«Лицедії»
24 і 25 квітня на сцені Театру ім. І. Франка кияни та гості нашої столиці побачать виставу «Обличчя» («Лица») московського театру Et Cetera під керівництвом Олександра Калягіна. Ці гастролі відбудуться в рамках творчого проекту «Театральні Сезони Stoletov».
«Обличчя» — одна з найбільше гастролюючих вистав, у якій грають два чудових московських актори: Олександр Калягін і Володимир Сімонов. Ця постановка — сценічна версія п’яти оповідань Антона Чехова: «На чужині», «Психопати», «Тяганина», «Зловмисник» і «Дипломат». Публіка на виставі не нудьгує і сміється над героями «Облич», а часом і над собою, але від щирого серця.
Антон Павлович Чехов — знаковий автор для обох акторів. Так, у театрі Et cetera у Володимира Сімонова склався цілий чехівський репертуар: крім «Облич», він грає в «Дяді Вані» та «Керівництві для бажаючих одружитися». Олександр Калягін дуже тепло говорить про свого партнера: «Разом з ним народжувався наш театр, він дивовижно грав Войницького в «Дяді Вані», — мені здається, це одна з кращих робіт Сімонова. Ми вийшли з однієї театральної школи, нас багато що об’єднує: творче однодумство, ставлення до життя, давня дружба. Володя — мій найкращий друг і найулюбленіший партнер по сцені». А за Олександром Калягіним, ще з часів виходу на екрани популярного фільму Микити Міхалкова «Незакінчена п’єса для механічного піаніно», закріпилася слава справжнього «чехівського» актора. Іноді здається, що Калягін прийшов у цей світ виключно для того, щоб зіграти в творах Антона Павловича. Бездонний калягінский талант, здатний втілити все від трагіфарсу до комедії, фантастично точно лягає на будь-який текст, що вийшов з під пера великого Чехова.
…На сцені, драпірованій чорним, — величезних розмірів пенсне. Треба думати, самого письменника. У його скельцях віддзеркалюються картинки життя. Пенсне звисає зі стелі, являючи собою головну і майже єдину деталь оформлення сцени (сценографія Віктора Дургіна). Коли черговий фрагмент (розповідь) «Облич» закінчується і зал занурюється у пітьму, прожектор вихоплює пенсне з темряви, і воно починає повільно розгойдуватись у такт знайомому та хвилюючому вальсу Міллера «Осінній сон». Постановники нагадують публіці про здатність чехівського пенсне і сьогодні чітко бачити все й усіх, у тому числі й тих, хто сидить у залі — глядачів...
