Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою.
Григорій Сковорода, видатний український філософ-містик, богослов, поет, педагог

«Кім» – один із тих текстів, які випробовують»

Лауреатом Премії імені Максима Рильського стала перекладачка Юлія Джугастрянська
13 лютого, 2019 - 10:53
ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ

Почесну нагороду Юлія Джугастрянська одержала за літературний переклад з англійської мови роману Ред’ярда Кіплінга «Кім». Нагадаємо, Премію імені М. Рильського було засновано 1972 року Кабінетом Міністрів України й відновлено 2013 р. з ініціативи Держкомтелерадіо, благодійної організації «Фонд Максима Рильського «Троянди й виноград», Українського фонду культури України і НСПУ. Ця премія присуджується щороку на конкурсних засадах письменникам і поетам за переклад українською мовою творів видатних зарубіжних авторів або за переклад творів українських класиків та сучасних авторів мовами народів світу.

Лауреатка 2018 року Юлія Джугастрянська — випускниця кафедри теорії літератури, компаративістики і літературної творчості КНУ ім. Т. Шевченка. 2009 року захистила кандидатську дисертацію за спеціальністю «Теорія літератури». Учасниця близько 20 наукових конференцій — міжнародних і загальноукраїнських. Перекладає з англійської художню літературу та публіцистику. Із 2012 року — член НСПУ (секція перекладів).

Відзначений Премією імені М. Рильського переклад роману Ред’ярда Кіплінга «Кім» вийшов друком у видавництві «Навчальна книга — Богдан» у Тернополі. Він є найпершою українською інтерпретацією великого твору англійського лауреата Нобелівської премії. Про роботу над перекладом знакової для англійської літератури книжки, про свої творчі плани розповідає Юлія ДЖУГАСТРЯНСЬКА.

«БІЛЬШІСТЬ ІЗ НАС ЗМАЛКУ МАЄ І ВИРОЩУЄ ВЛАСНОГО ВНУТРІШНЬОГО КІПЛІНГА»

— Юліє, чим вас зацікавив Кіплінг і його роман «Кім», написаний наприкінці XIX століття?

— Для кожного перекладача працювати зі світовою класикою — честь, професійний виклик і надзвичайна можливість для внутрішнього зростання. Це як відповісти на запитання, чому люди йдуть у гори. 95% тих, хто там був, відповість: а хіба можна інакше? Тому, коли мені запропонували перекласти «Кіма» — роман, який вважається вершиною творчості першого британського лауреата Нобелівської премії з літератури, — не уявляла, хіба можна інакше, крім як погодитися. До того я працювала з творами сучасних британських письменників: Дженет Пейслі, Вільяма Рулмена, Джона Веддінгтон-Фезера, Ремзей Шерефе. Ці тексти теж не перекладалися раніше українською, вони були моїми першовідкриттями творчості згаданих авторів, і за ними не стояла рецептивна передісторія, яка існує довкола творчості Кіплінга. В Україні їх мало хто знав, і це водночас ускладнювало й спрощувало роботу перекладача. Натомість більшість із нас знайома з творчістю Кіплінга з дитинства: Мауглі, казки про слоненятко, «Кота, що гуляє, де сам собі знає», допитливу Таффі-вигадницю алфавіту й інші. У дорослому віці багатьох надихає вірш «Синові»...

Більшість із нас змалку має і вирощує власного внутрішнього Кіплінга. До речі, уже в процесі роботи над «Кімом» я з’ясувала, що його читали багато моїх знайомих, кому зараз років 35—60, і в них був оцей присвоєний внутрішній Кім — для когось маленький шпигун, а для когось — мешканець екзотичної яскравої Індії.

— А для вас особисто коли цей твір став відкриттям?

— З творчістю Кіплінга я була знайома: «Книгу Джунглів» змалку перечитала вздовж і поперек. Але «Кіма» читала вперше, перекладаючи, навмисно не прочитала книжку повністю перед початком роботи, а відкривала її для себе повільно, фраза по фразі дізнаючись, а що ж далі. Це була невимовна, багатогранна насолода: витворювати для себе нового Кіплінга, відкриваючи і переосмислюючи його водночас. Переклад — процес і продукт присвоєння вербалізованого досвіду іншої культури, коли перекладач здатен його витримати, ні провалившись у буквалізм, ні захистившись мурами стилістичних загравань з аудиторією, ні розчинившись у переспіві, — це гартує не гірше від альпінізму і розширює межі — насамперед читача й тієї культури, в яку перекладач-провідник пропускає крізь себе увесь цей розряд.

«Кім» — один із тих текстів, які випробовують і змінюють при зустрічі. Михайло Назаренко в передмові до видання каже, що Кіплінг дорозказав у «Кімові» про Індію все те, що недоговорив у попередніх творах. Тобто це певна завершеність, закільцювання його творчості. Читати «Кіма» після того, як перечитаєш усе звичне у Кіплінга, — це природно, як дорослішати. Відкривати для себе творчість Кіплінга зі знайомства з «Кімом»? Я заздрю тим, у кого так вийде. Якщо ви це читаєте, будь ласка, напишіть мені у «Фейсбуці» — буде корисно для книжки, яку пишу зараз. Отже, перекласти «Кіма» — це було ще й моє глибоко особисте задоволення. Розширити власні межі рецептивного досвіду, ще й мати змогу поділитися цим з іншими — це такий різновид радості. Принаймні, для мене. «Кім» вийшов одразу у двох перекладах, у двох видавництвах, з невеликою різницею в часі.

— Скільки часу тривала робота над перекладом роману?

— Майже чотири роки — від грудня 2012 року до липня 2016-го. Це була моя найдовша перекладацька робота. За цей час встигла двічі побувати в Непалі, походити по горах і монастирях Тибету, співзаснувати благодійний фонд і передати його партнерові, залишити викладання в університеті й почати приватну практику літературної консультантки і дослідниці.

Безмежно вдячна кураторові проекту Володимиру Чернишенку, видавництву «Навчальна книга — Богдан» та всій команді, яка працювала над книжкою, за те, що вони дали мені змогу працювати у власному ритмі, але й не забували про мене, а мені не давали забути про видавничі плани. Нам вдалося відшукати баланс у цьому.

— Які виникали труднощі під час роботи над перекладом? Зокрема, Максим Стріха під час засідання комітету з присудження Премії імені М. Рильського відзначив складну стилістику роману, бо «він насичений сленгом, місцевими говірками, жаргонами, в ньому поєднані західна та східна філософії. Відтворити всі особливості роману — занадто важко». Як справлялися з цим надзвичайно складним завданням?

— Перший виклик, який постає для українського перекладача світової класики: ти мусиш конкурувати з внутрішнім, уже присвоєним, трохи рідним для читача Кіплінгом, Гемінґвеєм, Вайлдом, Мопассаном, Рідом, який, скоріше за все, ще й російськомовний. Ну, це якби хтось прийшов і сказав, що ваша улюблена лялька в дитинстві звалася не Маша, а Марічка. Звідки цей хтось може знати, навіть якщо це триста разів правильно, краще і навіть вам же так вигідно?!

Чим ця метафора озивається в реальному житті? Читач опирається і наперед вишукує вади в новому перекладі, бо він суперечить його глибоко захованій внутрішній правді. Легко назвати «чужим», коли здається, що мусиш відцуратися клаптика власної юності чи дитинства. Захищатися — теж частина людської природи, наш мозок шукає легких шляхів, щоб зекономити сили, цей алгоритм сформований еволюцією. З іншого боку, тією ж еволюцією закладено, що ми стаємо сильнішими, лише змінюючись, поступово й у власному ритмі пізнаючи нове, набуваючи ресурсу і витрачаючи його на зростання й розширення меж.

«Кім» — справді складний текст, по-хорошому складний: багатошаровий, поліфонічний, з навдивовижу цікавими плетивами смислів, які цікаво розгадувати людині будь-якого віку. І якщо він в українській літературі зараз відбувся — значить, ми до нього подорослішали, у нас є достатній ресурс, щоб його присвоїти. Я свідомо кажу «ми» і говорю про запит саме на такий досвід, адже «Кім» вийшов одразу у двох перекладах, у двох видавництвах, з невеликою різницею в часі. Коли я перекладала цю книжку, на «Фейсбуці» хтось незнайомий міг написати: я знаю, що ви перекладаєте «Кіма», коли він вийде? Хочу прочитати вперше українською...» І це допомагало так, що слів не вистачить висловити вдячність. І відповідальності додавало теж.

«ПРИРОДНІСТЬ ЛЕКСИЧНИХ ЗВОРОТІВ Я ТЕСТУВАЛА НА ЧИТАЧАХ «ФЕЙСБУКУ»

— Але повернімося до складнощів тексту.

— Крім того, що він насичений архаїзмами, місцевими говірками та іншими стилістичними особливостями, у ньому є два цікавих пласти лексики: мова персонажів і топоніми. Перша дуже заглиблена в неписаний етикет і звичаї тогочасної Індії. Взаємини між носіями різних релігій, мов, культур можуть бути «заархівовані» в саме тільки звертання на «ти» або «ви», інтонацію, вибір прикметника чи порядок слів. З топонімами ще веселіше: пригадайте базовий опір читача й уявіть собі, наприклад, що на додачу до того всього вам треба сказати людині, котра їздила в Індію і в захваті від священного міста Варанасі, що в цій книжці воно описане, але має назву Бенарес або Каша — залежно від того, кого вдає із себе сьогодні Кім. І промовчати про те, як ви півдня гуглили цей квест.

Натомість релігійно-філософська складова давалася легко і навіть була ресурсною. Подорожі гімалайськими узгір’ями та відвідини монастирів дали мені хоч і порівняно нетривалий, але глибокий і часом дуже інтенсивний досвід іншого світосприйняття. Завдяки йому, здається, я розуміла персонажів і їхня поведінка здавалася мені природною. Судячи з відгуків, у читачів вона теж не викликає несприйняття.

До речі, ще дуже допомогли читачі моєї фейсбук-сторінки. Там я тестувала природність лексичних зворотів, запитувала про кращий варіант перекладу певної фрази чи звороту — так робить багато хто з перекладачів. Коли текст був готовий, постало питання щодо вікової категорії читачів. Ми з видавництвом зважилися на експеримент: я запропонувала моїм читачам, особливо підліткового віку, почитати чернетку перекладу (до роботи редактора) і залишити свої враження в гугл-доку. Я ще раз щиро дякую всім учасникам цього експерименту. Так, ми ризикнули — піратство ж процвітає! Зате дізналися, що для підлітків текст занадто складний, а для дорослих — подеколи «занадто український». І ми працювали над текстом, шукаючи баланс умовно книжної та умовно розмовної лексики. Я дуже хотіла, щоб «Кім» з усіма його відтінками відкрився якомога ширшому читацькому загалу.

— У кого вчилися тонкощів літературного перекладу?

— За великим рахунком, я й зараз вчуся, навіть у нашому діалозі: перекладаю внутрішні відчуття мовою звуків, роблю так, щоб мене максимально зрозуміли і могли використати мій досвід. Тож мала б назвати кожного прочитаного письменника й кожного перекладача, якщо читала не в оригіналі. А ще озвучити списки літератури з навчальних планів спеціальності «Літературна творчість» упродовж 2001—2006 навчальних років. І назвати імена викладачів кафедри тоді ще теорії літератури та компаративістики ІФ КНУ. І згадати ще колег із перекладацького цеху, наші неймовірні обговорення та дискусії до хрипоти. Обов’язково — моїх колишніх студентів, надзвичайно потужний стимул рости і вчитися. І читачів, які не пошкодували сил і часу відгукнутися й поділитися враженнями. Я вчитуюся по ЗМІ у відгуки членів журі премії — мені важливо розуміти, як живе «Кім» далі.

Напевно, кожен із нас вчиться у людей, яких зустрічає. Тому для мене особливо важлива команда проекту. І ті, хто працював над «Кімом», хто запропонував його перекласти, — подарували мені неоціненний досвід, за який глибоко вдячна кожному. Хай не можу поіменно називати — ви ж знаєте, я пам’ятаю кожен етап нашої праці й ціную цей досвід.

— Над чим ви працюєте зараз?

— Редагую переклад «Чайного канону» з китайської (веньянь) для видавництва Safran Book — продовжую тему Сходу. Працюємо в тісній взаємодії з перекладачкою. Вважаю, що в епоху надшвидкого розвитку технологій мистецтво глибокого проживання повсякденного досвіду особливо актуальне. Переклад традиційного штибу — без допоміжних програм і штучних нейромереж добре тренує. Планую поговорити про це і про багато інших речей на лекції Школи літературних перекладачів від літосвіти в лютому. У «Кімі» лама каже, що ми постійно існуємо в минулому, майбутньому і теперішньому водночас, — я йому вірю, тому поговоримо про плани, коли вони реалізуються.

«ВИВЧЕННЯ МОВИ — ДУЖЕ ІНДИВІДУАЛЬНА СПРАВА»

— Скільки часу потрібно на вивчення англійської мови, щоб перекласти Кіплінга? І що, крім знання англійської, повинен мати літературний перекладач, щоб розпочати подібний амбітний проект?

— Вивчення мови — дуже індивідуальна справа. Нещодавно встановила програму Rozetta Stone — тепер я вірю, що можна за місяць заговорити іншою мовою «з нуля». А щоб перекласти Кіплінга — треба хотіти перекласти Кіплінга. Що сильніший інтерес — то різноманітнішими шляхами вирішується питання мови, в тому числі й у часі. Це однакова відповідь і для рукописів, і для перекладів, і для наукових досліджень, і для бізнесових проектів. І коли вона чесна, то багато наступних питань одразу перетворюються на відповіді. Тому додам лише одне: працювати з тими, хто має максимально подібну відповідь на те ж саме запитання.

Світлана БОЖКО, спеціально для «Дня»
Газета: 
Рубрика: