Коли людина не встане з колін, то вона не далеко зможе пройти.
Іван Драч, український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч

«Стійкість до стресових факторів»

Чотири хлібини з п’яти випікають в Україні з пшениць, створених академіком Володимиром Моргуном
13 березня, 2018 - 17:09

Днями визначний селекціонер, Герой України, академік, директор Інституту фізіології рослин і генетики НАНУ Володимир Моргун відзначив поважний ювілей — 80 років життя. 

«Оця рука вирізає щороку понад 100 тисяч колосків, це тяжка фізична праця, але добір насіння не можна доручити ні машині, ні комусь іншому, я порівняв би цей процес зі створенням художнього полотна, в якому беруть участь натхнення, інтуїція, розрахунок. А ще треба колосального терпіння і віри в себе, адже на розробку одного сорту йде 15 років», — розповідає ювіляр про свою працю

Назви його сортів: «Золотоколоса», «Фаворитка», «Смуглява», «Спасівка», «Солоха», «Володарка», «Чорнява» або «Лимарівна», «Снігурка», «Сонечко», «Наталка» та інші. Селекціонер упевнений, що від назви сорту залежить їхня доля. Кожному, а їх у нього понад сто, він може видати таку ж поетичну характеристику.

Чотири буханці з п’яти випікаються в Україні з пшениць, створених цим філософом українського хліба. Його сорти щорічно висівають на полях України та країн СНД на 5,5 млн га. Не кожна людина на цьому білому світі може похвалитися таким вагомим життєвим доробком.

«Пшениці Моргуна дуже потужні. У нас після того, як ми їх взяли на озброєння, ніби крила за плечима виросли. Зрозуміли, що наші 60 — 70 ц\га — не межа, можна дотягнутися й до 100 ц\га. Працюючи з цими сортами, доторкаєшся до світових технологій найвищого ґатунку», — ділиться враженнями головний агроном сільгосппідприємства «Градина» з Придністровської Молдовської Республіки Іван Гагауз.

Народився Володимир Моргун у селі Новоселиця Чигиринського району на Черкащині. Батьки були колгоспниками. Саме вони, а також дід Артемон, який працював колгоспним садівником, уклали йому в голову і душу оту філософію любові до землі, хліба та всього живого на землі.

У воєнні й післявоєнні роки примара голоду витала над оселею Моргунів. Із тих пір закарбувалася в його свідомості проста істина: хліб — це життя. А всі біди на землі від його нестачі. Уявляв тоді себе чарівником, який міг порухом руки наповнити всі засіки в навколишніх селах збіжжям, перетворити худі колосочки на колгоспній ниві на ваговиті духмяні паляниці. Як добре було б, аби всі люди наїлися! І він таки став отим магом, який відкрив таємницю збільшення продуктивності хлібного поля.

Закінчив Знам’янський сільськогосподарський технікум, потім сільськогосподарську академію в Києві, аспірантуру. Став працювати над своїм першим короткостебловим сортом «Киянка». При цьому застосував не класичний метод гібридизації, а пішов експериментальним шляхом мутагенезу. 1971 року на виставці Держплану СРСР Моргун доповідав про цей сорт самому голові Ради міністрів Косигіну. «Киянка» Моргуна фактично поклала початок «зеленої революції» в Україні, яка полягає у створенні низки високопродуктивних сортів пшениць.

Кукурудза — паралельний із пшеницею напрямок його селекційної діяльності. Ще за часів Хрущова Моргун увійшов до складу групи провідних селекціонерів тодішньої країни, яка мала працювати над програмою «Сєвєр». Завдання полягало в тому, щоб за короткий час створити ранньостиглі гібриди кукурудзи з періодом вегетації не більше 90 днів. Із метою прискорення цих робіт держава за мільйон рублів золотом придбала в США десять самозапилених ліній, хоча для виконання завдання треба було 500 — 600 таких розробок. Двадцять років пішло на реалізацію програми. В результаті народилися гібриди «Ювілейний-60», «Колективний-244», «Колективний-210». І якщо до цього відомий тоді академік Кулєшов говорив, що північний кордон сіяння качанистої лежить через Київ, то тепер межа кукурудзяного поясу піднялася на сотні кілометрів на північ.

Проте пік його селекційної творчості припав на роки незалежності. Створив кілька десятків високопродуктивних сортів озимих пшениць із потенціалом врожайності понад 100 ц/га. А його «Смуглянка», «Золотоколоса» та «Фаворитка» останніми роками на промислових площах, за умов чіткого дотримання вимог технології, виявили здатність давати по 120 — 131 ц/га.

Володимир Васильович — щиро вболіває за долю вітчизняної селекційної галузі. Його непокоїть те, що упродовж останніх 25 років фінансування вітчизняної селекції було мізерним, обладнання наукових установ безнадійно застаріло, престиж науковця впав до неприпустимо низького рівня, талановита молодь виїздить за кордон. Майже десять років ІФРГ, який очолює Володимир Моргун, судилося за землі свого дослідного господарства в Глевасі Київської області, бо місцева влада вирішила передати їх під забудову.

«На створення одного сорту закордонні держави витрачають 1,5—3 млн доларів. У нас — лише одну соту цієї суми. Сортовиробництво більшості сільгоспкультур відстало від світового рівня. Натиск імпортного селекційного продукту посилюється», — каже Володимир Васильович.

— Ну й що, яка різниця, якими сортами досягати отого 100-мільйонного рубежу? — підкидаю академіку провокаційне запитання.

— По-перше, не можна допустити, щоб сортова політика формувалася за кордоном. Бо нас посадять на імпортну голку і будуть дерти три шкури за насіння, яке ми могли би виробляти й самі. Це одразу ж негативно позначиться на собівартості виробництва хліба. По-друге, жоден закордонний сорт не перевершить наш вітчизняний за характеристиками. Я випробовую західноєвропейські сорти пшениці понад 20 років. Так, і справді їхній генетичний потенціал дуже високий. Але в наших умовах їхня урожайність дуже нестабільна, одного року досягають рекорду, а наступного — «сідають у калюжу», бо дуже вразливі до посухи, перепадів температур, хвороб. А тому імпортні сорти — шлях у глухий кут. Треба мати своє, — пояснює академік.

— Прогрес не стоїть на місці, які сорти ви хотіли б ще створити?

— Зараз селекція переорієнтовується на створення сортів зернових культур, стійких до стресових факторів навколишнього середовища. На жаль, загроза зміни клімату вже реальна, південні області України проходять по класифікації незворотного процесу опустелювання. Загроза номер один — нестача вологи. А тому вітчизняна селекція працює над формуванням таких якостей, як посухостійкість та морозостійкість. Ще одна проблема — якість. Україна не повинна продавати кормове зерно. А тому ми створюємо пшениці трьох груп якості — сильної, цінної і кормової. Десять років тому на світовому ринку з’явився новий клас пшениці — екстрасильної. Упевнений, що й цю планку зможемо подолати!

Олександр КАРПЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ