Земля перед виборами

Прийняттю  Закону  України «Про ринок землі», а точніше  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо умов обігу земель сільськогосподарського  призначення» передувало суспільне збудження, внесення нардепами рекордної кількості поправок, трактора на вулицях Києва, перекриття автомагістралей, мітинги і пікети, виступи нардепів на всіх телеканалах, звернення у Верховний Суд, гарячі дискусії політиків і експертів, спекуляції і відверта брехня, навіть звернення депутатів Тернопільської облради до Президента і ВР про продовження мораторію ще на 5 років.

І раптом, після прийняття Закону все затихло, ніби Україна, затамувала, налякана коронавірусом, подих і  чекала чи підпише його Президент. Підписав.  Олігархи мовчать і благоденствують, то й плебейська рать замовкла,  бо їх влаштовує цей закон більше, ніж мораторій.

Які ж зміни вніс цей закон у Земельний Кодекс України? Згадаймо, що  Земельний Кодекс  розробляли і приймали народні депутати, академіки В.Костенко та І.Юхновський, легендарні рухівці В.Чорновіл,  Д.Павличко,  І.Драч, націоналіст М.Ратушний та низка інших наукових світил, яких ми називаємо Совістю нації. Це була найбільш академічна, найбільш професійна, найбільш відповідальна найбільш патріотична, найбільш далекоглядна, найбільш українська Верховна Рада, Рада третього скликання. В жовтні 2001-го ухвалений ними Земельний кодекс закріпив права 7 млн селян на володіння землею. Проте з 1 січня 2002 року було введено, як  «тимчасовий  захід», заборону на продаж землі.

Науковий,  патріотичний  і моральний рівень наступних скликань ВР падав і відповідно введення  ЗКУ і ринку землі відкладалося під  різними приводами.  Протягом двадцяти років ОПЗЖ (партія регіоналів),  «Батьківщина», Радикальна партія, «Свобода» хотіли розпоряджатися... чужою власністю, власністю українських селян. 30,7 млн га, або 74% сільськогосподарських земель, перебувало в приватній власності, без права на продаж. Тобто право без права. Лише право здати в оренду, буквально за копійки, на продиктованих умовах орендаря. Це був основний козир орендарів, який дав можливість створити великі агрохолдинги. Адже, коли  відсутній ринок землі, то і відсутня ринкова  вартість, від якої залежить  орендна  плата.  Відсутність вартості землі  гарантує  надприбутки.                                                                                                                                                                

Що ж змінило прийдешнє покоління народних депутатів  у Земельному Кодексі України? Що викинули  «слуги народу» з Кодексу і кому це вигідно?

Із статті 130  Земельного  Кодексу  зразка 2001 рік вилучено текст, яким надавалося  переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення «громадянам України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи в сільському господарстві чи займаються веденням товарного   сільськогосподарського виробництва та постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної  ділянки».

Ця умова  забезпечувала європейський, фермерський розвиток сільського господарства. Бо ж державі не байдуже, як буде використовуватись її основне багатство. Лише кваліфіковані  і досвідчені  селяни  і  фермери, які на цій землі живуть і працюють, здатні  забезпечити високоефективне використання землі.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Згідно з цією статтею житель міста, з відповідною освітою, міг придбати землю, але для цього йому  необхідно було б переїхати жити в село і працювати на купленій, уже своїй землі. Обов’язкове проживання на території місцевої ради являлося запобіжником проти концентрації землі в одних руках більше як 100 га (Ст.13 Перехідних положень ЗК):

Вимога попереднього земельного кодексу зберігала б село, покращувала б його інфраструктуру, піднімала б освітній  і суспільний рівень селян, авторитет хліборобської праці.

Але 130 стаття ЗК не давала можливості  власникам 166 агрохолдингів, які  контролюють сільськогосподарські угіддя площею кожен від 10 до 550 тис. га  (як приклад, агрохолдинг «Кернел»), купляти землю, тож за їх вимогою цю статтю прибрали послушні  «Слуги».

Із 1 липня 2021 року, право власності на землю с/г призначення  набуватимуть громадяни України незалежно від їхньої освіти, досвіду роботи та місця проживання. Тобто кожен, хто має гроші, може купляти землю, навіть, якщо він невіглас у сільськогосподарському виробництві  і  живе, чи то в Києві, чи в Баварії, чи в Іспанії.

Бо земля це вигідний засіб відбілювання, накопичення і збереження капіталу. Земля, то не гривня, що знеціниться, не долар, що обвалиться, не золото, яке можуть вкрасти. Земля не зогниє, не поржавіє, не згорить і здатна, при вмілому господарюванні, створювати достаток для свого власника. Право власності гарантується державою, тож придбання землі це на віки для своїх спадкоємців.

До затвердження цього Закону  власники агрохолдингів лише орендували землю, а тепер із 1.07 2021 р. можуть викупити по 100 га до 2024 р., а там і до 10 тис. га  і стати її власниками. Голова комітету ВР із питань аграрної та земельної політики, автор цього антинародного закону, М.Сольський у інтерв’ю «Економічній правді» пояснив: «Усі зможуть купувати понад 100 га землі через родичів, коханок та партнерів».

По-перше,  далеко не «Усі» мають 400 — 500 тис. доларів, щоб купити таку площу землі.  По-друге, що це за Закон, який ще не набув чинності, а його автор пояснює, як його можна обійти. По-третє, агрохолдинги і не будуть спішити скупляти землю, бо вигідніше орендувати, ніж купляти.

Якщо ВР ІІІ скликання приймала ЗК із пріоритетним розвитком фермерського сільського господарства, то ВР VІ скликання знехтувала прагненнями українського народу жити і господарювати  на своїй землі,  відхилила селозберігаючу модель аграрного устрою України розроблену Національною Академією аграрних наук і розвернула вектор стратегії розвитку країни в  сторону латифундій. «Слуги народу» не мають намір  розвивати  сімейне  фермерство  і створювати  середній клас селянства, відроджувати українські села. То ж виникає цілком логічне питання... чиїми слугами є народні депутати?  Аж ніяк не народу!

Доповненням статті 126-1 Земельного Кодексу «слуги» взагалі принизили селянина — власника землі, бо орендарю надано першочергове право викупити земельну ділянку  чи продовжити договір оренди, навіть передати це право третій особі. Орендар не просить власника, а лише повідомляє про свої наміри. Якщо ж  договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, то цей договір буде поновлено орендарем на такий самий строк і на цих самих умовах  і власника й питати не буде.

А щоб вивести виробництво сільськогосподарської  продукції з тіні нардепи підготували законопроєкт №3131-д, яким впровадять податок у розмірі 540 грн за кожний гектар, що перевищує присадибну ділянку, огород і сад.

Битва за українські чорноземи переміщається зі стін високих кабінетів та вулиць Києва на рівень ОТГ і сіл, яка розгорнеться уже в умовах нових адміністративних центрів, нових прав і можливостей об’єднаних територіальних громад. Сьогодні  орендарі — агрохолдинги розташовуються на селянських землях і новообраний (мобілізований народом) корпус депутатів місцевих рад  повинен відстояти позиції фермерських та дрібноселянських господарств, щоб із 2024 року не опинитися на землях уже великого землевласника (агрохолдинга).

Місія новообраних голів об’єднаних територіальних громад і депутатів місцевих рад зупинити знищення сіл і вдихнути в них нове життя. Для того, щоб у «Книзі державної реєстрації актів цивільного стану» реєструвати шлюби та народження дітей треба повернути орендовану землю селянам, організувати сімейні фермерські господарства, кооперативи дрібних  селянських господарств з переробки сільськогосподарської продукції, розвивати інфраструктуру сіл.

Приводом для припинення договору оренди  земельних ділянок є погіршення їх родючості. Сівозміни з чергуванням соняшнику, ріпаку і кукурудзи виснажують ріллю, а це злочин не лише проти її власників, але й проти нації. Десятки років на поля не вносяться органічні добрива. Не утримують агрохолдинги для збереження родючості грунтів необхідні за радянськими нормативами  24 корови, а за європейськими — 29 — 30 голів на 100 га ріллі.

Нова місцева влада повинна використати історичний  і досить успішний досвід кооперативного руху  в умовах австро-угорської  та польської окупаційної влади, досвід сучасних європейських країн, озброїтись законами України про державну підтримку сільського господарства, про фермерське, про особисте сільське господарство, про сільськогосподарську кооперацію і створити в своїх селах сімейні фермерські господарства оптимальних розмірів.

Був же в нас у різні часи Губернський Селянський поземельний банк у м.Житомирі, перший Український акціонерний Земельний Іпотечний банк у Львові, Український кооперативний банк у Почаєві, які надавали  селянам  дешеві коротко— і довготермінові кредити на придбання землі та поліпшення господарської діяльності  під заставу землі  терміном до 50 років. Вирощувалась сільськогосподарська продукція, перероблялась і реалізовувалась навіть за межами країни. Зростав добробут селян. Будувались школи та дороги

Селяни зі своїми щоденними клопотами, ускладненими коронавірусом та погодними  умовами, зі своїми життєвими проблемами, без газет, без радіо і з телевізором, по якому ніхто не дає правову оцінку нововведень, навіть не знають, що пай, це їхня земля, яку не потрібно викупляти. Не розуміють, що їм очікувати і як поступати, де і яким чином оформити право власності на земельну ділянку і присвоїти кадастровий номер. Тож новообрані депутати не повинні дати «слугам» олігархів ошукати селян, не повинні допустити повторення гіркого досвіду ваучерної приватизації підприємств із земельними паями.

Селяни зроблять усе, якщо йти їм назустріч. У простій Людині треба бачити і творця, і партнера, і продовжувача українського роду. На жаль, і  Верховна Рада, і Президент, і всі державні інститути  далекі від реального життя «маленького українця». То ж віру людей  у себе і у владу повинні повернути новообрані голови ОТГ і депутати. Це останній Рубікон, за яким Україну чекає доля країн третього світу.