«I говорити про Марію Примаченко, і показувати її твори — велика честь»
У Львові відкрили виставку робіт яскравої представниці «наївного» малярства
Експозицію з витворів яскравої представниці «наївного» малярства, яка черпала наснагу в народній творчості і здобула світову славу ще в 1930-х роках, Марії Оксентіївни Примаченко (1909—1997) представляють в Історичному комплексі Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (вул. Драгоманова, 42).
У показі — шістдесят полотен із приватної збірки київського колекціонера та п’ять — із фондів НМЛ, які представляють мистецький спадок народної художниці України і лауреатки Національної премії імені Тараса Шевченка періоду чотирьох десятиліть — 1960—1990-х років. Про це на відкритті виставки розповіла заступниця директора музею з наукової роботи Оксана БІЛА.
«Ім’я Марії Примаченко вписано в історію українського мистецтва — увійшло в усі українські енциклопедії, — говорить Оксана Біла. — За мистецтвознавчими джерелами, спадок художниці — орієнтовно 800 творів. Хоч якщо перелічити твори, які належать до музейних та приватних колекцій, доробок Марії Примаченко — значно більший. Найбільше робіт художниці представлено в київському Музеї українського народного декоративного мистецтва і в запорізькому Художньому музеї. Колекція, яку ми представляємо, — доволі вичерпна в тематичному діапазоні. Це насамперед її незбагненні квіткові мотиви і надзвичайна звірина фантастична серія. Усі твори — дуже позитивні, наснажені любов’ю художниці до краю, в якому зростала, безпосередністю, невимушеністю, закоханістю у природу... І говорити про Марію Примаченко, і показувати її твори — велика честь для будь-якого музею. Сьогодні всі шукаємо якихось нових форм, намагаємося знайти нові течії і напрямки в мистецтві, але очевидно, що наївне малярство є найбільшим представленням, вираженням серед української мистецької аудиторії, серед усіх тих, хто хоче пізнавати мистецтво, розвиватися в мистецтві і працювати творчо».
Привітав усіх присутніх з відкриттям виставки мистецтва правдивого українського наїву, фантазійного і творчого, який переплітається з народною та пісенною творчістю, доцент кафедри історії і теорії мистецтва Львівської академії мистецтв Ярослав КРАВЧЕНКО. «Вона зробила великий внесок в українське образотворче мистецтво, — зазначив мистецтвознавець. — Але вона не Примаченко, як часто кажуть в останні десятиліття, а Приймаченко. Бо етимологія її прізвища — від слова «приймак», а не «примак», якого немає в українській мові. Це — по-перше. По-друге, я більше довіряю Енциклопедії українознавства за редакцією професора Кубійовича, ніж, скажімо, Українській радянській енциклопедії, хоч і там, і там написано: «Марія Приймаченко». Перша монографія про Марію Приймаченко Данилейка — 1971 року, і там також зазначено прізвище «Приймаченко». І напис на пам’ятнику талановитій художниці в Києві біля Академії мистецтв — також «Марія Приймаченко». Прикро, що в 1990-х роках організувалося певне коло людей, яке вирішило, що «фамилия должна звучать по-городскому, потому что Примаченко лучше звучит». І хоч, дотримуючись букви закону, потрібно говорити «Примаченко», сама наша мова, наша дикція, каже тому «Ні!»...
Упродовж останніх десяти років — це вже третій виставковий проєкт у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького з присвятою талановитій художниці, котра завдяки своєму таланту й копіткій щоденній праці досягла світового визнання і посіла одне з найпочесніших місць серед визначних майстрів примітивного малярства поряд з Анрі Руссо, Ніко Піросмані, Іваном Генераличем, Никифором Дровняком. «Вперше ми робили виставку Примаченко до її 100-річчя — зі збірки Національного музею українського народного декоративного мистецтва. Через п’ять років, до 105-річчя, робили показ її робіт із приватної збірки скульптора Олега Пінчука разом з його творами. І от третя виставка тепер — до 110-річчя Марії Оксентіївни», — розповідає генеральний директор НМЛ Ігор КОЖАН. І додає, що спеціально вийшов із відпустки, щоби оглянути виставку Марії Примаченко, бо дуже любить цю художницю за її світосприйняття, дитячу безпосередність, простоту відображення, дивну фантазію і незглибиму народну мудрість. А особливо, каже, чекає в музеї на дітей, бо на попередніх показах у Львові їх серед відвідувачів було найбільше: «Вони бачать світ сьогодні таким, як на полотнах Марії Примаченко. Попри тотальне захоплення гаджетами. І малюватимуть так, як Марія Оксентіївна».
Показ, який триватиме майже два місяці, до 20 жовтня, супроводжуватиметься численними лекціями про наївне малярство загалом, про його найяскравіших представників у різних державах, також, звичайно, про скарби-рукотвори Марії Примаченко.
Ласкаво запрошують на першу прогулянку виставкою й дітей віком семи-десяти років — аби почути цікаві історії, пофантазувати і створити, надихнувшись творчістю мисткині, власні малюнки — такі ж яскраві й дивовижні, як у Марії Оксентіївни.
