. «Закон Кириленка популістський і не ѓрунтується на жодних правових основах. Верховна Рада вчинила абсолютно правильно, що його не розглядала», — вважає Суслов.

Не зовсім згодний з Сусловим екс-голова групи радників Голови НБУ Віктор Лисицький. На його думку, підписані 1992 року, як і Закон 1996, груба помилка українців. «Ми самі себе обдурили», — каже він. Адже коли після домовленостей у Біловезькі Пущі Росія самочинно, не порадившись ні з ким, оголосила себе правонаступницею СРСР , то відповідно отримала «у спадок» не лише багатство, але й борги «мертвої» держави. Тому, керуючись такою логікою, переконаний Лисицький, Україна мала повне право вимагати в Росії відшкодування заощаджень. Адже, нагадаємо, що так і не були укладені передбачені Московським договором угоди «Про структуру боргу й активів, визначених на момент правонаступництва», «Про процедуру поділу золотовалютних фондів і резервів СРСР, інвестицій і нерухомості СРСР за кордоном». Відповідно і ніякого розподілу зроблено не було. До цієї ж теми — і депозити громадян України, що «зникли» в Ощадбанку СРСР. Виходить, що Росія у розподілі активів колишнього СРСР обібрала Україну за принципом: «давайте, куме, спочатку з’їмо ваше сало, а потім — кожний своє» або ж, як говорять у Росії, «як липку». І жодна українська влада за всі двадцять років практично не вчинила нічого результативного на захист законних інтересів нації. Хоча Московським договором передбачено, що «кожна зі Сторін, що сперечаються, має право звернутися до міжнародних погоджувальних процедур і міжнародних судових органів».

Проте, на думку Лисицького, сама ідея повернення вкладникам заощаджень Ощадбанку СРСР — абсурдна. «Україні, як і іншим колишнім республікам СРСР, треба просто визнати, що цих грошей, цих заощаджень просто не було», — каже Лисицький. І це, на його думку, — єдиний правильний вихід. Адже кожний, хто хоч трохи розуміється на теорії політекономії, знає, що гроші, які не забезпечені товарами та послугами, не є грошима, пояснює експерт. «Таких «папірців» в СРСР видавали безліч. Всі добре пам’ятають кілометрові черги в магазинах не лише за промисловими товарами, як то одяг, техніка чи навіть мило, але й за продуктами харчування. Я сам у 1968 році майже три години простояв у черзі за м’ясом. Пристойного костюму в моєму рідному Миколаєві взагалі купити не можна було. Пригадую, як моя дружина їздила до наших родичів в Москву, щоб скупитися. Їхала на два тижні, півтора з яких простояла в черзі, щоб купити мені, собі і для синів одяг», — розповідає Лисицький. — Цей «дефіцит» пояснювався зокрема й тим, що людям заробітну платню насправді платили не грішми, як економічною категорією, а папірчиками, які називали «грішми». Бо насправді придбати за них нічого не можна було, товару на гроші, що друкувалися в оббіг, просто не було. Варто лише згадати перший рік, коли в Україні «відпустили» ціни. Показник інфляції тоді за місяць сягнув позначки у 386%. Ринок сам себе врівноважував». А тому, каже експерт, і депозити на рахунках Ощадбанку колишнього СРСР не що інше, як фантом. У нього самого, як зауважив він «Дню», залишилося «на книжці» 8,5 тисяч рублів. «Збирали з дружиною на Волгу фінської зборки, — розповів Лисицький. — Але коли з’явилась інформація про те, що держава повертатиме ці гроші, я навіть не поворухнувся. Йти просити у держави те, чого ніколи насправді не було, означає не поважати себе».

Сам Кириленко у розмові з «Днем» зауважив, що в країні просто немає політичної волі для вирішення питання вкладів колишнього СРСР. «Це — величезна непосильна проблема, з якою Україна залишилася сам на сам», — зауважив депутат. За його словами, за 15 років Україна змогла виплатити лише 8% від суми депозитів вкладникам СРСР. «І все йде того, що вирішення цієї проблеми для нас затягнеться на століття», — підкреслює Кириленко.

«А той факт, що депутати не підтримали ініціативу, може свідчити лише про те, що очевидно наша парламентська більшість забула, депутатами чого вони є: Верховної Ради України чи Госдуми Росії», — вважає Кириленко. Такі «голосування», на його думку, вказують на те, що деякі наші депутати отримують подвійну платню: одну — з кишені українських платників податків, а другу — з того боку україно-російського кордону.

А для тих, хто переконує у відсутності правового підѓрунтя для пред’явленння претензій до Росії щодо повернення вкладів колишнього СРСР, посилаючись на угоду 1992 року, Кириленко каже, що це «трактування Російського ЦентроБанку». Україна, за його словами, не завершила всіх необхідних процедур, щоб прийняти на себе зобов’язання. А тому має повне право вимагати у Російської Федерації, центробанк якої отримав усі закумульовані активи Ощадбанку колишнього СРСР, виплатити вклади українським громадянам.