Треба за всяку ціну обминати ...широкі, розкриті двері і шукати правдивої великої брами, над якою віють непідроблені, неперелицьовані прапори нашого духу
Олена Теліга, українська поетеса, публіцистка, літературний критик, діячка ОУН

Краса по-іспанськи

2 березня, 2011 - 00:00
ПОСТЕР ФІЛЬМУ «СУМНА БАЛАДА ДЛЯ ТРУБИ» / ФОТО З САЙТА KINOPOISK.RU

У прокат виходять стрічки «Б’ютіфул» Алехандро Гонсалеса Іньярріту та «Сумна балада для труби» Алекса де ла Іглесіа.

Обидві картини схвалено великими міжнародними фестивалями, і в обох глядачі зможуть знайти чимало актуального.

«Сумна балада для труби» — це новий погляд на політичний трилер. Історія про те, що між ліберальною опозицією й тоталітарною владою набагато більше спільного, ніж хотілося б. А країна, за яку вони змагаються, лише на перший погляд скидається на повію, насправді ж є доброю та чесною дівчиною. Отже, цю історію оповіли засобами найнесподіванішими. І до того ж — мабуть, для простоти сприйняття — упакували в сюжетну оболонку «Паяців», пишуть izvestia.ru. Розпочинається все в 1930-ті роки, з громадянської війни в Іспанії.

Загін республіканців вривається до будівлі цирку в розпал вистави, і командир вимагає, щоб усі чоловіки негайно встали під антифашистські прапори... Син Веселого клоуна Хав’єр, крихкотілий підліток в окулярах, прокрадається на будівництво і, бажаючи помститися франкістам, влаштовує вибух. Наслідки для хлопчика виявляються несподіваними: гинуть кілька тюремників, а разом із ними батько й багато робітників...

У середині 1970-х той самий хлопець постає в образі милої людини, яка обрала своєю професією клоунаду. Тільки на відміну від батька він Сумний клоун: все, що бачив Хав’єр у житті, не сприяє веселості. А Веселий клоун у цій трупі — жорстокий мачо, який чесно зізнається: «Якби я не став клоуном, то став би вбивцею». «Я теж», — відповідає Хав’єр.

Фільм — відчайдушний двобій клоунів за серце циркачки, причому кожен наступний виток боротьби вкидає їх у вир дедалі більшого шаленства. Обоє стають зомбі, для яких не існує нічого, крім бажання знищити один одного. Закінчується все танцем смерті на тому самому хресті, що будував колись батько Хав’єра. Боротьба, в якій не може бути переможців, де немає кому співчувати, є найпохмурішим із можливих поглядів на історію, і саме його демонструє де ла Іглесіа.

Фільм мав великий успіх на минулому Венеціанському кінофестивалі. Журі вручило де ла Іглесіа нагороди за сценарій і режисуру — дивно було б, якби голова суддівської колегії Квентін Тарантіно залишився байдужий до такого бенкету гіньоля.

Усім, хто любить надмірне, провокаційне, у кого ім’я Гауді викликає асоціації лише зі словом «геній» і ніколи з поняттям «кітч», «Сумну баладу» варто подивитися.

«Б’ютіфул» знаменитого мексиканця Алехандро Гонсалеса Іньярріту — це вже сьогодення. Барселона, де іспанська є лише однією з безлічі мов, що ними говорять люди, які легально й нелегально населяють це місто. Герой картини Уксбал (Хав’єр Бардем) — чистокровний іспанець, який має двох маленьких дітей, дружину-шизофренічку та дивний спосіб заробляння на життя. Він може чути голоси щойно померлих і ще не похованих людей...

Фільм являє собою розповідь із позицій душі, яка вирушає до іншого світу. У героя рак на невиліковній стадії. Дізнається він про це в перших кадрах картини, а решта дві з половиною години — це дорога в інший вимір. Цей фільм — історія любові до життя, розказана на порозі смерті. Якщо б у головній ролі був інший виконавець, історія, швидше за все, пішла б у риторику, пишномовність, повчання. Але Бардем справді великий актор. Грає він так, що всі пласти картини — і реалістичні, і метафоричні — оголюються. Завдяки ньому «Б’ютіфул» перетворюється на рідкісний зразок сучасного європейського фільму, де актуальність не переходить у злободенність. Ця роль вже принесла Бардему золото Канн, національну премію «Гойя», номінації на BAFTA і «Оскара». Утім, він у свої неповні 42 роки вже в тій ваговій категорії, коли не винагороди створюють біографію.

Лариса ЮСИПОВА
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments