«Потрібні технології та залучення мешканців»

Експерти з найуспішніших та найрозвиненіших країн світу поділяться досвідом впровадження smart-технологій на V Міжнародному онлайн-форумі Kyiv Smart City 2020, що відбудеться у Києві 8 жовтня.

Спікер від Сінгапуру — Чарльз Рід Андерсон, засновник CRA&Associates (IoT&Smart Cities), член Консультативної ради Go Smart (глобальна організація smart міст), старший радник IoT, McKinsey&Company. До нього звертаються політичні установи з усього світу, адже Чарльз володіє унікальним талантом передчуття ринкових змін і є одним з провідних новаторів у сфері технологічних рішень найрозумнішого міста планети. «Розумна нація» — це національна програма Сінгапуру, в межах якої і держава, і бізнес, і громадянське суспільство розробляють та впроваджують високотехнологічні процеси для підвищення якості життя.  В ексклюзивному інтерв’ю «День» поговорив з Чарльзом Рід Андерсоном — про ключові та актуальні для України тренди смартсіті в світі.

— Що потрібно сучасному місту, щоб мати змогу називатися розумним?

— Розмірковуючи про «розумне місто», більшість людей робить акцент на діджиталізації. Проте я дивлюсь на це поняття ширше, адже потрібно брати до уваги ще й зацікавлені сторони. Тож, на мою думку, «smart city» — це комплекс політик та стратегій, які дозволяють за допомогою технологій впроваджувати ініціативи, що, по-перше, покращують інклюзивність послуг та якість життя населення; по-друге, сприяють стійкості, ефективності, покращують процес прийняття рішень щодо уряду та його діяльності; по-третє, створюють сприятливе конкурентне середовище для ведення бізнесу.

— Розумні міста — це, на вашу думку, тренд, чи мейнстрім нового світу? Чи є шанс на майбутнє у міст, які не хочуть ставати smart?

— Звісно, це тренд, що виник завдяки мaркетингу. Я вже припинив робити рейтинги розвитку Smart City, хоча я справді вірю в них, але всі підхопили ідею, ніхто не хоче бути «відсталим містом». Тож усі стверджують, що вони «smart city», але найбільша проблема — це відсутність стратегії для досягнення цього.

І щодо другої частини питання — зрештою всі міста намагатимуться здобути статус «розумного». Насправді ж ми просто використовуємо технології для вдосконалення ділових операцій та обслуговування громадян. Ми завжди дотримувались тенденції використовувати новітні технології, тож ми наполегливо рухаємося вперед. Але сьогодні концепт «smart city» став чимсь більшим, ніж просто модним словом.

— Від кого має йти ініціатива перетворення міста в smart?

— Це доволі складне питання, адже кожне місто складається з приблизно тридцяти різних урядових установ. І це насправді 30 різних відомств — транспортне, виконавче, інфраструктурне іт.д. Тож як вирішити цю проблему? Це складно, адже багато міст запроваджують ініціативи в різних відомствах, а не намагаються створити цілісну стратегію розвитку. Хто за ідеальних умов повинен брати на себе ініціативу й що він повинен робити? Це має бути співпраця держави, громадськості та бізнесу.

А що відбувається насправді? Багатьом бізнесменам подобається ідея співпраці з містом, але в кінці вони залишаються незадоволеними, оскільки міста не хочуть їм платити. Але також потрібно залучати заклади вищої освіти, оскільки вони можуть долучитися й допомогти зрозуміти, що робити з даними. Наприклад, нещодавно Стенфордський університет почав співпрацювати з містом Інчхон, що у Південній Кореї неподалік від Сеула. Зараз в університету є доступ до всіх даних, зібраних у місті. Він збирається їх проаналізувати, щоб знайти нові шляхи розв’язання проблем та перевірити їхню ефективність. Сьогодні міста збирають безліч даних і не знають, що робити з ними, тому не перетворюють їх в ефективні інструменти управління.

ФОТО REUTERS

— Вже сьогодні саме міста називають ключовими драйверами майбутнього глобальної економіки. І саме міста називають ключовими гравцями в конкурентній боротьбі за інвестиції, людей, гроші... А якою в цьому процесі все ж залишається, роль держави?

— Міста не просто намагаються переконати, що вони працюють краще, вони намагаються залучити прямі іноземні інвестиції. Ось я живу в Сінгапурі. Наша влада спромоглася зробити Сінгапур привабливим для того, щоб іноземні міжнародні компанії розташовувалисвої азіатські штаб-квартири. Місто забезпечило зручну інфраструктуру, хороший рівень життя та суспільну безпеку. Тож, це змагання за місце під сонцем. Я вважаю, що, хоча ці тенденції трохи сповільнюються через пандемію, проте вони не зміняться у майбутньому. Люди хочуть жити в найбільш перспективних містах з найкращою інфраструктурою та найширшими можливостями.

— Чи розглядають в глобальному контексті термін «розумна держава»? Якщо так, то що він означає? Скільки в державі має бути розумних міст, щоб держава стала «розумною»?

— У Сінгапурі ми називаємо себе «розумною нацією», але ми є містом-державою. Гадаю, ви маєте на увазі об’єднання таких міст, або що таке «розумна держава»? Якщо ви говорите про співпрацю міських рад, то, знаю, що в австралійському штаті Квінсленд успішно співпрацюють близько сімдесяти міських рад.

— Чи можна сьогодні говорити, що діджитал і smart стосовно до міста,держави, це є тотожні поняття? Чому?

— Якщо ви ототожнюєте «розумна» з «цифрова», то так. Це те ж саме: ми використовуємо технології для покращення процесів, що вже існують.

— Кризи росту smart-city: чи є вони? Які вони? І які «вітаміни» треба приймати на тій чи інші стадії «розвитку» розумного міста?

— Є. Упродовж наступних двох років більшість міст зіткнуться з викликами, пов’язаними з урізанням бюджетів через коронавірусну кризу. Але не всі. Наразі, я працюю з містом, у якому наступного року очікується зростання бюджету на сферу «smart city» у чотири рази: з п’ятдесяти до двохсот мільйонів. Очевидно, що деякі міста будуть розвиватися. Криза полягає у тому, що влада не знає, що робити далі. Збільшуючи ефективність операцій можливо заощадити трохи грошей, але проблемою є те, що міста не визначили справжні фактори вартості, тобто шляхи збільшення доходу. З мого досвіду, компанія Hitachi розробила найбільш ефективну стратегію для вирішення цієї проблеми. Вони застосовують платформну економіку для втілення концепту «smart city». Тож вони об’єднують усі платформи, що існують у межах міста, поєднують усі дані, і потім використовують їх для вигоди споживача. Також вони співпрацюють із особистісними брендами.

Що стосується інших «вітамінів», то серед них можна назвати партнерство та прозорість. Є безліч міст, з якими неможливо працювати через бюрократію — я знаю, бо працюю з багатьма з них. Сподіваюся, що коронавірусна криза підштовхне їх до змін. Їм потрібно розширити «екосистему» міста.

Міста потребують постачальників технологій та залучення місцевих жителів. Необхідно навчитися налагоджувати співпрацю, змінити спосіб мислення, а більшість міст не може цього зробити. Найбільш інноваційною я вважаю стратегію Тайбею. Коли приблизно п’ять років тому там до влади прийшов новий мер, він зосередився на зміні урядової культури: вони навчилися приймати поразку. Це дозволило ризикувати й експериментувати. Більшість міст цього досі не робить. Вони очікують, що кожна ініціатива спрацює, тому вони затягують та бюрократизують їх усі, не експериментуючи і не розвиваючись.

— Чи є сьогодні затверджений протокол, за яким можна побудувати чи перебудувати місто у smart? З чого потрібно почати?

— Не існує ніяких протоколів. Тобто, є безліч варіантів, але вони стосуються різних аспектів. Наприклад, існує «Протокол Зв’язку» для «розумних» будинків, більшість з яких працюють у зворотній мережі. А для цього існує ще один протокол. Їх ніколи не ставатиме менше. Кількість доступних протоколів зростатиме, що спричинить виникнення розбіжностей між ними, але це не повинно стати на заваді побудови «smart cities». Якраз на KYIV SMART CITY FORUM 2020 у Києві 8 жовтня я поділюсь своїм досвідом визначення ключових драйверів на сучасному ринку, які здатні не тільки відновити реалізацію smart ініціатив, а й прискорити темпи міських змін в умовах COVID-19.