Умовно-дострокова гривня
Ставши 1992 року членом Міжнародного валютного фонду, Україна взяла на себе низку зобов'язань щодо лібералізації валютної системи, а також щодо режиму внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Мабуть, одним із найзначніших кроків стало приєднання до 8-ї статті Статуту МВФ - тієї самої статті, де йдеться про вільну конвертованість національної валюти.
Те, що було обмежено доступ до вільноконвертованої валюти, ще недавно призводило до того, що коливання курсу карбованця залежало від настрою валютних спекулянтів, а також призводило до розквіту чорного валютного ринку. Але, мабуть, найнеприємнішою була сваволя рідної влади, яка щомиті могла ухвалити найнеможливіші рішення, котрі обмежують доступ українських підприємств і громадян до вільноконвертованої валюти - і так, до речі, було не раз.
Сім-Сіме, відчини!
Зобов'язавшись восени 1994 року йти курсом економічних реформ, Україна ступила на сходи, кожна сходинка яких робила економіку дедалі відкритішою. Київ отримав доступ до кредитів МВФ, але за кожну кредитну лінію брав на себе нові зобов'язання. Київ пообіцяв приєднатися до 8-ї статті ще 26 вересня 1996 року. Після цього українську систему валютного регулювання стали приводити у відповідність до вимог МВФ, який на той час уже визнав досить ліберальним українське валютне законодавство, проте радив урегулювати проблеми, зокрема, пов'язані з переказом за кордон коштів фізичних осіб - громадян України. До 23 травня це завдання було розв'язано: набули чинності всі потрібні нормативні акти Національного банку України.
Чи не головним досягненням валютної лібералізації треба вважати те, що вже ніколи рідний уряд не зможе визначити для "білих" один курс, а решті запропонувати користуватися курсом чорного ринку, як це було кілька років тому. Крім того, почала діяти нова редакція "Правил переказу іноземної валюти за межі України за рахунок особистих коштів фізичних осіб - резидентів та нерезидентів" (від 23 вересня 1996 року, зі змінами від 12 травня 1997 року). Між іншим, зауважимо, що чинність цього документа не поширюється на операції, пов'язані з підприємницькою діяльністю.
Вітчизна іноземців
Ці "Правила...", на жаль, повернуто до іноземців передом, а до громадян України задом. І все-таки умови гри такі, які є, і вони не можуть погіршитися після 1 червня.
Як висловився на початку ХІХ століття російський генерал Єрмолов, у нашій Вітчизні найкраще бути "німцем". Відповідно до "Правил...", нерезиденти (іноземні громадяни) мають куди більше підстав і майже не мають обмежень для переказування грошей з України за її межі: переказування прибутків від іноземних інвестицій, завезених в Україну; коштів, одержаних як зарплати, премії, пенсії, гонорари, нараховані відсотки на вклади в українських банках; валюти, раніше завезеної в Україну з дотриманням чинного законодавства. Громадяни України матимуть змогу переказувати кошти за кордон через уповноважені банки у значно меншій кількості випадків.
Приміром, можна допомогти близьким родичам-співвітчизникам, котрі покинули Україну, маючи особисті потреби. Але якщо сума переказів перевищить $4 тис. за рік або становитиме більш ніж $500 за місяць, то доведеться звернутися по ліцензію в обласне управління Нацбанку, а то й у центральний офіс Нацбанку (якщо сума за рік перевищить $25 тис.). Аналогічні умови існують також для допомоги родичам, котрі проживають за кордоном і не є громадянами України, правда, по дозвіл доведеться звернутися вже тоді, коли за рік потрібно переказати за кордон більше ніж $2 тис. Дещо м'якші умови для переказування аліментів на утримання дітей та непрацездатних батьків, а також для переказування на поховання та транспортні видатки для перевезення небіжчика.
Влада погодилася з тим, що громадяни України мають право відшкодовувати витрати судовим, слідчим та іншим правоохоронним органам іноземних держав, хоча й у цьому випадку є шкала обмежень і певні умови, зокрема, й така, як необхідність звертатись до Нацбанку по ліцензію для переказування великих сум.
Можна оплатити будь-який товар, придбаний за кордоном для особистого користування. Але за місяць можна зробити покупок не більше як на $1000 або $4000 за рік. І, нарешті, останній привід для переказування грошей: від'їзд із гостинної Вітчизни на постійне місце проживання. Ті, що від'їжджають, мають право переказати практично будь-яку суму за умови сплати податків.
Як бачимо, українська влада не вельми довіряє громадянам у глибоко інтимній справі витрачання грошей за кордоном. І про банківський рахунок десь на Багамах можуть мріяти лише відчайдушно сміливі співвітчизники. Щоправда, у "Правилах..." нічого не зазначено про використання кредитних та дебетових карт міжнародних платіжних систем (VISA, AmEx, Dinner Club або Eurocard/Mastercasd), за допомогою яких, схоже, поки що можна обійти існуючі бар'єри. Однак не за горами ті часи, коли, як і в Росії, буде оголошено, що на терені України ці платіжні системи оперуватимуть лише з місцевою валютою...
Тож "звільнення" гривні, на жаль, можна назвати лише умовно-достроковим...
