«Немов відірвалась частина душі!»

«18 липня о 1.30 ночі, Валентина Іванівна Зимня, пішла з життя, повідомив на своїй сторінці у facebook Олесь САНІН, кінорежисер, один із  багатьох учнів знаного театрального педагога. А Григорій ШЕВЧУК із білем написав: «Дорогі ЗИМНІ, сьогодні ми усі осиротіли ... від нас сьогодні пішла у Вічність наша МАМА...

Душать сльози...

Валентина Іванівна, пробачте за все...

І за все Вам величезне СПАСИБІ !..

Київ став пустим... і на душі зимньо...

Царствія Небесного Вам!»

Нагадаємо, Валентина Іванівна Зимня  народилася 14 січня 1928 у с. Вишнівчик (нині Чемеровецького району Хмельницької області) — українська актриса, театральний педагог, народна актриса, професор кафедри Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого.

Валентина Іванівна в 1950 р, закінчила Київський театральний інститут, від 1969-го багато років працювала його викладачем (професор від 1991 року). Серед її учнів — Володимир Абазопуло, Василь Вовкун, Анатолій Гнатюк, Євген Нищук, Інна Капінос, Олесь Санін, Тарас Жирко,  Назар Стригун, Сергій Калантай, Світлана Орліченко, Ліліана Ребрик, Сніжана Єгорова, Володимир Петрів та інші.

У 1950—1969 роках Зимня виступала, як актриса Чернівецького українського музично-драматичного театру. Мала величезний талант педагога, викладала у виші найважливіший курс «Майстерність актора»,  вважала, що «з  усіх творчих професій педагогіка акторської майстерності найскладніша». Її уроки — це були не лише професійні, а й життєві майстер-класи: «найбільша втрата сучасного суспільства — це втрата культури! Мистецтво має розважаючи виховувати. Брутальні вистави на догоду публіці — це злочин!», — казала В. Зимня...

— Валентина Іванівна була мудрою жінкою, яскравою особистістю і чудовим педагогом. Я вдячний долі, що мав щастя вчитися професії саме в Зимньої і вона також вчила нас бути людьми, — згадує Анатолій ГНАТЮК, провідний актор Національного театру імені І. Франка. — На заняттях вона часто повторювала, що спочатку ми повинні бути хорошими людьми, а професія та здобутки — це вже потім... Відносилась до всіх своїх учнів, як турботлива мати. Ми сутками пропадали у театральному інституті, часто лишалися після занять, з нею можна було порадитись й про особисті проблеми і завжди отримати допомогу не тільки словом, а й конкретним ділом. Вона була не лише для нас мамою, а й старшим другом для нашої студентської братії. Всі чотири роки навчання вважаю незабутніми. Навіть закінчивши виш ми продовжували спілкуватися. Валентина Іванівна раділа нашим перемогам і підтримувала у складні миті, тримаючи руку на пульсі у подальшому житті і творчості. Впродовж багатьох років вона набирала курс «Майстерність актора» і випустила чимало митців, які нині працюють у різних театрах не лише в Україні, а й за кордоном, активно знімаються у кіно.

Знаєте, у нас була традиція збиратися на Старий Новий рік у неї вдома, відмічаючи і свято, і її день народження. Вітали і цього року —  Валентині Іванівні виповнилось 91, але незважаючи на поважний вік вона лишалась активною, бойовою, позитивною і світлою жінкою.

Час від часу лягала у лікарню вчених, як вона казала — «планово на профілактику»... Прожила довге життя, але, попри різні негаразди, випромінювала оптимізм, хоча важко перенесла розлуку з улюбленою справою, коли керівництво Університету ім. Карпенко-Карого запропонувало звільнитися бо відбувалось скорочення штату і педагогам-пенсіонерам «порадили піти»... Я вважаю, що В.Зимня могла б ще викладати, але мужньо перенесла й це, перегорнувши ще одну життєву сторінку. Вона ніколи не жалілася, до останньої хвилини мала абсолютно тверезий розум... Я намагався навчитися бути, як Зимня, оптимістом. Валентина Іванівна — це Педагог і Професіонал з великої літери. Коли дізнався про її смерть, то відчуття, що немов відірвалась частина душі!

«День» висловлю співчуття учням, колегам і близьким Педагога з великої літери. Прощання з Валентиною Іванівною відбудеться у 20 липня у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого з 10.30 до 12.00. Поховають В.І.Зимню на Байковому кладовищі.