Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Енергонезалежність — синонім національної безпеки

Які галузі економіки мають вийти на передній план, щоб відновити Україну, — в розмові з Олександром ДОМБРОВСЬКИМ
20 квітня, 2022 - 11:55

За роки незалежності Україна заплатила росії лише за імпорт природного газу понад 100 млрд доларів. Якщо говорити про імпорт усіх енергетичних ресурсів та супутніх товарів, то щороку Україна вимивала в середньому із економіки країни 15 млрд доларів. Однак, з огляду на величезний аграрний потенціал країни, значну частину імпорту можна було б зменшити за рахунок розвитку біоенергетики і заміщення відновлюваною біомасою. Це надало б можливість не лише досягти балансу в продовольчій, енергетичній та екологічній безпеці, а й нарешті позбутися наркотичної енергетичної голки з боку як країни-агресора, так і будь-якого іншого імпортера. Для того щоб українці змогли реально контролювати своє політичне майбутнє, вони передусім мають подбати про енергетичну незалежність, бо це вже не виклик, а вимога, яку поставила перед Україною нинішня війна, відзначає президент «МХП Еко Енерджі» та голова правління платформи Global 100RE Ukraine Олександр ДОМБРОВСЬКИЙ. В інтерв’ю «Дню» він розповів про «невиконане домашнє завдання» України, що призвело до глобальних викликів; поділився своїм баченням, як сформувати ефективну енергетичну оборону країни, й відзначив, чому саме зараз наша держава має шанс стати однією із основних точок стійкості в новому цивілізаційному вимірі.

 

«ШАНС, ЯКИЙ ДАЄ МОЖЛИВІСТЬ ПОБУДУВАТИ АБСОЛЮТНО НОВУ ЕФЕКТИВНУ ЕНЕРГЕТИКУ»

— Зовсім нещодавно на своїй фейсбук-сторінці ви написали про те, що біогазовий комплекс МХП визнано одним із найкращих у світі в категорії AD Circular Solution. Це найбільший комплекс у Європі з переробки курячого посліду і водночас яскравий приклад того, як відходи виробництва можна перетворити на відновлювану електроенергію, «зелене» тепло та «чисті» органічні добрива. Тому відзнака цілком заслужена. Проте в дописі ви зазначили, що після перемоги ми «відбудуємо країну за найкращими екологічними стандартами і новітніми й екологічно дбайливими технологіями». Чому не вдалося побудувати енергоефективну економіку країни до великої війни? Що перешкоджало і перешкоджає?

— Цей проєкт був задуманий і реалізований нашою командою, за інженерними рішеннями та інноваційними технологіями він один із найкращих у світі, якщо чесно, такого більше не знайдете. І мені це приємно, бо це результат моєї праці. З іншого боку, в умовах війни ми бачимо, що енергетика може бути елементом творення, а може бути елементом зброї і засобом для накопичення ресурсів. Біогазові технології з наступними біометанізацією та виробництвом зеленого водню, чим ми замаємося, це одна із ключових технологій, які дають можливість замістити імпортний природний газ і взагалі відійти від наркотичної енергетичної голки з боку не лише країни-агресора, а будь-якого імпорту. Я постійно лобіюю, в хорошому сенсі, позицію енергоефективної та енергетично незалежної України, бо всі ресурси для цього у нас є. Чому не вдається цього зробити — це вже друге питання. Чинників дуже багато. По-перше, ми маємо одну із найнеефективніших енергоекономік і для того, щоб це змінити, потрібен тривалий процес та великі капітальні вкладення у різні напрямки. На жаль, ми про це багато говоримо, але безрезультатно. Ухвалили правильні закони, але вони дуже повільно впроваджуються. Друга позиція — це те, що в Україні, в енергетиці зокрема, існує п’ята колона, яка лобіювала до сьогодні інтереси імпортерів, а в основному компанії-імпортери енергетичних ресурсів — це ті, які купують дизпаливо, бензин, газ. І ми розуміємо, в якої країни купують і куди йдуть гроші.

Для прикладу візьмемо тему біоетанолу — це часткове заміщення імпортованих бензинів чи нафти власним продуктом, які ми можемо виробляти на основі кукурудзи чи інших сировини. Але упродовж уже 30 років так і не запрацювали програми з розвитку виробництва біоетанолу, хоч і ця тема роками обговорюється в парламенті. Хоча в Бразилії вже є паливо Е-90, яке на 90% виробляється із місцевої сировини. А в нас майже всі бензини — це те, що ми імпортуємо і за що ми платимо величезні кошти. Для розуміння: за роки незалежності Україна заплатила росії лише за імпорт природного газу понад 100 млрд доларів. Це приблизно півтора річних оборонних бюджети країни-агресора. А якщо ми візьмемо імпорт усіх енергетичних ресурсів, то в середньому щороку ми вимивали із економіки України 15 млрд доларів. Це гроші з імпорту енергетичних ресурсів. Якщо уявити, що нам вдалося зробити Україну енергетично незалежною, то це означало би, що 15 млрд доларів залишалися б в економіці країни.

— Чи є шанс зараз побудувати енергоефективну економіку? Який у вас план дій?

— Сьогодні шанс є, і великий. Останніми роками я фахово займаюся інженерними технологіями і можу сказати, що свого часу, в парламенті VIII скликання, на законодавчому рівні ми багато зробили з погляду гармонізації українського законодавства з правовим полем ЄС. Більше того, якщо зважити на те, як війна загострила питання енергетичної незалежності в країнах Європи, зокрема в Німеччині, то в цьому контексті переоцінювати свої рішення будуть багато країн та Україна, яка нарешті впритул наблизилася до того, що енергонезалежність — це національна безпека. І варто нагадати, що до війни у відновлюваний енергетичний сектор України було інвестовано10 млрд доларів. Це за останні п'ять-сім років. Сума інвестицій для галузі колосальна. Говорити, чи будуть завтра інвестувати, тобто в активну фазу війни, не доводиться, бо це складне рівняння з багатьма невідомими: коли закінчитися війна, як вона закінчиться, з якими наслідками? Але зараз ми маємо шанс, який дає можливість побудувати абсолютно нову ефективну енергетику.

Який план? Для мене особисто — це модернізація і створення інноваційних проєктів у рамках компанії МХП. Це велика компанія, цінні папери якої котируються на Лондонській фондовій біржі, і завдання зараз стоїть зробити велику вертикально інтегровану компанію енергетично незалежною, енергетично ефективною і водночас з найкращою конкурентною структурою виробництва та екологічно чистою. І, власне, показавши, як це можна, на базі великої компанії ми зможемо інтегрувати таку модель на всю територію України. Мені приємно, що ми працюємо на теренах рідної Вінниччини і більшість цих проєктів реалізовано на Вінниччині. У нас працюють багато класних компаній, і область має чималий потенціал, а щодо виробництва біогазу взагалі посідає перше місце серед регіонів України.

— Якщо зважити на нинішній стан справ, напівзруйновану країну, законсервовану в окремих регіонах економіку, знищені підприємства, на яких критеріях варто відновлювати економіку, за якими принципами, в чому може бути прогрес? Які галузі економіки мають вийти на передній план для того, щоб ми були сильнішими?

— Глобальний виклик — це потужний інноваційний екологічний розвиток сільського господарства. Україна є одним із глобальних лідерів та постачальників на світовий ринок сільгосппродукції. І ми всі розуміємо, що агресія росії проти України може спричинити голод у багатьох регіонах світу. Тому високоефективне, справді інноваційне сільське господарство — це пріоритет. Друга позиція — це інфраструктура. Ми на сьогодні зіткнулися з величезною проблемою як країна — це військове блокування портів у Чорному морі, бо транспортні потоки для експорту заблоковані. Скаржимося, що у нас все погано, але наша логістика працювала досить нормально, і коли почали зараз аналізувати потоки по материку, то зрозуміли, що інфраструктури такої в Європі у жодної країни немає. Тому нам потрібно, по-перше, захистити, відвоювати і зберегти всі порти в Чорному морі, бо це глобальна логістика. По-друге, варто побудувати нові маршрути, нові експортні трафіки. Третій пріоритет — це нова ефективна енергетика. І я можу про це багато говорити в деталях та нюансах. А четвертий — це оборонний комплекс. Ми повинні розуміти, що, скоріше за все, нам доведеться жити, як Ізраїль, в умовах постійної напруженості й військової готовності до бойових дій. І для того щоб ми не стояли з протягнутою рукою і не просили зброю в інших країн, яка потрібна нам для захисту і наступу, маємо виробляти її самі. На щастя, Україна володіє класним військовим потенціалом, який не зруйнований, і сьогодні наша зброя захищає і демонструє переваги.

«МИ ЖИВЕМО ВЖЕ В ІНШІЙ СИСТЕМІ КООРДИНАТ, ХОЧА ЦЕ ЩЕ НЕ ВСІ ВІДЧУВАЮТЬ ДО КІНЦЯ»

— Так, зовсім свіжий приклад використання нашого протичовнового комплексу «Нептун», чиї ракети знищили крейсер «москва». Це неабиякий позитив у різних сенсах… Та війна показує, що тримати оборону нам варто в різних сферах. У своїй книзі «Україна на розломі цивілізації» ви чимало згадуєте про здатність росії поглинати, тобто не лише енергетичне домінування, але дифузію в економічному, інформаційному і зрештою духовному вимірі. Про це ви говорили ще 2010 року. Чи можна позбутися цієї дифузії і що для цього потрібно зробити?

— Я не історик. Але люблю читати історичну літературу й відчуваю певні історичні тренди. З огляду на це можу пояснити, чому, на мою думку, розпочалася пряма відкрита й варварська агресія росії проти України. Тому що так звана модель відновлення російської імперії в голові путіна і тих, хто його оточує, неможлива без України. Для них не існує форми великої росії без України. І це точка розриву, бо тепер вони зрозуміли, що Україну можна лише знищити, а поглинути вже неможливо, особливо в духовному плані. Є багато матеріалістичних речей, до яких ми звикли і які ми бачили, але є глибоко духовні коди, які не можна довести математичними формулами, та ми їх відчуваємо. Це стосується Київської Русі, її джерел, енергетики, яка пульсує на нашій землі. Навіть для мого покоління, яке вчили, що «українці та росіяни — брати», попри це нав’язування, ми абсолютно різні. І навіть ті українці, які живуть у росії, теж стали іншими, бо живуть у чорній кімнаті, яка нагадує концентраційний табір, де за будь-яку провину тебе можуть покарати. А ми залишилися козацькою демократичною державою, попри військовий стан, важку війну, залишаємося людьми і єдині, як ніколи.

Нація гартується, кристалізується в революціях. Я ціную Помаранчеву революцію — перший прояв українського демократичного романтизму років незалежності, причому без краплі крові. Або Революцію Гідності, яка принесла перші жертви в боротьбі за свободу. А зараз іде кривава третя революція — війна. І сам факт того, що росія знищує проросійську частину України, проросійську в мовному плані, але жодне місто не здалося, ніхто не відмовився від України, від синьо-жовтого прапору, — це доказ того, що ми живемо вже в іншій системі координат, хоча це ще не всі відчувають до кінця. Так, є, на жаль, колабораціоністи, є п’ята колона, але ніхто в Україні з квітами агресора не зустрічає і хліб-сіль не виносить. І от звідси така ненависть до українських міст — Чернігова, Харкова, Маріуполя.

— Однак після кожної революції настає розчарування. Як не втратити цієї монолітності, яку ми маємо зараз? Чи варто вже зараз розставити запобіжники, щоби примножити українське в українців?

— Складне запитання. Формування нації — це складний історичний процес. І це водночас шанс, який хтось використовує, а хтось розмінює. Якщо відмотати історію на 400 років назад, до Богдана Хмельницького, то це період козацької — можливо, до певної міри квазідержави, але вільної та бойової, котра шукала свої рішення в різних країнах світу. А потім були 400 років, коли ми були під росією. І упродовж усього цього часу все українське знищувалося: література, історія, мова. І коли ми вже маємо 30 років державної незалежності, то в моєму розумінні кожен рік можна рахувати за 10, попри всі проблеми, які були і які є. Чому після феєричних оптимістичних революційних сплесків з’являється песимізм, бо це як у житті, коли підіймаєшся уверх і опускаєшся вниз. Щоб підійматися лише уверх, потрібно йти за лідером нації, який присвятить своє життя служінню державі, а не захоче використовувати державу у служінні собі. Переконаний: найбільшим злом для України є українська політика та українські політики, бо за 30 років більшого зла, ніж популізм і боротьба за власне «Я», в Україні не було.

З іншого боку, варто обмежити вплив багатих людей на український парламент. Закон про олігархат ухвалено, але виглядає він наразі більше популістським, аніж дієвим. У моєму розумінні ключовим елементом корупції є монопольне становище в будь-якому секторі економіки, і держава мусить регулювати це антимонопольним законодавством, створюючи середовище для конкуренції. Не може одна компанія управляти 60% якогось бізнесу, бо монополія призводить до корупції, до концентрації необґрунтованих коштів, прибутків, а відтак впливів на ту чи іншу галузь. І, на мою думку, та генерація, яка прийшла, має шанс виправити ситуацію. Навіть та команда, яка при владі, яка зараз ефективно захищає Україну, якщо зробить висновки із процесів, які відбувалися в роки до війни (в економіці, на енергетичних ринках, в оборонному комплексі, що призвело до складних наслідків напередодні війни), має шанс на успіх.

Кожен час народжує нових лідерів. І оновлення країни має відбуватися з оновленням еліти. А на сьогодні, зверніть увагу, країною управляють ті, кому 40 років… Коли 20 років тому мене обрали міським головою Вінниці, мені було 39 років і тоді хтось сказав, що я дуже молодий та ранній. Я засміявся й відповів: «Олександр Македонський у 33 роки завоював пів світу, а ви вважаєте, що я у 39 років не зможу виконувати повноваження міського голови Вінниці». Тому я за нову генерацію — з новими принципами, новими підходами, новими ідеями. Не скажу, що вони не більше люблять Україну, ніж моє покоління, але точно по-іншому, бо не пам’ятають, що таке Радянський Союз, а виросли в незалежній країні. Кожна людина живе життям вчорашнім і майбутнім.

У життя немає чотиривимірного простору — ікс, ігрек, зет і часу за теорією Ньютона. Для філософського виміру життя існують лише два параметри — вчора і майбутнє. Що старшою стає людина, то прожите життя стає ціннішим, бо зменшується надія на майбутнє. І людей не цікавить те, що було зроблено, більше те, що буде завтра. А завтра мають будувати ті, кому 40 років, хто має хорошу освіту, вільно володіє іноземними мовами, має нові підходи і бачення. Тому завдання мого покоління — максимально допомогти тим, хто звалив на себе відповідальність за державу. Звичайно, є за що критикувати, є що підказувати, є чого вчити, тому що у молодого покоління є енергія, завзяття і мобільність, а у старшого — досвід, знання і практика. І якщо повернутися на 20 років назад, коли мене обрали міським головою Вінниці, то у мене було три правила: перше — не заважай, дай можливість зробити те, що людина хоче; друге — допоможи робити людям те, що вони хочуть зробити; третє — якщо людям не потрібна твоя допомога, то читай правило перше.

УКРАЇНА СТАЄ ОДНИМ ІЗ КЛЮЧОВИХ КРИСТАЛІВ РОЗБУДОВИ АБСОЛЮТНО НОВОЇ ІЄРАРХІЇ СВІТОВОЇ СТРУКТУРИ

— Тобто у вас оптимістичний прогноз для України?

— На моє інтуїтивне відчуття, ми на етапі заснування чогось нового. Коли після повномасштабного вторгнення деякі західні партнери давали України 72 години на протистояння і прямо казали нашим послам, що за кілька днів нашої держави може не стати, а ми вистояли і продовжуємо тримати оборону, то в цьому контексті ми унікальна країна. Вся енергія нашого ДНК, яка накопичувалася віковою історією, сила народів, які мешкали на нашій території, мультиплікувалася, і зараз, мені здається, Україна стає одним із ключових кристалів розбудови абсолютно нової ієрархії світової структури.

Знаєте, я інженер за фахом, вивчав технічну кібернетику — це теорія будівництва та експлуатація великих технічних систем. Окремим блоком у курсі була теорія стійкості. Світ швидко змінюється, і важливо, щоб він знаходив елементи стійкості, навколо яких можна було б будувати стабільні системи та умови для людей. А проблема сьогоднішнього світу полягає в тому, що ще пів століття кожна крана була закритою, проте завдяки прогресу інформаційних і технічних систем усі стали відкритими, умовно кажучи, не доводиться говорити про кордони, бо вони відкриті. Спілкуватися можна з будь-ким у різному куточку світу, на листи не потрібно чекати місяцями, відповідь може бути негайною. Тому зараз важливо змоделювати і знайти точки стабільності, бо лише так вдасться зберегти світ. Колись ще Архімед сказав: «Дайте мені точку стійкості, і я переверну увесь світ».

— Тобто ви натякаєте, що Україна є однією із цих точок?

— Я в цьому переконаний. Україна має стати мостом над проваллям, бо ми маємо історичний шанс почати будувати міст майбутнього над тим, що створює рф. У книзі, про яку ви згадували, є моя стаття, написана ще 2009 року, про неефективність міжнародних організацій. Нинішня війна цьому доказ. А тому час зрозуміти, що нам потрібні нові інструменти для виживання людства, бо проблем стало набагато більше. Це питання не лише війни, а й екології, епідемій — це виклики, для яких потрібні інструменти для регулювання. Україна має шанс їх напрацювати і запропонувати.

— Зараз ми показуємо всьому світові, що маємо цінності й водночас цінність. Кожен із нас — боєць на фронті, тримає оборону на передовій чи працює над надійним тилом у відносній безпеці. Ви з командою також долучилися до гуманітарної оборони.

— По-іншому ніяк, бо коли ти маєш потенціал, ресурс і можливості, їх потрібно використовувати на повну. Ми з командою підняли всіх знайомих за кордоном, завозимо гуманітарну допомогу із Європи через особистих друзів та посольства. З перших днів намагалися забезпечити цільові потреби на передовій. Зараз усі вантажі скоординовані, йдуть на обласну військову адміністрацію. Паралельно налагодили виробництво бронежилетів 5 класу захисту. Робимо все можливе, щоб наблизити нашу перемогу. Щоб додому повернулися наші захисники, наші рідні. Ми з сином залишилися удвох удома, дівчата з дітьми в безпеці. Мріємо зібратися в родинному колі на своїй мирній українській землі. Звичайно, ми вже не будемо жити так, як жили раніше. Не будемо мислити так, як мислили до війни, бо маємо вже зовсім іншу країну, інший світ, іншу генерацію та інші мрії про майбутнє.

Розмовляла Олеся ШУТКЕВИЧ, Вінниця, «День», фото авторки
Газета: 
Рубрика: