Мовчання іноді говорить більше, ніж слово
Володимир Винниченко, український прозаїк, драматург, політичний і державний діяч

Мирний шлях

З тупикових ситуацій у суперечках про власність можна виходити
14 грудня, 2005 - 00:00

Є люди, які, ставши одного разу на стежку війни чи то через особисту неприязнь, чи то з якихось інших міркувань, готові йти нею, не озираючись і приносячи все нові й нові жертви. При цьому вони не бачать, що давно вже не йдуть, а стоять у глухому тупику, з якого немає виходу. Але світова історія свідчить: усі війни колись закінчуються, а це говорить про те, що і серед тих, хто воює, завжди знайдуться люди зі здоровим глуздом. Щоправда, їм нерідко доводиться вступати в конфлікти зі своїми більш агресивними й позбавленими політичній гнучкості соратниками, які в запалі битв начисто забули про існування здорового глузду.

Щось подібне ми спостерігаємо навіть у наш загалом-то мирний час і в нашій країні, яка неодноразово заявляла про прагнення приєднатися до завоювання світової цивілізації. 7 грудня Кабінет Міністрів затвердив список підприємств, щодо яких планується укласти світові угоди. У списку ЗАТ «Росава», ВАТ «Кримський содовий завод», ЗАТ «Макіївський металургійний завод» та ЗАТ «Кримський титан». В обмін на зняття претензій Кабмін планує домовитися про доплату за пакети акцій і про вкладення необхідних інвестицій у виробництво. Переговори мають бути закінчені до кінця цього року. Минулого тижня прем’єр-міністр Юрій Єхануров заявив про намір врегулювати до кінця року суперечки навколо ЗАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот» та ВАТ «Нікопольський завод феросплавів». За словами Валентини Семенюк, щодо «Азоту» остаточне рішення на користь інвестора вже прийняв Верховний суд України. Неврегульованим залишилося лише питання щодо НЗФ.

Але в понеділок Юлія Тимошенко, голова однойменного виборчого блоку, яка тихою сапою бореться нині проти своїх колишніх соратників по Майдану, виступаючи у Харкові на прес-конференції, поставила таке питання: «Хто дає право прем’єр-міністру після рішення Верховного Суду про повернення державі (Нікопольського заводу феросплавів. — Авт.) домовлятися в кулуарному режимі про світову дооцінку?».

Залишимо збоку питання про права глави уряду і нагадаємо войовничому екс-прем’єру, що Верховний Суд ніякого рішення з цього питання ще не приймав, і саме зараз розглядає справу НЗФ. Так що саме час, здавалося б, укласти світову угоду...

Аналогічні думки висловлюють сьогодні й експерти. На їхню думку, світові угоди щодо визначення можна укладати лише у тих випадках, коли держава сперечається за право власності в суді. «Світова угода є виходом із ситуації, коли вже йде судовий розгляд, і коли позивач, в особі держави, не збирається відмовлятися від своїх претензій», — вважає президент Центра антикризових досліджень Ярослав Жалило.

Водночас експерти, на відміну від Тимошенко, зовсім іще не впевнені, що уряд по-справжньому стурбований долею НЗФ і, навпаки, не можуть пояснити, чим він керувався при відборі підприємств для підписання світових угод. Провідний фахівець центра CASE Ukraine Володимир Дубровський зазначає, що «критерії швидше політичні. В кращому випадку, вони виходять з того суспільного резонансу або навіть обурення, які викликала приватизація того чи іншого об’єкта, в гіршому — це прагнення застосувати реприватизаційні засоби проти певних політично важливих фігур за формулою «ті, що програли, — плачуть».

Науковий співробітник Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Катерина Онищенко констатує: «Невідомо, чому відібрано саме чотири підприємства для підписання світових угод. Але у нас є ще Нікопольський завод феросплавів, щодо якого також є проблемні питання, йдуть суди — якраз протягом розгляду і можна прийти до світової угоди».

Але не завжди політичні причини виглядають в очах громадськості тими чинниками, якими керується уряд, відмовляючись підписувати з підприємствами світові угоди. «Структури, що зацікавлені в переділі власності, будуть заперечувати укладання світових угод», — вважає Ярослав Жалило.

Однак більшість експертів єдині в тому, що підписання світових угод на даний момент є оптимальним розв’язанням питань, пов’язаних з реприватизацією. «Як компроміс, як вихід з патової ситуації, до якої держава загнала сама себе, він (процес укладення світових угод. — Авт. ) має право на існування, — впевнений Жалило. — Це непоганий вихід для держави, тому що у неї є певна мета — зібрати гроші до бюджету».

Олександр ТАЩУК
Газета: 
Рубрика: