«Культура, яка вивершила «київську поетичну школу» та «химерний роман», пливе в мейнстримі літературного процесу...»

Чистяк — письменник і перекладач, яскравий продовжувач київської перекладацької школи, утверджувач традицій неокласицизму. Розпочавши із Моріса Метерлінка, Дмитро вирішив, що потрібно показати еволюцію містичного світовідчуття від ХІХ ст. до сьогодення. Перекладач наголошує на особливій містичній вітальності бельгійської літератури, яку насамперед цікавить взаємодія людського з понадлюдським, а отже, в наш час суворої прагматичності ця література слугує джерелом для відкриття тих одвічних істин, які «земний» розум, замкнений у світі, нехай і найвищих, технологій, ніколи не збагне. Перекладацька праця Дмитра доводить, що символістська література може бути цікавою й актуальною сьогодні, бо вона показує іншу реальність, інакші форми світовідчуття, особливе сприйняття людиною себе у світі мирського й водночас священного.

Торік Дмитро Чистяк здобув престижну нагороду від бельгійського міністерства культури, а цього року в Україні став лауреатом премії ім. Максима Рильського (а також премії «Благовіст»). Нещодавно в Парижі вийшла його новела «Птах над морем». Крім того, Чистяк — член-кореспондент Європейської академії наук, мистецтв і літератури (Париж), людина європейського мислення — в кращому розумінні «класичної» культури й виховання. Дмитро був гостем поетичного фестивалю в Болгарії, представляв свої бельгійські здобутки на «Книжковому Арсеналі».

— Дмитре, коли вперше відкрили для себе світ бельгійської літератури? Із чого розпочалося знайомство з цією культурою?

— Певно, вперше я познайомився з бельгійськими поетами-символістами (М. Ельскампом, Ш. Ван Лербергом, М. Метерлінком, Е. Верхарном) під час перших спроб переспівування символістів французьких (П. Верлена, Ж. Мореаса, Т.Корб’єра). Відмінності між ними були разючі: якщо французи здебільшого передають емоційні переживання під враженням довколишнього пейзажу, який передає їхню душевну настроєвість, то бельгійці увіходять із довколишнім у містичний контакт, переживають глибинний екстатичний зв’язок із духовним світом символів, що просочується з довкілля. Апофеозом такої поетики стала драматургія М. Метерлінка.

— Ви працюєте з франкомовною бельгійською культурою. Чим вона відрізняється від французької літератури? Як би охарактеризували сучасну бельгійську літературу — передовсім поезію та прозу? В чому відмінність цієї літератури від інших європейських, і зокрема — від української?

— Дуже спрощуючи, ризикну зауважити, що оригінальність бельгійської франкомовної літератури полягає в тому, що вона перебуває на межі двох величезних культурних ареалів — германізму й латинізму, і таким чином інтегрує здобутки картезіанського та містичного фламандського світовідчуття.

Якщо сучасну французьку літературу характеризує посилена увага до кореляції «я» та «іншого», то бельгійських літераторів більше цікавить кореляція «я» із «над-я», що кореспондує з духовними началами природи та іншого. Але така тенденція характерна й для інших літератур (скандинавських зокрема та й швейцарської).

Українська література також має велике майбутнє. Якщо не зіб’ється на комерційний одноденний «масовізм». Адже маємо важкий, але вагомий духовний досвід, невичерпне коло зворушливих тем і багатющу поетичну мову. Культура, яка вивершила «київську поетичну школу» та «химерний роман», насправді пливе в мейнстримі сучасного літературного процесу, хоча в нас цей мейнстрим скидається на підводну течію... Але вона є!

— Яку інформацію бельгійці мають про українську літературу? Чи були українські тексти видані в Бельгії й чи мали вони резонанс?

— Загалом, українська література ще досі terra incognita для бельгійського читача. А втім, саме в Бельгії мешкав видатний, хай і призабутий, український поет Роман Бабовал; саме тут написала романи про Івана Мазепу й Олексія Розумовського Ірен Стецик. Торік спільно із брюссельським видавництвом «Леспрі дез Егль» ми випустили два переклади — збірку поезій Анни Багряної «Якір» і монографію Юрія Мосенкіса «Небесні символи в індоєвропейських міфологіях». Ці книжки дуже прихильно зустріли й на Паризькому книжковому салоні, й на сесії франкомовного ПЕН-клубу, й у паризькій Європейській академії наук, мистецтв і літератури, куди нас із Юрієм Леонідовичем нещодавно обрали. Але віриться, що це — лише початок українізації бельгійського культурного простору.

— На вашу думку, що з бельгійської літератури вартує українського перекладу?

— Варто перекладати тексти, які наближають читача до розуміння свого духовного життя, до пошуку взаємозв’язків із енергетичними центрами довколишнього, які скеровують нашу долю. Читачів цікавлять твори, що дають можливість проникнути в «похований храм» несвідомого. У Бельгії це передусім уже згадувані письменники-символісти, магічні реалісти (П. Віллемс, Г. Ваас, Ж. Рей) та їхні сучасні послідовники, які створюють нові міфи й параболи-передбачення майбутнього духовного буття (Ф. Емманюель, Б. Кірінні, Ж. Арпман).

— Що сьогодні потрібно робити для долання кордонів між культурами?

— Передусім для нашої культури важливо експортувати найвищі мистецькі надбання за кордон. На жаль, цього на державному рівні досі не зрозуміли. Завдяки спонсорській підтримці мені з друзями вдалося підготувати французькі видання вибраних пісень А. Малишка, антологію сучасної української поезії, твори П. Тичини та інших українських поетів, розвідки Н. Крутенко про Анну Ярославну, які мали певний розголос. Готую й французьке видання Кобзаря. Хотілося б робити більше й краще. Але ж це лише початок.

— Розкажіть кілька слів про свої перекладацькі проекти, над якими ви працюєте, що плануєте реалізувати?

— Нещодавно вийшли дві поетичні збірки у видавництві журналу «Радуга»: «Полум’я птахи» однієї з найшанованіших поетес франкомовного світу швейцарки Анн Перр’є, а також відомого словенського поета-постмодерніста Б. Мозетича. Ось-ось вийде з друку видання «Вибраних творів» Ш. Ван Лерберга (поезія, драматургія, філософські оповідання, листи) — одного з найяскравіших європейських символістів. Готується до друку збірка поезій «Світло у світлі» містичного французького академіка Атанаса Ванчева де Трасі, а наприкінці року сподіваюся презентувати другий том драматургії М. Метерлінка. А ще, мандруючи балканськими поетичними фестивалями, знайшов чимало цікавих авторів...