З історії маємо немало прикладів, коли фізично сильніший народ підбивав собі народ із більшою духовою культурою, але довго володіти ним не міг, і духова культура завжди перемагає.
Іван Огієнко, український вчений, митрополит (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець

Про українські інвестиції в майбутнє Болгарії

На пошану Лідії Драгоманової-Шишманової
9 лютого, 2017 - 10:14

Навіть не маючи власної держави, українські культурні діячі й просвітники здійснювали неабиякий вплив на життя Європи. Про це, зокрема, свідчить приклад видатного українського культурного й громадського діяча, історика та публіциста Михайла Драгоманова. В книзі Бібліотеки «Дня» «Сестра моя, Софія...», яка була представлена минулого року, про величезну вагу для болгарської культури, яку мало кількарічне перебування Михайла Драгоманова в Софії, розповідає у своїй статті філолог, перекладач, заступник голови Спілки українських організацій Болгарії Антоніна Якімова. Драгоманов створив у Софійському університеті свою школу з численними учнями-послідовниками, він користувався прихильністю царя Фердинанда й давав цінні поради представникам болгарської політичної еліти, а після смерті залишив по собі унікальну бібліотеку. Однак не меншою мірою на увагу заслуговує й донька Драгоманова — болгарська письменниця, журналістка, театральний і музичний критик, перекладач, громадський діяч Лідія Драгоманова-Шишманова. Про неї — в статті Антоніни Якімової, взятій з її сторінки у «Фейсбуці».

80 років тому в Софії померла Лiдiя Драгоманова-Шишманова, старша донька вiдомого українського вченого Михайла Драгоманова і дружина болгарського вченого Івана Шишманова.

Високоосвiчена, культурна, з європейським світоглядом, Лiдiя Драгоманова вела активну громадську діяльнiсть в Болгарії, займалася науковою роботою, лiтературними перекладами. Завдяки своїй багатогранній діяльності Лiдiя сприймалася в Болгарії як інституція.

Лiдiя Драгоманова народилася 17 жовтня 1865 року в Києві, в родині Людмили та Михайла Драгоманових. У п’ятирiчному вiцi виїхала з батьками за кордон (наукове вiдрядження батька), де прожила три роки: рiк в Нiмеччинi та два — в Італiї. У вiсiм рокiв розмовляла українською, росiйською, нiмецькою, французькою і трохи iталiйською.

Через заборону царським урядом викладати в українських університетах у 1876 р. Михайло Драгоманов вимушений був назавжди залишити Київ і виїхати за кордон, спочатку у Відень, а восени 1876 р. вчений з родиною прибув до Женеви.

В Женевi Лiдiя Драгоманова отримала середню освіту, вiдвiдувала заняття приватних професорiв, навчалася в Женевському унiверситеті на філологічному факультеті. Пройшла повний курс порiвняльної iсторiї лiтератури, вiдвiдувала лекцiї з фiлософiї. Вивчала iсторiю мистецтва, стиль і композицiю, декламацiю. Навчалася музицi (клас фортепiано) в приватнiй консерваторiї. Вчилася спiву у пані Сiллем, ученицi вiдомого професора Стокгаузена. Лiдiя мала сильне драматичне мецо-сопрано. Зохоплюючись музикою, Лiдiя вивчала партитури, спiвала арiї, всi партiї деяких опер. Дiапазон її голосу — вiд нижнього «ля» до верхнього «до». Великий вплив на Лiдiю та її освіту мав батько — Михайло Драгоманов, якого вона вважала «вчителем свого життя». Швейцарiю Лiдiя вважала «своєю другою вiтчизною, тому що там виросла і там оформилося остаточно моє скромне я».

Перекладацьку діяльнiсть Лiдiя Драгоманова розпочала у 1885 р. з перекладу на французьку мову «Марусі» Т.Шевченка. Згодом Михайло Драгоманов заохотив Лідію перекласти французькою мовою болгарські релігійні легенди. Вони були опубліковані у 1888 р. у французькому журналі «Melusine» з передмовою та коментарями М.Драгоманова. За наполяганням Ернеста Леру у 1896 р. в Парижі Лiдiя видала болгарські релігійні легенди окремою книжкою.

У кінці лютого 1886 р. відбулося знайомство М.Драгоманова з болгарськими студентами І.Шишмановим і І.Георговим, які приїхали на навчання в Женевський університет. На прохання Н.Добрева, який давав приватні уроки Лiдiї і затримався ще в Болгарії, вони відвідали українського професора й передали вітання від свого друга. Згодом Іван Шишманов познайомився з Лідією. В університеті вони навіть слухали разом деякі лекції з літератури й філософії.


ФОТО З САЙТА WIKIMEDIA.ORG

Іван Шишманов, через рік після знайомства з Лідією, в одному з листів розповів, з якими емоціями вони йшли на першу зустріч з такою видатною людиною, як Михайло Драгоманов. Добрев стiльки всього розповiв їм про Драгоманова, що Шишманов був зачарований одним його iменем.

У «Споминах про Михайла Драгоманова» Лідія розповіла, що на початку знайомства зі своїм майбутнім чоловіком вони невеличкими компаніями влаштовували «чудові мандрівки по околицях Женеви, дуже часто під батьковим проводом». Лідія описала екскурсію до дольмена, яку вважала знаковою в її особистому житті: «Це був друїдський пам’ятник у Савої, коло Bonneville.

Весна того року була дуже рання і тепла. Ми могли пообідати на траві серед лісочку біля того дольмена. Батько на початку сказав нам цілий виклад про такі пам’ятники, а потім примусив протанцювати якийсь фантастичний танок, цебто «друїдіальний», котрий він сам вів навколо дольмена, співаючи: «Ой не рости, кропе, ой не рости, кропе, та високо, та на березі!» Під проводом батька ми, таким чином, протанцювали хоровод у честь весни й фольклору.

Пізніше я часто казала батькові, що він там, коло дольмена, щось наворожив: коли я вийшла заміж за Шишманова, то спричинився до того батько та його весняні співи коло дольмена».

28 грудня 1888 р. закохані обвінчались в Софії, в церкві «Крал Стефан» (зараз «Света Неделя»). Лiдiя переїхала з Женеви до Софії, де на той час працював Іван Шишманов. Взiрцем для наслiдування у сiмейному життi для молодого подружжя була родина Людмили й Михайла Драгоманових, про це особисто Іван Шишманов написав Людмилi Драгомановiй, вiтаючи її з днем народження у 1889 р.: «Як менi особисто хотiлося привiтати зi святом, поцiлувати руку і запевнити в своїй любовi і любовi моєї маленькоi, щасливоi сiм’ї (частини Вашоi — і дай бог, щоб вона була у багатьох вiдношеннях живою копiєю Вашоi), але конгрес мене утримує...»

На запрошення болгарського мiнiстерства народної просвiти 28 серпня 1889 р. до Софії прибув Михайло Драгоманов, який посiв кафедру iсторії у Вищiй школi — першому болгарському вищому навчальному закладi.

19 листопада 1889 року в родинi молодого подружжя Шишманових народився син — Дімітр Шишманов. Пологи були важкими, тому Михайло Драгоманов допомагав чим мiг. Людмила Драгоманова з молодшою донькою Арiадною була ще в Женевi.

В Софії Лiдiя активно включилася в культурне життя болгарської столицi. 12 лютого 1893 р. Лiдiя Шишманова створила Болгарське музичне товариство. Алеко Константінов, який був присутній на установчих зборах товариства і був обраний секретарем, змалював цю подію у віршовано-гумористичній формі. За його словами, збори відбулися у салоні Лiдiї Шишманової і на них були присутні біля двадцяти дам з вищого світу. Членами музичного товариства були також Людмила Драгоманова з молодшою донькою Аріадною. Людмила Драгоманова подарувала музичному товариству збірники з творами Миколи Лисенка.

У салоні Лiдiї Шишманової було засноване мистецьке товариство. На виставках цього товариства виставляла свої картини Людмила Драгоманова.

Лiдiя започаткувала один з перших знаменитих софiйських лiтературних салонiв, подiбних до тих, якi органiзовували мадам де Сталь і Жорж Санд в Парижi.

У 1895 р. родина Драгоманових-Шишманових пережила важку втрату — 20 червня помер Михайло Драгоманов. У листах до Еміля Ролана, батька французького письменника Ромена Ролана, Лiдiя Шишманова писала про все щиро й вiдверто, зiзнаючись, що розповідає йому все як батькові: «Ви залишаєтеся назавжди нашим поблажливим другом і для мене уособлюєте всю мою любов до того, хто мені нагадує мого улюбленого батька, так рано втраченого».

Лiдiя Шишманова писала критичнi рецензii на театральнi та музичнi вистави. Як театральний критик дебютувала в журналi «Български преглед» за 1899 р. iз статею про спектаклi трупи «Сълза и смях». У журналi «Свободно мнение» Лiдiя Шишманова вела двi рубрики — Театральна хронiка і Музична хронiка.

Лiдiя Шишманова переклала на французьку мову багато творiв болгарських авторiв: «Нова земля», «В недрата на Родопите» І.Вазова, «Братя» Д.Немирова, «Харитининия грях» А.Каменової, «Майстори» Р.Стоянова, багато оповiдань Йор. Йовкова та iн.

Лiдiя Шишманова стояла бiля витокiв «Українсько-болгарського товариства», першим керiвником якого був І.Шишманов. Започатковане у 1918 р., товариство поновило свою роботу у 1926 р. — вiдзначало рiчницi видатних українських дiячiв, органiзовувало українськi вечори, вистави, концерти. Лiдiя Шишманова підтримувала постійний зв’язок з українськими емігрантськими організаціями Болгарiї.

Пiсля передчасної смертi свого чоловiка проф. Івана Шишманова у 1928 р. Лiдiя займається укладанням його незавершених або неопублiкованих творiв. Упорядкувала й видала друком понад тисячу сторiнок мемуаристики про свого батька Михайла Драгоманова й свого чоловiка.

У 1929 р. Лiдiя Шишманова подарувала Семiнару порiвняльної лiтературної iсторiї особисту бiблiотеку проф. Івана Шишманова.

На урочистому річному чаюваннi у 1933 р. поет Змєй Горянiн привiтав жартiвливою поемою «Пъстроцветен, кокетен, поетен букет. Поема с 16 дамски и 1 мъжка глава» Клуб жiнок письменниць з нагоди третього дня народження Клубу, присвятивши кожнiй письменницi по епiграмi. Лiдiя Шишманова першою отримала гумористичне вiтання.

Лiдiя Шишманова брала активну участь в есперантському русi, була головою болгарської секцiї Мiжнародної Жiночої Лiги Миру й Свободи. 3 листопада 1935 р. в Софiї, з iнiцiативи Лiги, було вiдсвятковано 70-рiччя від дня народження й 50-рiччя публiцистичної і громадської дiяльностi Лiдiї Шишманової. В урочистостях взяли участь представники царського Палацу, посли Францii й Чехословаччини, представники мiнiстерств, наукового свiту, українських організацій, письменники, артисти.

Цар Борис ІІІ нагородив Лiдiю Шишманову Дамським Хрестом І ст. за заслуги. Нагороду вручив Ат.Ілiєв.

Вiд українських організацій Лiдiя Шишманова отримала вiтальну адресу й кошик жовтих хризантем, оздоблений блакиттю.

7 лютого 1937 р. перестало битися серце Лiдiї Шишманової — українки, доньки відомого українського вченого Михайла Драгоманова, яка своєю працею сприяла розвитку та змiцненню українсько-болгарських взаємин.

Похорон Лiдiї Шишманової вiдбувся в Софiї. В старiй церквi Св. Софiї за численної участi друзiв, офiцiйних осiб, мiнiстрiв та представникiв iнших держав вiдбулася заупокiйна лiтургiя, а потiм і похорон на Софiйському кладовищi в родиннiм склепi Шишманових.

Вiд українцiв попрощав Лiдiю Драгоманову-Шишманову в останню дорогу інж. В.Филонович.

Все сказане про Лiдiю Шишманову — це лише штрихи до портрету. А штрихів так багато, що й не про всі вдалося згадати. До прикладу — листування Лiдiї і Івана Шишманових упродовж їх життя. Тому хочеться закінчити витримкою з листа Лiдiї до Івана Шишманова, який у 1926 р. вивчав старовинні рукописи в Рильському монастирі: «Я хотiла б знати, чи ти знаходиш час в Монастирi для прогулянок в лiсi, чи ти навiдуєшся тiльки до старих книжок і рукописiв, якi пахнуть погано, але якi для тебе пахнуть «наукою» — улюбленим парфумом старих професорiв».

Антоніна ЯКІМОВА
Газета: 
Рубрика: