Земельна реформа: потрібні запобіжники

Тема скасування мораторію і запровадження ринку землі останнім часом викликала низку протестів фермерів і здійняла чимало галасу. Дискусії точаться на ток-шоу, в соцмережах, уряд запустив соціальну рекламу про українського фермера Андрія, який не може користуватися кредитами, на відміну від польського колеги Анжея. Тим часом окремі положення нещодавно схваленого за основу законопроєкту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення» не знаходять бажаної підтримки ні з боку багатьох агровиробників, ні серед частини народних депутатів, визнає член комітету Верховної Ради України з питань аграрної і земельної політики, нардеп від Вінниччини по виборчому округу № 17 Микола КУЧЕР. Адже від того, яким буде цей закон, у підсумку залежать не лише перспективи розвитку агросектору, сільських територій, добробут громад, а й безпека України як держави та вартість харчів на столах.

— Перш ніж запроваджувати ту чи іншу реформу, потрібно розуміти її кінцеву мету. Зараз сільське господарство — найбільш динамічна галузь національної економіки, яка активно розвивається. Україна ще збирає урожай 2019 року, але вже очевидно, що валовий збір зерна знову перевершить минулорічне досягнення в 70 млн тонн. А олійних 20 млн тонн — ще десять років тому про такі результати ми не могли навіть мріяти. Торік аграрний сектор згенерував приблизно 12—13% українського ВВП. Частка продукції сільського господарства в загальному експорті України за цей період склала 39,8%, або рекордні для України 18,8 мільярдів доларів. А це означає надходження в України валютного прибутку, стабільність національної гривні. Більше того, в АПК сьогодні задіяні приблизно три мільйони осіб. Тобто якщо мета реформи полягає конкретно в розвитку галузі, то виникає запитання: навіщо потрібна земельна реформа при таких результатах?

Якщо ж мета реформи — залучення інвестицій, то тут виникає питання розвитку фінансової та банківської системи України. Для цього фермер має отримати доступ до кредитів, а отже, потрібно розробляти механізми здешевлення кредитів для розвитку сільськогосподарського виробництва. Кілька років тому уряд Володимира Гройсмана розробив і впровадив проєвропейські підходи до державної підтримки АПК, було ухвалено низку законів для розвитку фермерства. Однак виникло чимало галасу щодо ефективності дотацій, справедливості їх розподілу. Проаналізувавши, можна побачити, що держпідтримку отримували ті, хто прозоро працював, сплачував податки, інвестував у розвиток економіки. Як наслідок, сільське господарство, як я вже зазначав, продемонструвало виключно позитивну динаміку у своєму розвитку. Через це питання впровадження ринку землі не стояло так гостро. Адже були інші реформи, розроблені на основі успішного міжнародного досвіду, з урахуванням необхідності технологічного розвитку, виробництва готової до споживання продукції в Україні й для українців.

«НЕ ТРЕБА РОЗГЛЯДАТИ ЦЕ ПИТАННЯ З ПОЗИЦІЇ ПОТРІБНО — НЕ ПОТРІБНО, ПРАВИЛЬНО — ЧИ НЕ ПРАВИЛЬНО»

— Тобто земельна реформа зараз не на часі?

— Спробую пояснити доступніше. Не треба розглядати це питання з позиції потрібно — не потрібно, правильно — чи не правильно. Є люди, які отримали землю в спадщину, а самі, наприклад, поїхали жити в іншу країну. Квартиру продали, машину продали, а пай — не можуть, бо це право в них відібрали на законодавчому рівні. То що їм робити? Кидати землю без господаря чи краще продати тому, хто на ній працюватиме? Вільний ринок землі означає, що держава розробляє і закріплює на рівні закону правовий механізм купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення, а власник землі (пайовик) отримує законне право продавати чи не продавати свою земельну ділянку. Наголошую: право продавати чи не продавати свій пай! На сьогодні зробити це законно власник не може, навіть якщо в нього є таке бажання.

Разом з тим із впровадженням ринку землі будь-який громадянин чи українське підприємство, яке бажає займатися сільським господарством, отримує законне право купувати землю для ведення такого господарства. І доки люди цього не зрозуміють, доти земельна реформа сприйматися не буде. Для цього потрібен час і кропітка робота з людьми. Насамперед, з боку представників влади, які є ініціаторами запровадження вільного обігу земель сільськогосподарського призначення, а відтак і зняття мораторію. Потрібно підтримувати створення відповідних профільних неприбуткових організацій, наймати освічених фахівців, які надають грамотні консультації, проводять роз’яснювальну роботу як індивідуальну, так і в процесі публічних громадських дискусій.

«ЯКЩО ФЕРМЕР ЧИ ВЕЛИКИЙ АГРОХОЛДИНГ ПРОЗОРО СПЛАЧУЄ ПОДАТКИ, ДОДАТКОВО ІНВЕСТУЄ В СОЦІАЛЬНУ СФЕРУ, ТО ГРОМАДА БУДЕ РОЗВИВАТИСЯ»

— Зараз українське село живе фактично за рахунок землі. Якщо фермер соціально свідомий, то він розвиває не лише своє господарство, а й громаду, на землях якої господарює. Чи не змінить цей порядок дій скасування мораторію? Чи зацікавлені будуть великі компанії, які можуть поглинути малі господарства, у розвитку сільських територій?

— Земельна реформа і скасування мораторію на продаж сільськогосподарської землі тут відіграють далеко не головну роль Усе залежить від свідомості українських підприємців. Якщо фермер чи великий агрохолдинг прозоро сплачує податки, додатково інвестує в соціальну сферу, то громада буде розвиватися. Як і країна загалом.

Погляньмо на Ладижин — містечко обласного значення у Вінницькій області. Населення приблизно 25 тис. осіб. Обсяг доходів міського бюджету в розрахунку на одного мешканця більший, аніж в обласному центрі — Вінниці. Тому що в місті працюють як підприємства АПК, так і промислові підприємства, здійснюють прозору діяльність, створюють робочі місця. Тим самим наповнюється бюджет, який розподіляє міське керівництво з урахуванням потреб жителів. Є чудова комунікація між усіма сторонами процесу, надзвичайно правильно втілюється в життя трикутник «громада — влада — бізнес».

На моєму окрузі є також успішні, ефективні ОТГ, такі як Краснопільська, Джулинська, Шляхівська, Тростянецька, які створювались на засадах відкритості, публічності й обов’язково їхньої фінансової спроможності, бо це надзвичайно важлива умова. Завдання будь-якого керівника органу місцевого самоврядування — вибудувати правильну комунікацію як зі своїми жителями, так і з бізнесом. Адже інвестори також бувають різні — ті, які працюють відповідно до закону і сплачують податки в повному обсязі. Але, на жаль, є такі, які не поважають громаду, в якій працюють, і не турбуються про її добробут.

Для сільських територій справді важливо, щоб фермер чи агрохолдинг був законослухняний, тоді й бюджет села і соціальна інфраструктура будуть покращуватись. І не важливо, у власності фермера чи агрохолдингу буде земля, чи ці господарства й надалі використовуватимуть землю, орендуючи і сплачуючи ринкову орендну плату за державні землі (а це більше, ніж 3000 грн/га) чи податки на пай у власності фізичної особи (це більше, ніж 300 грн/га).

«ЗЕМЛЯ — ЦЕ ТЕ МАТЕРІАЛЬНЕ, ЧОГО НАЙБІЛЬШЕ БОЯТЬСЯ ВТРАТИТИ НАШІ ЛЮДИ»

— У першому читанні ви не голосували за «земельний» законопроєкт. Чому?

— Я не підтримав законопроєкт про ринок землі, бо він ігнорує інтереси українців і потребує суттєвого доопрацювання. Не можна ухвалювати такі фундаментальні для держави закони, ігноруючи думку людей. Особливо, коли понад 70% громадян проти запровадження ринку землі. А в причинах, чому люди проти ринку землі, чому існують страхи у власників паїв, влада чи окремі її представники, які забажали впроваджувати земельну реформу сьогодні, так і не розібралися... У проєкті закону не прописані чіткі, зрозумілі правила та механізми відкриття ринку землі. Це рамковий документ, який потім будуть корегувати якимись постановами або іншими нормативними документами.

Я, як народний депутат, постійно спілкуюсь як із сільськогосподарськими виробниками, фермерами, так і з селянами, з власниками землі. Проводжу як пізнавальну для себе роботу, так і роз’яснювальну для зацікавлених у цьому питанні людей. Ходив і на мітинги біля Верховної Ради, щоб спілкуватися з людьми. І там люди стояли по різні боки барикад — ті, хто хоче продати землю, але за справедливою ціною, і ті, хто не бажає продавати.

Так-от, у тих, хто проти продажу землі, ключова проблема в страхах. Річ у тім, що за часи незалежності політики дуже часто обманювали українців. І земля — це те матеріальне, чого найбільше бояться втратити наші люди. І за багато років політики-популісти переконали людей, що ми втратимо Україну, як тільки дозволимо продаж землі. Це відверта неправда! Потрібно пояснити людям — а щоб їх заспокоїти, потрібно в законі прописати запобіжники, які є в інших цивілізованих країнах: обмеження власності в одні руки, допуск іноземців, захист як права власності, так і права користування землею.

Оренда землі є найбільш ефективним і найбільш поширеним інструментом у процесі сільськогосподарського виробництва в усіх розвинутих країнах світу. Жодних обмежень щодо оренди чи звуження прав орендаторів після впровадження земельної реформи бути не може. Ми маємо дотримуватися цивілізованих загальноприйнятих правил гри у світі.

«У КОНТЕКСТІ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ В ПАСТЦІ МОЖЕ ОПИНИТИСЯ ВСЯ ГАЛУЗЬ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА»

— Чи усвідомлюють це монобільшість у Верховній Раді, виконавча влада — зрештою, Президент України? Чи не використають питання землі в чергових політичних іграх, а в пастці опиниться український селянин?

— Якщо влада дослухається до людей, пояснить цілі земельної реформи, закріпить у законодавстві певні запобіжники, в тому числі щодо допуску іноземців, то вільному обігу ринку земель бути. Але для цього потрібен зважений підхід, оцінка економічної ефективності від ринку землі, а найголовніше — захист прав і свобод людей, власників землі, а також потенційних інвесторів. Від усіх цих чинників залежатиме й ціна української землі. До прикладу, я не вважаю недосяжною вартість 1 га в 10 тисяч доларів, як це є сьогодні в сусідній Польщі.

Щодо політичних ігор, то вони притаманні українській державності в принципі. У контексті земельної реформи в пастці може опинитися вся галузь сільського господарства, якщо ця реформа буде впроваджена поспіхом і з таким спротивом людей, який є сьогодні. Держава своїм прикладом має продемонструвати, що земельна реформа здійснюється в інтересах українських громадян, з урахуванням їхніх побажань.

На мою думку, спочатку потрібно значну частину державних земель справедливо розпаювати серед людей. Наприклад, у моєму окрузі є таке село Олександрівка Тростянецького району, його жителі не отримали жодної сотки землі через те, що на їхній території функціонує державне підприємство «Дослідне господарство «Олександрівське» Національного наукового центру «Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України». Зараз так звані радгоспи перебувають у такому стані, що їх потрібно розпаювати і роздати. Ставши власником землі, людина вже сама вирішить, чи продати цю землю за тією ціною, що її влаштує, чи обробляти свою землю власноруч. Лише таким чином, на основі прозорих правил гри, закріплених законом, ми зможемо сформувати довіру людей до влади і законів, які ця влада ініціює й ухвалює.

ДОВІДКА «Дня»

За інформацією Держстату, 68,7% території України — майже 41,5 млн га — це сільськогосподарські угіддя. Зокрема, 32,5 млн га займає рілля. Із 10,4 млн гектарів сільгосппризначення державної власності 1,7 млн передані об’єднаним територіальним громадам, 1,6 млн перебувають в оренді, 1,4 млн — землі запасу, 1,3 млн — залишаються в постійному користуванні, 700 тис. га — на окупованій території. Із 2013-го до 2019 року 630 тис. га передано у приватну власність. І що дивно, ледь не 30% — 3,1 млн га — позначено як «похибку статистики».