Наші батьки були на півслові обірваним поколінням. Весь цей огром несказаного і набріханого зверху, накопичившись за століття, тепер криком кричить. Країні потрібні письменники для психологічної санації.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, есеїстка

«Хочемо, щоби відвідувачі швидше до нас повернулися»

Директор Дому Франка Богдан Тихолоз про рік ювілеїв в умовах ковідного карантину
21 січня, 2021 - 11:11

Минулий, 2020-й, для Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка був щедрим на пам’ятні дати, бо це рік 80-річчя інституції (1940), 130-річчя від дня народження молодшого сина Франка і першого директора Музею Франка — Петра (1890—1941) і 130-річчя з дати друкування у журналі «Дзвінок» поеми «Лис Микита» (до речі, єдиного з епічних творів нашого класика, який витримав п’ять прижиттєвих перевидань —1891, 1896, 1902, 1909, 1914 рр.).

Про те, що вдалося чи не вдалося зробити через карантинні обмеження — наша розмова з директором інституції Богданом Тихолозом.

ПРАЦЮВАТИ У НОВИХ УМОВАХ

— Я не думаю, що будь-який рік буває геть поганий чи геть чисто ідеальний, — каже Богдан ТИХОЛОЗ. — Звичайно, цей рік був  складний. І те тільки для нас, не тільки для України — для людства і  планети. Випадок справді безпрецедентний, і ми ні наприкінці 2019-го, ні на початку 2020-го й подумати не могли, що так розгортатимуться події. Але треба було реагувати на них. І мені здається, що нам це вдалося. Ми спромоглися працювати у таких, нових умовах.

— А це ж, насправді, був для вас відповідальний рік — рік ювілеїв...

— 2020-й — рік 80-річчя нашого музею, рік 130-річчя Петра Франка, рік 130-річчя «Лиса Микити» — тобто це був рік дуже важливих для нас персонажів, реальних і вигаданих. І тому ми просто не могли дозволити собі спочивати на лаврах попередніх досягнень. Крім того, здобули кілька грантів, які давали змогу і водночас вимагали від нас відповідально до цього поставитися, щоби реалізувати попередні наші наміри.

— А що у вас з відвідувачами?

— Це наша найбільша туга. Вони були, але в рази менше порівняно з попередніми роками. Якщо раніше музей приймав 25—30 тисяч на рік, то 2020-го ми прийняли до 5 тисяч відвідувачів. Тобто це вп’ятеро — вшестеро менше, ніж зазвичай. Водночас втратили й організованого відвідувача — йдеться про групові відвідування з повноцінним екскурсійним супроводом. Хоча екскурсії були досить затребувані —  завдяки тому, що ми розширили пакет пропозицій, й у нас, крім звичайних екскурсій, є, зокрема, екскурсії театралізовані, екскурсії спеціально для дитячої аудиторії, тобто для різних секторів відвідувачів.  І відвідувачі такого просили.

ЧАС НА НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКУ І ВИДАВНИЧУ РОБОТУ

— І, напевно, була можливість за карантинних обмежень вдатися до так званих тихих проєктів — маю на увазі наукову роботу.

— Упродовж року ми напрацювали кілька важливих книжок, які побачать світ невдовзі — на початку 2021-го. Це колективна праця — «Історія музею», яка для нас є моделлю української історії XX століття, бо бере початок від того часу, коли 1901 року Франко купив ділянку на Софіївці, а 1902-го спорудив власний будинок, і триває до сьогодні. Підготовлена праця Наталі Тихолоз «Петро Франко. Формула долі» до 130-річчя першого директора Музею Франка, сина Івана Франка — Петра, яка буде видана коштом гранту «Фокус на культуру». Також колектив музею підготував спеціальне видання «Франко на кожен день», де на кожен день року буде цитата з творів Івана Франка. Напрацьовано й масив текстів на 6-томник Петра Франка. Тобто цей рік, попри його складності, уможливив тиху дослідницьку працю. І я думаю, що й теперішній локдаун дає змогу це зробити.


ТРИВАЄ ПРОЄКТ «МУЗЕЙ ЛЮДЕЙ. ДІМ. ХРАМ. ФОРУМ», У МЕЖАХ ЯКОГО МУЗЕЙНИКИ ПРОДЕМОНСТРУЮТЬ «ЖИВІ ВІКНА» — ВІКНА МУЗЕЮ, ЯКІ ЗАСЯЮТЬ УЖЕ НЕВДОВЗІ, ПРИВАБЛЮВАТИМУТЬ ВІДВІДУВАЧІВ ЦІКАВИМИ АНІМАЦІЯМИ
 

— Напевно, було більше часу й для роботи у фондах?

— Так. Окрім електронної роботи, звірки фондів, оцифрування, почали працювати для створення національного Інтернет-порталу Франка. Це — спільний проєкт, який координує Мала академія наук під орудою академіка Станіслава Довгого. І все ж таки ми спромоглися провести наш ювілей — нехай не так бучно і не так масово, як би нам хотілося, але з дуже цінними надбаннями для нас.

УРОДИНИ

— «День» присвятив 80-річчю Музею Франка з десяток, а може — й більше публікацій. Ми розповідали чи не про всі події. Але ж приємних згадок не буває забагато...

— Донька відомого франкознавця-бібліографа славної пам’яті Мирослава Олександровича Мороза, Дарія Гонтарева-Мороз, передала нам понад сотню знаменитих видань зі збірки батька, які надзвичайно цінні для нас. Також ми, завдяки щедрості меценатів, набули унікальний примірник першого видання «Мойсея» Івана Франка 1905 року з дарчим написом Євгенові Чикаленку. І завдяки співпраці з Національним музеєм змогли чудово реставрувати портрет Євгена Чикаленка роботи Івана Труша. Відкрили нову експозицію в пивниці Франкового дому. Також завдяки підтримці обласної влади заопікувалися зовнішніми нашими просторами — тепер у нас і майданчики музейні просто неба також будуть працювати. Заопікувалися ми й знаменитою Франковою грушкою — і це знакове дерево, яке посадив Франко зі синами, щойно оселившись в омріяній власній домівці — віллі на Понінського. Завдяки добрим людям (і не тільки в Україні), нам вдалося зібрати потрібну суму на лікування дерева (йдеться про цілий комплекс робіт, і це — впорядкування крони та лікування стовбурової частини, а виконуватиме роботи спеціально запрошений з Києва арборист. — Т.К.), і, якщо все буде гаразд, впродовж теплих місяців зможемо серйозно покращити нашої «бабусі», якій 119 років.

— Мали чим займатися...

— Далі маємо. Тому що низка проєктів, започаткованих 2020-го, благополучно перекочувала у 2021-й. Зокрема, це два проєкти в рамках міського конкурсу «Фокус на культуру». Один — «Франко made in U.S.S.R», і це має бути велика виставка радянської Франкіани. Йдеться про відображення образу Франка у мистецтві доби соцреалізму. Насправді проблема ставлення до радянської спадщини дискутується, зокрема — і в музеях. Ми знаємо, що був період знецінення цієї спадщини. В нас відбувалися акти вандалізму. Знаємо про знищені мозаїки тієї пори. Але розуміємо, що попри те, що Франко інструменталізувався у радянський час, перетворювався на знаряддя пропаганди, дуже багато відомих, цікавих і талановитих митців працювали над його образом і загалом радянське мистецтво — це не тільки радянське мистецтво. Бо в той час існувало мистецтво, власне, радянське, ідеологічно заангажоване, мистецтво антирадянське, дисидентське, і мистецтво альтернативне, андеграундне. І в тих трьох іпостасях мистецтва доби Радянського Союзу образ Франка присутній. І ми будемо говорити про важливість цієї постаті для української ідентичності навіть цієї пори. Також триває проєкт «Музей людей. Дім. Храм. Форум», в рамках якого продемонструємо «живі вікна» — вікна музею, які засяють уже невдовзі, приваблюватимуть відвідувачів цікавими анімаціями, і це буде зроблено дуже коректно. Запрошуємо прийти подивитися! Також разом із етногуртом Kurbasy  Тетру Леся Курбаса готуємо спільний проєкт. Допрем’єрний показ його зробили восени, а от у повному форматі представимо навесні. І не забуваймо, що цей рік — ювілейний. Я особисто не дуже зачарований магією круглих і напівкруглих дат, але розумію, що це — хороший привід для того, щоби привернути увагу до музею, для того щоби реалізувати якісь масштабні проєкти. Інша справа, що треба відходити від радянських і пострадянських моделей святкувань (покладання квітів — концерт-«солянка» — фуршет) і думати про те, що ювілей — це привід подивитися свіжими очима на класику, подивитися на традицію як на простір для експериментів. Й отак ми плануємо організувати черговий, третій, арт-проєкт «Frankolaboratorium» у співпраці з Львівською академією мистецтв, в якому молоді митці працюватимуть не тільки з живописом, графікою, а й з медіа-артом, з  мистецтвом об’єкту, з різноманітними перформенсами.

— Минулий рік був для вас знаковим і у зв’язку з «Лисом Микитою».

— Так, Львівський театр опери і балету ім. Соломії Крушельницької представив чудову нову постановку (першу, по суті, від проголошення Незалежності) — оперу для сімейного перегляду Івана Небесного у постановці Василя Вовкуна «Лис Микита». Ми долучалися із консультаційною допомогою, надавали матеріали з фондів, бо для нас це був також дуже важливий проєкт. І в арсеналі наших екскурсій з’явилася екскурсія від Лиса Микити. Коротше кажучи, ми з нетерпінням чекаємо повернення до нормального ритму життя. Хочемо, щоби відвідувачі швидше до нас повернулися, бо маємо, чим їх дивувати.

Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів. Фото надані Музеєм Івана Франка
Газета: 
Рубрика: