Краса - це нескінченність, виражена у закінченій формі.
Фрідріх Вільгельм Шеллінг, німецький філософ

Ліки проти популізму

У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра Олексій Лісовець представив прем’єру вистави-притчі «Мотузка»
2 лютого, 2017 - 10:23
АНАТОЛІЙ ЯЩЕНКО І СВІТЛАНА ОРЛІЧЕНКО У ВИСТАВІ «МОТУЗКА» / ФОТО ЄВГЕНА ЧЕКАЛІНА

У п’єсі «Мотузка» російсько-ізраїльського режисера і драматурга Михайла Хейфеця сюжет вибудувано не навколо любовних страждань чи боротьби за владу симпатичних і не дуже симпатичних героїв, а навколо одного дивного випадку, що став причиною судового процесу. На лікаря людських душ і мізків вчинив замах один із його пацієнтів. Звісно ж, на останнього чекає суворе покарання, щойно суд розбереться в деталях... Ця напівдетективна історія, сповнена натяків, дотепів і глибоких спостережень за людською натурою, надихнула режисера Олексія Лісовця на спектакль-притчу про наше сьогодення.

Ми потрапляємо у кафельно-білу лікарняну кімнату, стіни якої обачно декоровані матрацами для особливо складних пацієнтів. У кутку сидить понурий і втомлений Лікар (Анатолій Ященко), який посмішку вдягає виключно для відвідувачів. До нього один за одним потрапляють персонажі з маніями різної ступені складності й небезпеки для оточення. Один не вміє пробачати — накопичує образи і педантично їх фіксує з раннього дитинства. Другий ненавидить усіх мешканців земної кулі, які не схожі на нього, а таких, звісно ж, більшість... Знервована жіночка скаржиться на всіх представників протилежної статі, які, мовляв, роздягають її очима, а вона це просто-таки фізично відчуває. Це тріо — Михайло Кукуюк, Андрій Ісаєнко та Світлана Орліченко — далі перетвориться на суддю, прокурора та адвоката, які вершитимуть долю четвертого пацієнта — патологічного невдахи Малюка (Олександр Піскунов).

Так і мандрують глядачі між приймальною та судовою залою, час від часу відволікаючись на конферанс верткого Консультанта (Сергій Кияшко), який рекламує універсальний виріб широкого спектру застосування — мотузку. До чого в історії про лікаря та його нещасливих пацієнтів мотузка? Це така собі нав’язлива і чим далі очевидніша відповідь на всі питання. Адже лікар не в змозі змінити діагноз, але він може підказати, як із ним жити далі. Тому весь метод лікування від мудрого ескулапа — це примирення пацієнта і його хвороби. Але люди очікують на порятунок, а не на зміни. Тим більше зміни самих себе.

У виставі все вибудувано на алегоріях — на кшталт вічної боротьби світла (Лікар) і темряви (Консультант) за душу людини. Парадоксально, що ці дві протилежні сили, по суті, прагнуть одного — надати першу своєчасну допомогу стражденному... Ось тільки добро потребує віри, і поради його здаються на перший погляд сміховинно-безглуздими, а зло спритно підсовує смертельний зашморг, що гарантує швидкий і прогнозований фінал. Хоча і з цим висновком не треба поспішати — спектакль взагалі заперечує можливість однозначних відповідей і передбачуваних розв’язок.

У хитросплетіннях цієї «Мотузки» закодована й позиція постановника Олексія Лісовця, який то з сумом, то з іронією поглядає на наші будні та розмірковує над місцем театру в житті суспільства. Чи може сьогодні театр дати слушну пораду своїм глядачам? Звісно, може. Але до театру, як до  зажуреного лікаря у виставі, мало хто дослухається. Бо кого влаштує відповідь, що причина наших негараздів ми самі? І якщо й починати кардинальні переміни, то варто розпочати, знову ж таки, з себе. Але таке пояснення завжди видається занадто жорстоким, занадто несправедливим по відношенню до нас, хороших і майже ідеальних... Тому й шукаємо розради у полум’яних промовах різнокаліберних популістів, які безкоштовно роздають фальшиві «рецепти щастя», чи у запаморочливо примітивних серіалах про «все буде добре», хоча в реальності стається все навпаки. Однак є чому дивуватися: театр і досі не втомився хай тихо, але чітко, говорити про речі дійсно важливі. Інколи треба змушувати себе його слухати.

У виставі все вибудувано на алегоріях — на кшталт вічної боротьби світла і темряви за душу людини.

Наступні покази «Мотузки» відбудуться 5 і 23 лютого.

Ірина ЧУЖИНОВА, театрознавець
Газета: 
Рубрика: