Хто топить «драйвер» української приватизації

Економічний стан України вимагає потужних фінансових вливань. Причому навіть черговий довгоочікуваний транш МВФ, схоже, не розв’яже всіх наших проблем. А приватизація, яка могла б продемонструвати світу, що Україна в змозі знайти власні й чималі ресурси, поки стоїть на місці. Невипадково на засіданні Національної ради з питань антикорупційної політики Президент України Петро Порошенко наголошував на тому, що лише «ефективна приватизація, призначення незалежних директорів, прозорі форми державного контролю за діяльністю й ефективністю управління тих чи інших підприємств» дозволять поліпшити ситуацію в країні. «На жаль, поки Верховна Рада не приймає цього рішення, і я ще раз підкреслюю, публічно звертаюся до них (народних депутатів), щоб приватизація була прискорена», — заявив глава держави.

СКІЛЬКИ КОШТУЄ ОПЗ?

Реалізувати цю вказівку, на жаль, сьогодні непросто з багатьох причин. Одна з них — низька капіталізація більшості українських підприємств, що можуть бути продані, але лише дешево. І добре було б, незважаючи на це, знайти об’єкт, за який можна було б узяти гідну ціну. Це могло б змінити ставлення інвесторів і до інших українських підприємств, що не втратили свого потенціалу. Утім, драйвер приватизації в Україні в усіх на слуху. Це — Одеський припортовий завод. Відповідаючи на запитання «Дня», заступник голови наглядової ради й заступник генерального директора підприємства Микола Щуриков сказав, що він не згоден з попередньою оцінкою продажної вартості ОПЗ з боку Фонду держмайна ($500—550 мільйонів). На його думку, ціна підприємства не менш як $1,5 мільярда.

Питання лише в тому, чи реально сьогодні й зараз отримати таку ціну за цей хімічний гігант. Однозначної відповіді на це запитання ні в кого немає, хоча нам слід було б робити все можливе й неможливе для того, щоб прогноз Щурикова справдився. І річ не стільки навіть у ОПЗ, скільки в успіху української приватизації взагалі. Але сьогодні складається таке враження, що ОПЗ умисне, як то кажуть, «зливають». Навіщо? Мета, не виключено, в тому, щоб продати комусь дешевше або, це інший варіант, зволікати, відкласти продаж... до тих пір, поки до влади не прийдуть якісь інші сили.

ОБШУК. ДЯКУЄМО, ЩО БЕЗ ЖЕРТВ

«Ми провели обшук підприємства, — заявив заступник генпрокурора України, прокурор Одеської області Давид Сакварелідзе в інтерв’ю одному з телеканалів, — звідки були вилучені дуже важливі документи, які можуть нас привести зокрема й до Кабміну... Слідство в дуже активній фазі. У наших інтересах, щоб максимально швидко вийти на перші результати, які будуть опубліковані й передані громадськості». (Щуриков розповідає, що, увірвавшись до зали, звідки фахівці управляють технологічними процесами підприємства, правоохоронці вимагали, щоб оператори покинули приміщення. Їм відповіли: без нас тут усе може вибухнути).

«Тривають активні допити, перевіряються слідчим шляхом усі факти, — Сакварелідзе підтвердив, що одеська прокуратура розслідує корупційні схеми ОПЗ на суму понад 4 мільярда гривень. — Ні для кого не секрет, що на державні підприємства такого рівня випадково люди не потрапляють — там люди, котрі конкретно знаються на таких схемах. Ця справа існувала до заяви Міхеїла (Саакашвілі), тепер ми її активізували й йдемо в міру можливості до кінця».

Проте, послухаємо іншу сторону. «На тлі скандалів (довкола ОПЗ. — Авт.) прем’єр-міністром прийняте рішення про комплексну перевірку підприємства, — говорить Щуриков. — Вона почалася 7 грудня. Ми сподіваємося, що вона без упередження підійде до проблем заводу, на який посилюється тиск в інформаційному середовищі. Йдуть вкидання неперевіреної інформації, перекручування фактів, причому вектор зміщується від економічних показників у бік якихось зловживань під час постачань аміаку по трубі з Тольятті».

СХЕМА, АЛЕ... ПРОЗОРА

Щуриков заявив, що ОПЗ подаватиме до суду позов про захист ділової репутації через неправдиву інформацію з боку глави  Одеської ОДА Міхеїла Саакашвілі, що порочить підприємство не лише в Україні, а й за кордоном, що вже призвело до збитків на мільйони гривень. За словами Щурикова, «провокуючи безпідставні скандали, Одеський губернатор відлякує західних інвесторів і відкриває шлях для покупки заводу російським капіталом через підставні структури». (Заступник гендиректора нагадав, що в ЗМІ вже повідомлялося «про таємну зустріч Дмитра Мазепіна, який представляв російського олігарха Вексельберга, з паном Саакашвілі щодо ОПЗ).

Заступник генерального директора пояснив, що «договір з австрійською компанією «Антра» щодо постачання природного газу за давальницькою схемою дав можливість ОПЗ отримати прибуток і повністю завантажити потужності підприємства в листопаді 2015 року». «Уся робота з давальницькою продукцією прозора й легко перевіряється, там немає можливості для маніпуляцій», — стверджує Щуриков.

Давальницька схема використовувалася, за його словами, лише тому, що ціна на газ, яку пропонує «Нафтогаз України», невигідна для ОПЗ і робить його продукцію неконкурентоспроможною на світовому ринку. «Якби ми працювали лише з «Нафтогазом», то в листопаді 2015 року отримали б 14 мільйонів гривень збитку. Тому шукали альтернативних економічно вигідних варіантів». Гучні звинувачення в тому, що в результаті використання давальницької схеми бюджету будуть завдані збитки на 90 мільйонів гривень, один з керівників ОПЗ назвав «абсурдними».

ТОЛЬЯТТІ БЕЗ ОПЗ НЕ ОБІЙТИСЯ

Тим часом Центр досліджень корпоративних відносин цими ж днями оприлюднив своє аналітичне дослідження «ОПЗ — загрози й можливості приватизації». Один з головних його висновків полягає в тому, що перш ніж почати приватизацію ОПЗ йому необхідно повернути статус монополіста (був знятий 2012 року) і встановити державний контроль над тарифною політикою підприємства. Дослідники встановили, що успішна робота заводу за дев’ять місяців цього року пов’язана передусім з тим, що він майже втричі збільшив тариф для свого партнера — держпідприємства «Укрхімтрансаміак», що транспортує до Одеси продукцію хімічного заводу з Росії (м. Тольятті).

«День» засумнівався в тому, що українська держава, отримавши право контролю за ціновою політикою монополіста, в умовах фактичної війни стала б заперечувати проти підвищення тарифу для тольяттінського заводу. Відповідаючи на відповідне запитання «Дня», віце-президент Центру В’ячеслав Бутко зазначив, що, діючи безконтрольно, державний, а тим паче приватний монополіст намагатиметься підвищити тариф ще більше, що може  призвести до відмови російського заводу від послуг українських підприємств з транспортування й перевалки його продукції, а також до використання для цього портів прибалтійських держав.

Але подивимося у вищезгадане дослідження. Там, зокрема, зазначається, що до Прибалтики з Тольятті немає продуктопроводу й продукцію можна везти лише автомобільним або залізничним транспортом. Але головне, що потужності з перевалки хімічної продукції в Одесі досягають 8,6 мільйона тонн, тоді як у Вентспілсі (Латвія) і Сілламяе (Естонія) вони  сумарно досягають лише 2,35 мільйона тонн. Отже, Тольятті, у якого  виробничий процес «незупинний», без ОПЗ не обійтися...

А ще у своїй презентації дослідження Бутко побіжно згадав про звинувачення ОПЗ в участі у корупційних схемах. «День» попросив експерта відкрити завісу над цими схемами, але отримав відмову з мотивуванням: це питання ми не дослідили. Тим часом, окрім повторення наведених вище звинувачень про факти «злочинного заволодіння коштами держави на суму понад 4 мільярди гривень» і «збитку (за попередніми оцінками) держбюджету в розмірі 93 мільйони гривень за рік» в дослідженні є й власні висновки.

У розділі 1.3 наголошується: «Нинішня прибуткова діяльність ОПЗ за рахунок підвищення тарифу на перевалку є своєрідним прикриттям для успішного функціонування  корупційної схеми, щодо якої було розпочате кримінальне провадження. Більше того, на заводі продовжують діяти й інші корупційні схеми, збитки від яких також покриває наявний високий тариф на перевалку, одночасно забезпечуючи видимість фінансового благополуччя цього підприємства».

РЕЗЮМЕ

Утім, благополуччя в результаті всіх цих подій уже закінчилося. «У нас забиті під зав’язку склади, ми не можемо продати аміак, та й ціна на нього на міжнародному ринку впала з $350 до $320 за тонну, і його, до того ж, і за цією ціною ніхто не хоче брати, — розповідає топ-менеджер. — Ми сидимо в товарі, а продати його не можемо. Шукаємо кредит»... Що ж це робиться? Відповідаємо словами Щурикова: «Йде зниження реальної вартості підприємства напередодні приватизації».