Невиваженість «Виваженої» політики НБУ та Мінфіну

Кілька років тому була запущена і продовжує діяти цілком легальна і відкрита Схема отримання надвисоких доларових доходів у 18% і вище через маніпуляції з гривневими ОВДП. 

Припустимо, інвестор продав 1000 доларів за курсом 27 грн за долар; потім на 27 000 грн придбав гривневі ОВДП за ставкою 18%; через рік отримав разом з відсотками 31 860 грн і обміняв їх назад у долари. Якщо курс за цей час не змінився то інвестована тисяча принесе дохід у 180 доларів. А якщо гривня зміцниться, скажімо, до 26,5, то дохід вже складе 202 долари, або понад 20%.

Фантастика! Жодна держава такого доларового навару не дає. Тож нічого дивного, що тільки за цей рік вкладення «нерезидентів» в український бюджет, у гривневі ОВДП, зросли у 6,5 разів і сягнули 40 мільярдів гривень (і це на фоні скорочення вкладень у економіку, зокрема, притік прямих іноземних інвестицій впав у 25! разів).

До запуску такої Схеми приклали руку чи не всі гілки влади. 10 вересня 2017 року набрав чинності закон про звільнення від оподаткування нерезидентів-інвесторів у цінні папери, за умови що це  «забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику».

Мінфін підіграв, включивши до своєї стратегії, пункт про архіважливість «залучення іноземних інвесторів до інвестування у гривневі ОВДП».

НБУ зі свого боку круто розвернув тенденцію до скорочення облікової ставки, яка тривала з 2015 року, див. Діаграму 1, і вже у жовтні 2017-го ставка була піднята з 12,5 до 13,5 відсотків, і так далі до 18 відсотків, і до сьогоднішніх 17,5 відсотків. Діаграма 2 також ілюструє український абсурд — доходність держоблігацій перевищує доходність банківських депозитів. У всьому світі держава вважається найбільш надійним позичальником і тому отримує позики за найнижчою ставкою. У нас же гонитва за «довгим доларом» додатково погіршила привабливість вкладати гроші у депозити і тим обмежила можливості кредитування розвитку.

До того ж НБУ не став припиняти активну емісійну діяльність, чого логічно було б очікувати, і продовжив нарощувати грошову базу, основу якої, як відомо, складає готівка, на 9 — 10 відсотків щорічно,

Діаграма 3. Це було значно вище реального зростання ВВП і гарантувало підтримання майже двозначної інфляції. Так, у квітні цього року до квітня минулого року ціни зросли майже на 9 відсотків і тим зберегли ненормальне середовище для «нормального» сприйняття високих ставок.

Втім, все це не завадило НБУ запевняти нас, що облікову ставку завищено виключно лише задля подолання інфляції, а щодо завищення емісії, то тут... раз коментарі зайві, то їх і не наводили.  Оскільки ж облікова ставка НБУ задає орієнтир для всіх інших ставок, то приблизно так само зросла і доходність гривневих ОВДП, Діаграма 1.

Тепер, щоб розгледіти кінцевих бенефіціарів,  достатньо взяти до уваги, що серед «нерезидентів» чимало кіпрських та віргінських офшорів

Щодо небенефіціарів, то перелік кому і як ця Схема вийшла боком буде значно довшим. Попутно ми також розкриємо і наслідки  «виваженої політики» НБУ, типу як у колгоспі «Тихе життя».  Як обвалювати — так одразу у рази, а як відновлювати — то це вже тільки дуже потроху.

Спочатку поглянемо, як все це вплинуло на бюджет. Мінфін гучно розрекламував, що державний та гарантований державою борг по відношенню до ВВП вже на стільки скоротився, що перетнув психологічну межу у 60%. Дійсно, цей індикатор «є одним із ключових для інвесторів» і по ньому ми вже давно у Європі. Так, у зоні євро це 86% а у Греції борг взагалі перевищує ВВП майже удвічіi.

Проте, усі ці переваги низького державного боргу Схема звела нанівець наддорогим його обслуговуванням. Мінфін начебто не знає, що ще більш ключовим індикатором є «коефіцієнт доступності боргу» — співвідношення сплати відсотків до доходів бюджету. Згідно Державного бюджету на 2019 рік витрати на Обслуговування боргу (де левову частку посідає саме сплата відсотків) складають 145 мільярдів гривень, а разом з витратами по кредитах, залучених під державні гарантії, на обслуговування боргу йде вже 156 мільярдів. Відносно доходів Державного бюджету це посідає 14% і 15% відповідно, тобто кожна сьома гривня бюджетних надходжень зникає у нікуди — у сплату відсотків.

У той же час, у сусідній Прибалтиці, у Литві цей коефіцієнт доступності дорівнює біля 5%, а у Естонії навіть 0,1%; у Німеччині 2%. У Греції — біля 7%, удвічі менше від Україниii, і у кінцевому рахунку Греція виявилася більш привабливою, а ми дивуємося чому це інвестори не стільки приходять до нас, скільки масово тікають, коли у нас такі чудові ключові індикатори.

Щоб краще відчути усю гостроту проблеми, долучимо до розгляду ще дефіцит бюджету, 90 мільярдів гривень. Індія дуже стурбована тим, що перетнула психологічну межу коли сплата відсотків перевищила дефіцит бюджету. А наші відсотки вже перетнули дефіцит у півтора рази, на 55 мільярдів гривень, і нічия психіка не похитнулася. Між тим, ці 55 мільярдів, не покриті дефіцитом, безпосередньо відірвано від власне видатків бюджету. Тут вже навіть не «перекладання на майбутні покоління», а урізання покоління сьогоднішнього.

Якщо ж скоротити витрати на відсотки удвічі, то вивільнилося б понад 70 мільярдів і це збільшило б видатки, скажімо, у інфраструктуру та інший економічний розвиток у півтора рази.

Сам коефіцієнт суттєво б наблизився до європейського і це б стало одним з кроків до переходу України на валюту євро. Такий перехід до євро зовсім не потребує повноправного членства у ЄС, достатньо покласти край найбільш волаючим перекосам, таким як Схема доларової наддоходності. Нажаль, поворот до такого сценарію поки що ніким не допускається.

Тепер — з боку економіки і банків. Та сама облікова ставка НБУ, яка сприяє високій доходності гривневих ОВДП, для комерційних банків означає настільки недоступну ціну емісійних кредитів від НБУ, що банки геть перестали їх брати. А коли, через втрату довіри населення, ще занепадають і депозити, то можливості кредитування стали ще більш обмеженими.

Діаграми 4 і 5 ілюструють ситуацію з депозитами. Нацбанк постійно рапортує про зростання гривневих депозитів населення, проте якщо виділити строкові депозити, які є основою для довгострокового кредитування, то номінально вони практично незмінні, а з урахуванням інфляції реально скорочуються. Зростають лише депозити «на вимогу» завдяки поширенню розрахункових карток і банкоматів, але заслуги Нацбанку у цьому немає і роль таких над-короткострокових депозитів у кредитуванні не така важлива.

Особливо парадоксальною є ситуація з депозитами населення у іноземній валюті. Тільки офіційно заробітчани переказали у минулому році 14 мільярдів доларів, разом з попередніми роками це вже більше усіх валютних резервів НБУ, проте у банках не осіло ані цента, Діаграма 5.

Дехто стверджує, що це тому, що «українці виявилися найбільш фінансово неграмотними»iii. Насправді, після масових банкрутств та нерозберихи з інфляцією і ставками ми стали надто грамотні. Довіра до банків впала і рівень заощаджень невпинно падає з 2014 року. Про це свідчить відношення агрегату «широкі гроші» до ВВП, який охоплює також депозити, і зараз складає лише 36% від ВВП. У той час як у Польщі цей коефіцієнт дорівнює 67%, а середньосвітовий — аж 124%iv.

Як після цього можна волати за ресурсами зовнішніми, коли ми невзмозі дати ладу ресурсам внутрішнім? Проблема взагалі не визнана і у жодній стратегії задача відновлення довіри суспільства до банківської системи, як могутньої підойми для зростання, не поставлена. Натомість, це стало підоймою для стимулювання квартирних крадіжок. Раз готівка лежить не по банках, а по домівках, то злодії «вжили відповідних заходів» значно оперативніше.

Далі — гірше, ласі відсотки за ОВДП привабили не тільки «нерезидентів», а також банки і населення.  І банки переключилися на державні папери, послабивши і без того вкрай слабке кредитування економіки, діаграми 6 і 7. Як видно, за останні роки інвестування банків у бюджет зросло більш ніж у чотири рази, у той час як інвестування економіки номінально залишилося майже незмінним, а реально впало.

Далі — ще гірше, вкрай мала пропозиція кредитів, у свою чергу, стала додатковим фактором їх дорожнечі, Діаграма 8. Особливо вражають лихварські відсотки з населення — навколо 30% річних. Напевно їх беруть тільки у безвихідь.

За таких умов виробникам нічого не залишається, як покладатися на власні сили, що і підтверджують дані про джерела фінансування капітальний інвестицій, тобто вкладень не у поточну діяльність, а безпосередньо у зростання — у обладнання, будівлі тощо. З Діаграми 9 видно, що 74% видатків на капітальні інвестиції покриваються власними коштами підприємств. А якщо відокремити кошти населення у будівництво житла, і залишити вкладення у розвиток економіки України, то внесок підприємств вже сягне 80%.

Цей найключовіший індикатор вже давно подає сигнали про хронічний занепад грошово-кредитної системи. А жалюгідні 3% зростання — це той випадок коли «не завдяки, а попри», це трава що відчайдушно пробилася крізь асфальт схем.

З цього також видно усю сумнівність Податку на виведений капітал, який начебто має сприяти «спрямуванню прибутку підприємств на розвиток виробництва». І це тоді, коли підприємства і без того оплачують зі своєї кишені майже весь розвиток.

Обіцяну віддачу від такого экстравагантного заходу, як і положено, три роки чекають, а от звільнення від податку на прибуток їм подавай вже зараз. Усі ці «благі» наміри тільки відволікають увагу суспільства від дійсних проблем, живлять надії, що от нарешті..., проте під подібними димовими завісами все залишається як є.

Щодо решти джерел фінансування капітальний інвестицій, то їх можна розгледіти хіба що у мікроскоп — у збільшеному масштабі на лівій шкалі Діаграми 9. Як видно, банки забезпечують менше ніж 10%, а на останньому місті славнозвісні кошти іноземних інвесторів — менше ніж 1,5%, що випливає з загального стану описаного вище.

В результаті утворилося зле коло, заплутаний клубок проблем, у кінці якого усі матимуть відсотки за ОВДП, проте купити на них вже буде нічого.

Кажуть, скільки не кричи халва-халва — у роті солодше не стане. І скільки не кричи корупція-реформи-інвестиції, а без подібної конкретики НІКОЛИ НІЧОГО НЕ ЗМІНИТЬСЯ.

ДОДАТОК

14 ЧЕРВНЯ 2019. Остання новина. НБУ дозволив іноземним компаніям брати кредити у гривні для купівлі ОВДП. Тепер банки залишать для кредитування виробництва ще менше заради того, щоб «іноземці» висмоктали з бюджету ще більше. Схема продовжує розцвітати як «Рога і Копита», а на проблему Українського абсурду накладено табу.