Наші батьки були на півслові обірваним поколінням. Весь цей огром несказаного і набріханого зверху, накопичившись за століття, тепер криком кричить. Країні потрібні письменники для психологічної санації.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, есеїстка

Хто такий Кубів?

Про нового главу НБУ та перші кроки на посаді — в інтерв’ю «Дню» його заступника по Майдану
26 лютого, 2014 - 11:15
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»
БОГДАН ДУБАС

Богдана Йосиповича Дубаса в штабі «Профспілок Майдану» від цього понеділка інакше як заступником глави НБУ ніхто, практично, не називає.

Колишній комендант Профспілок, а нині новопризначений глава НБУ Степан Кубів поки що жодного кадрового рішення не зробив. Але майданівці впевнені: заступник коменданта профспілок Майдану Степана Кубіва — Богдан Дубас — повинен стати його правою рукою і в НБУ.

Цей тандем — це «свої люди» для Майдану.  Степан Іванович Кубів спав разом з усіма в обгорілій будівлі Профспілок. Хлопці в штабі пригадують, як цей поважний чоловік, колишній банкір, народний депутат, дістав банку з домашнім смальцем, намастив ним чорний хліб і почав пригощати всіх, хто був поруч.

Намети, посуд, харчі, вивіз сміття — практично все забезпечення Майдану було на плечах Богдана Дубаса. Коли бійці спец-підрозділу взяли Майдан в облогу, він сам мішками носив на плечах хліб... «Були  періоди, коли вся Україна возила. А були періоди, що доводилось самим крутись. Ми ж три місяці тут. Люди змучувались возити провізію. І ми купували самі. Викуповували всі продукти в радіусі 2—3 кілометрів, — розповідає Богдан Йосипович. — Недільні Віче для когось було святом,  а для мене — великою проблемою. Бо ж то мільйон людей треба було втримати. А одноразового посуду скільки потрібно. Одна людина за добу вип’є п’ять горняток чаю. От і множте!  Я як брав посуд, то менше десять тисяч я не замовляв по позиціях. Майдан — це як маленька держава — Сан-Маріно, Ліхтенштейн, чи Ватикан...».

Богдана Йосипович про Степана Кубіва відгукується дуже позитивно. Каже, що знає його ще з 1994 року, коли той прийшов на роботу в Кредобанк. На той час Богдан Йосипович уже був директором філії. А  от Степан Іванович лише починав — і так пройшов усі шаблі: від рядового службовця у відділі до керівника банку. Пан Дубас ніби й не проти бути заступником у Степана Кубіва в НБУ, хоча пообіцяв, що точну відповідь ми довідаємось «у п’ятницю». Та чомусь ми, як і майданівці, не сумніваємось, що Богдан Йосипович отримає цю посаду.

Тож, коли стало зрозуміло, що Степана Івановича в штабі, де ми на нього чатували після голосування у ВРУ, не дочекаємось (Кубів увесь вечір допізна провів на Інститутській, 9 в НБУ), ми вирішили розпитати у Богдана Йосиповича і про самого Кубіва як банкіра: на що він здатен,  а на що ні (адже для багатьох він — «темна конячка»); і про можливі перші кроки НБУ...

— Призначення Степана Кубіва  головою НБУ було для вас було несподіваним?

— Та ні. Досвід та фахові знання Степана Івановича не дають підстав сумніватися в тому, що він буде достойним керівником такої важливої для держави структури, як Національний банк.

— Особливо зараз...

— Так. Я зараз жартую — у Степана Івановича — старт із мінуса. Економіка ж справді у складному стані й фінанси теж.

Я ще не бачився з Степаном Івановичем після його призначення. Але коли побачу, обов’язково дам пораду. Перше, що я зробив би на його місці,  після того як прийняв службу, звернувся б до громадян України. У час, коли фінанси країни вкрай розбалансовані, глава НБУ має дати клич: «Шановні українці, давайте любити свою державу. Несіть гривню в банки. І якщо маєте можливість, то домовтеся з банком, що ви робите свій внесок на три місяці без відсотків.  Нехай це йде на розвиток держави».

Це означатиме, що кожен українець буде долучений до держави, до її здорової побудови. Є гарне прислів’я: «свій до свого по своє». Ми всі одна родина, одна сім’я, і маємо одну державу. Тому треба й діяти як  вдома: трапилася кризова ситуація — ми зібралися на родинні збори, домовилися, як будемо вирішувати, діємо.

— Ви кажете про державні банки (Ощадбанк, Укрексімбанк), чи й приватні теж?

— Не лише про державні. Я кажу про банки першої двадцятки. Можна, звичайно, було б казати про всі, але поки що рано. Потрібно ще навести лад із банкротствами. Сьогодні є різні банки, різні ситуації. Є технічні банкротства: видали кредит, люди не гасять, а депозити знімають, і що робити? Є, звичайно, й криміналізовані банкроти: коли гроші виводились із банку корупційними схемами, наприклад.

Добросовісним банкам, які потрапили у складні ситуації через паніку на ринку, НБУ допомагатиме вийти з кризи.

До банку не треба ставитись як до чужої території. Ми всі — громадяни України. Гривня — це наша національна валюта. У нас є наша банківська система. Європейці свої заощадження тримають у своїй валюті, в своїх банках. А у нас — міняють і виводять на рахунки іноземних...

— Своїм не довіряють.

— А потрібно. Я хочу побачити той період у розвитку української фінансової системи, коли ми почнемо допомагати іншим країнам виходити зі скрутних економічних ситуацій, так як це робить США чи ЄС. А без відновлення довіри в українців до своєї банківської системи це неможливо.

Південна Корея свого часу переживала глибоку фінансову кризу, і тоді влада дала клич: несіть заощадження, золото в банки, потрібно рятуватись від великого потрясіння. І корейці понесли. Такі кроки гуртують націю. Зараз нам потрібно зробити теж. Підтримати своє своїм.

— Тоді у Південній Кореї з державних чиновників зняли недоторканість, щоб у них не було можливості запустити руку в державну казну. А українські депутати, чиновники на це готові, як ви думаєте?

— В Україні потрібно зробити теж саме. Повинна відновитись довіра до держави. І зараз є великий шанс це зробити.

Майдан сильніший за політиків. І це не той Майдан, який був у 2004 році. Тоді ми довірились двом людям і лишили їх без контролю.

Але ж і попри всі їхні помилки і сварки, економіка розвивалась. До 2008 року зростали інвестиції, робота була, будівельники з-за кордону поверталися, бо в Україні для них була робота. Непрозорість та відсутність боротьби з корупцією у підсумку призвела до того, що ми отримали відкат в економічному розвитку на 5 років. 

— А ви і  2004-го були на Майдані? Цей Майдан і його політичний успіх чим відрізняється?

— Так, я був тут. Так само опікувався життєзабезпеченням Майдану.

Ми вже не відпустимо політиків у самостійне плавання. І оця Небесна Сотня буде стояти над політиками, і над нами усіма як запобіжник від помилок.

Моя мрія (сподіваюсь, що вона збудеться), щоб кожен рік 21 листопада в Україні був Майдан.

Але на Майдан повинен виходити Президент і прем’єр і звітувати перед людьми. Якщо вони працюють на державу, тоді Майдан скаже «Слава!», якщо погано — «Ганьба!», і відправить у відставку.

Майдан — це феномен України. У США є статуя Свободи,  у Франції — Ейфелева вежа, у Англії — Біг-Бен. А в нас — Майдан. І його не треба боятись. Майдан  —  це елемент демократичної культури...

Степану Івановичу буде нелегко зараз. Але головний урок Майдану — говорити з людьми, і говорити правду. Пояснювати, коли важко, розповідати про успіхи, коли стало трохи легше. Так як це робить керівник резервної банківської системи США.

Закони банку не мають кордонів. Гроші зараз тут, а завтра — там. Я мрію, щоб Україна зайняла своє місце в фінансовій структурі світу, щоб вона стала тою країною, де надійно зберігати свої кошти, як у Швейцарії.

— Степан Іванович відкрита людина?

— Тепер стане закрита. Бо його слово дуже дороге тепер. І йому треба буде говорити , як всі банкіри говорять — м’яко, образно. 

— Преси він не боїться?

— Поки що не боїться (сміється). Журналісти ж завжди хочуть докопатися, хочуть сенсації, точного прогнозу... А це ж гроші. Вони люблять тишу. А глава НБУ — це ж відповідальність за колосальні фінансові потоки...

— З огляду на заяви, Степану Івановичу дістались колосальні дірки...

— Нічого. Він швидко це вирівняє. Кубів дуже добре розбирається в темі. Сядемо, допоможемо. Вирівняємо систему. Буде вигідно вкладати і експортерам, і імпортерам.

— Бізнес чекає скасування постанови НБУ №49.

— Я ставлюсь до цього питання двояко.  Ця постанова стабілізувала систему. Вона зупинила відмивання валюти з країни.

У Франції, наприклад, теж визначено термін, на який гроші повинні затримуватися на рахунку. І це не доба, як у нас, а три. Всі звикли, ніхто не стогне, люди просто розраховують, що три дні йтиме платіж. А уявіть, який це великий резерв для економіки.

— На які ще кроки піде НБУ під керівництвом Степана Кубіва?

— Стан економіки вимагає сьогодні використання великої кількості банківських інструментів: векселів, банківських зобов’язань... Ну, й потрібно потихеньку віддавати борги.

ДОВІДКА «Дня»

Степан Іванович Кубів народився 19 березня 1962 року у селі Мшанець (Переможне) Зборівського району Тернопільської області. Комендант Штабу національного спротиву. Очолював ВАТ «Кредобанк». Із 2008 року по даний час — доцент кафедри маркетингу і логістики НУ «Львівська політехніка» (за сумісництвом). З 2010 по 2012 р. — член спостережної ради банку «Львів». З 2006 — до 2010 року — депутат Львівської обласної ради, член фракції «Наша Україна».  З 2010 — по 12.12.2012 — депутат Львівської обласної ради, заступник голови бюджетної комісії, голова фракції «Фронт Змін». З 2010 по 2012 р. — голова Львівського обласного осередку громадської організації «Фронт Змін». У жовтні 2010 року балотувався на посаду мера міста Львова. Посів п’яте місце, отримавши більше 14 тисяч голосів. У Верховній Раді України 7 скликання обіймає посаду заступника Голови Комітету з питань фінансів і банківської діяльності.

Алла ДУБРОВИК, «День»
Газета: 
Рубрика: