Я бачила, тоді, що хто хиливсь найнижче, того найбільш топтали люди й коні.
Леся Українка, українська письменниця, перекладачка, фольклористка, культурна діячка

Хотин і «Битва націй»

13 травня, 2011 - 00:00

Хотин, направду, місто унікальне. Чи багато міст України можуть похвалитися тисячолітньою історією? Та ще й якою! Або тим, що воно не раз ставало об’єктом для художньо-літературних творів класиків? «Оду... на взяття Хотина 1739 року» написав Михайло Ломоносов, завершення роману «Пан Володийовський» Генрика Сенкевича відбувається саме в Хотині. Про Хотинську битву 1621 р. писали у своїх художніх творах Осип Маковей, Зінаїда Тулуб та інші українські автори. У цьому місті, точніше в Хотинському замку, знято чимало кінофільмів — «Балада про доблесного рицаря Айвенго», «Три мушкетери», «Чорна стріла», «Стріли Робін Гуда» та інші.

Початки історії Хотина сягають ще княжих часів. Перша згадка про місто припала на 1002 рік. Тоді Хотин був пограничною фортецею на кордоні Руської держави. Саме пограничний статус значною мірою визначав долю міста.

За часів існування Волинсько-Галицької держави Хотин входив до її складу, служачи форпостом на південно-східних землях. Коли виникло Молдавське князівство, ця твердиня ввійшла до його складу. Сталося це наприкінці ХІV ст. Тут варто зробити деяке пояснення. Молдавське князівство фактично було спадкоємцем політичних традицій Волинсько-Галицької держави. Та й в етнічному плані населення його було змішаним — поряд з молдаванами добру половину становили русини-українці. А офіційною мовою держави до ХVII ст. була мова церковнослов’янська. Хотин же у ХV—ХVI ст. став резиденцією молдавських господарів. Також у Хотині відбувалися найбільші в Молдавському князівстві ярмарки, доходи від яких в основному й формували бюджет цієї держави. Вважається, що саме під Хотином воював легендарний український князь Дмитро Байда-Вишневецький, який хотів стати молдавським господарем. Тут його схопили і звідси відвезли туркам у Константинополь, де він прийняв мученицьку смерть.

Хотин неодноразово штурмували польські війська, бажаючи захопити цей важливий військовий об’єкт. Зрештою їм це вдалося зробити в 1615 р. Після програної Цецорської битви 1620 р., коли поляки зазнали нищівної поразки від турків, Хотин став головним заборолом для Речі Посполитої від турецької експансії. Саме тут у вересні-жовтні 1621 р. відбулася одна з найбільших битв середньовічної Європи — Хотинська битва. 200-тисячній турецькій армії протистояло 35 тисяч польських вояків та 40 тисяч українських козаків. Останніми командував Петро Конашевич-Сагайдачний. Можна говорити, що саме козацькі війська і гетьман Сагайдачний відіграли вирішальну роль у цій битві, зупинивши просування турків. До речі, зараз біля Хотинського замку стоїть пам’ятник Сагайдачному. Не скажу, що це шедевр. Але хоч якесь пошанування козацького гетьмана...

Під Хотином полякам та козакам щастило. 1673 р. коронний гетьман Ян Собеський на чолі 30-тисячної армії, до складу якої входили й козацькі загони, розгромив 40-тисячну турецьку армію. З часом цей полководець став польським королем. Та все ж туркам на початку ХVIIІ ст. вдалося закріпитися в Хотині. У 1712—1718 рр. французькі інженери, виконуючи замовлення турків, реконструювали Хотинську фортецю, надавши їй «європейського вигляду». Власне, теперішній її образ значною мірою обумовлений цією реконструкцією.

У ХVIIІ ст. за Хотин вели війну росіяни. Правда, лише після російсько-турецької війни 1806—1812 рр. місто перейшло до Російської імперії, ставши повітовим центром Бессарабської губернії. Не дивно, що росіяни прагнули русифікувати місто й залишили тут свої сліди. Так, на території фортеці навіть примудрилися побудувати православний храм Олександра Невського. Не будемо говорити, що він не зовсім вписувався в архітектурний ансамбль Хотинської твердині. Вражає інше — те, ім’ям якого російського святого назвали церкву. Адже відомо, що князь Олександр Невський вірно служив татарським завойовникам. А саме під мурами Хотинської фортеці українці, поляки, зрештою й росіяни не раз воювали з татарами й турками...

ХХ століття теж не принесло хотинцям спокою. Перша світова війна, окупація міста румунськими військами, антирумунське повстання в Хотині 1919 року, жорстоке його придушення, міжвоєнна окупація міста Румунією, сумнівне «визволення» радянськими військами 1940 р., потім знову в 1941 р. румунська окупація, ще одне радянське «визволення» 1944 р., яке принесло сталінські репресії...

Словом, не історія — справжній роман!

Закономірно, мені хотілося побувати в цьому легендарному місті. Зараз Хотин — районний центр Чернівецької області. Правда, він дещо різниться від більшості інших міст та містечок Буковини. Не треба забувати, що основна частина території згаданої області, в тому числі Чернівці, входила до складу Австрійської імперії, була її коронним краєм. Тому тут і досі відчувається шарм європейськості. А Чернівці взагалі називали маленьким Віднем. Щодо Хотина, то він, як зазначалося, опинився в складі Росії. І в архітектурі міста більше «російського духу». Однак фортеця... Це направду перлина оборонної архітектури. Хоча й збереглася вона лише частково.

Потрапити до Хотина вдалося якраз на «день солідарності трудящих». Власне, в місті, певно, мало хто згадував, що є таке свято. Тут було свято своє. Уже кілька років хотинці проводять фестиваль «Битва націй», під час якого змагаються команди рицарських клубів із різних країн світу. Подібні фестивалі в Західній Європі не новина і відбуваються в старовинних західноєвропейських замках, залучаючи тисячі туристів. Під час таких фестивалів змагаються не лише лицарі, а й відбуваються виступи художніх колективів, котрі виконують середньовічні пісні, старовинні танці. Словом, намагаються відтворити дух Середньовіччя. У нас такі фестивалі радше виняток, а не правило. І хотинська «Битва націй» якраз є таким приємним винятком.

На «першотравневі вихідні» Хотин став місцем паломництва для багатьох любителів старовини. Проїхати до фортеці на авто було просто неможливо. Уже за два кілометри до неї припаркуватися ніде не було змоги. Довелося цю відстань долати пішки. А втім, у цьому були свої переваги. Дорогою різні умільці продавали вироби. Були вишивки, своєрідні етносувеніри, екологічно чисте мило без хімії, мед, медовуха... Власне, чого тільки не було!..

На території самого замку можна було зустріти тисячі людей. Благо — територія фортеці величезна. Тому ніхто не штовхався, місця всім вистачало.

Коли я там опинився, в мене склалося враження, що перебуваю на зйомках кінофільму про часи середньовічні. Десятки лицарів у обладунках, купа людей, у тім числі жінок, у середньовічних строях, величезна територія, заставлена «середньовічними» наметами, середньовічна музика, танці... І, звісно, запеклі лицарські бої. А поряд люди в сучасному одязі, котрі з інтересом споглядають це, фотографують. За інформацією, що подали організатори фестивалю, до них приїхало близько тисячі «середньовічних» учасників. Це члени лицарських клубів та їхні вболівальники із семи країн світу — не лише України, а й Білорусі, Польщі, Росії, Німеччини, Італії та навіть із далекої Канади. Схоже, фестиваль набирає популярності, а Хотин перетворюється на серйозний центр туризму. От якби ще дороги побудувати та зайнятися туристичною інфраструктурою... Але це вже побажання.

Добре й так. Бо в багатьох інших місцях України, де є старовинні замки, такого і близько немає. Хоча мало би бути.

Петро КРАЛЮК. Фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Газета: 
Рубрика: