І добро, і зло примножуються в геометричній прогресії. Ось чому ті маленькі рішення, які ми приймаємо щодня, безмежно важливі.
Клайв Стейплз Льюїс, відомий британський письменник, філософ, християнський апологет

Соціальна жестикуляція мистецтва

Останнім часом дивні акції відбуваються у великих містах України
31 січня, 2008 - 00:00
КИЇВСЬКІ «ПОЛЬОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ» У ПАСАЖІ ХУДОЖНИЦІ ЛАДИ НАКОНЕЧНОЇ ТА ЇЇ ПРИХІЛЬНИКІВ / ФОТО АВТОРА

Якісь люди, що називають себе художниками, замість малювати, виставляють скляні куби просто неба, наприклад, на Хрещатику в Києві, ніби то музей для їхніх нових шедеврів. А в Одесі на славнозвісному Старокінному ринку художники майструють експонати з того самого краму, що там продається, і теж називають це новим мистецтвом. Далеко не всім перехожим зрозуміло, в чому полягає його суть.

БЛИЖЧЕ ДО НАРОДУ

Нове мистецтво — це розвиток тих ідей, які було започатковано ще у 80-х видатними авангардистами, зокрема Йозефом Бойсом, який ввів термін «соціальна скульптура»: така структурна композиція, що утворюється за участі людей, тобто в соціумі. Головною відмінністю цього концептуального мистецтва є те, що «малювання» розуміється як творення у ширшому розумінні, ніж за допомогою фарб та пензлів. Адже фарба не може бути нині єдиною атрибутикою навіть живопису, і відмова від неї не означає, що мистецтво вмерло. Ні, навпаки, мистецтво набуває все більше й більше ареалів для існування, захоплюючи в якості палітри нові технічні засоби, цифрові й комп’ютерні технології, а також соціальний простір. Художник, на відміну від службовця або працівника соціальної сфери, не має на меті виконання їхніх функцій. Тут позиція митця, так само, як протягом віків, вирізняється особливим поглядом на події, тобто дозволяє говорити про художню спостережливість, чутливість до змін і філософську інтерпретацію.

Так, в Одесі зібралося понад 50 авторів, які вирішили творити мистецтво серед тих, хто продає уживані речі на Старокінному ринку (такому, як Пташиний у Києві). Скуповували непотріб і на очах глядачів перевтілювали в художні інсталяції. За висловом одного з ідеологів акціоністів Ігоря Гусєва: «На шматі чорного целофану, що являє собою експозиційну драматургію, аналізуються самовідчуття людини, деформованої світом речей.

Ми — мистецтво майбутнього! Катастрофа планетарного масштабу призведе до відключення систем енергоносіїв, і тут уже про жодний відеоарт і дигітальну графіку не може йтися. Останнім матеріалом для творення мистецтва залишиться мотлох, що димить посеред руїн цивілізації».

Серйозність своїх позицій підтверджують й інші учасники. «Саме акції на Старокінном ринку внесли в лексикон «пересічних одеситів» поняття «акціоністи- концептуалісти»,— не тільки подивитися об’єкти, а читати надписи до них», — каже Ута Кільтер.

Як колись у ХIХ столітті «передвижники» намагалися стати своєю творчістю ближче до народу, так і нинішній рух має таку ж тенденцію. Проте є значна різниця у цих двох практик. Перші малювали картини, використовуючи «народну» й зрозумілу мову, так що майже в кожній простій хаті можна й досі побачити «Мисливці на привалі» або «Граки прилетіли». Нинішні митці намагаються не спускатись до простого, а підняти рівень народу до складного розуміння мистецтва, що не завжди знаходить відгук і розуміння.

«Художньо-економічне введення у простір — це те саме, що психоаналіз, спроба повернутися до коріння й тим самим замкнути коло, котре проходить творчий процес. Повернути художню практику обличчям до її витоків — у цьому пафос даного проекту. Довести, що Староконний — це справжній інститут Сучасного Мистецтва», — пише один із теоретиків акціонізму Сергій Ануфрієв.

СУЧАСНІ «РЕФЛЕКСІЇ»

Обмеженість і елітарність музеїв та інституцій сучасного мистецтва, яка не дає можливості потрапити туди значній частині вільних художників, породжує ситуацію їхнього «арт-рейдерства» на вулиці, площі, луки й ліси.

Проте комерціалізація мистецтва вважається згубною в усьому світі. Тут слід було б пригадати приклади цікавих акцій, які повселюдно виникали під час демонстрацій такого сучасного мистецтва, яке продається за шалені гроші. Наприклад, коли в Лондоні виставлялася стомільйонна робота Херста (на яку було витрачено 8601 діамант, платину і людський череп ХVIII століття), одна молода художниця влаштувала пародійну демонстрацію. Вона взяла пластиковий череп, обклеїла його блискітками, поклала в акваріум і запхнула у смітник біля галереї... В Києві під час аналогічної експозиції у «Пінчук арт центрі» відбулися неподалік від нього акції молодих художниць Лади Наконечної та Алевтини Кахідзе, спрямовані проти засилля «конс’юмерізації»(тобто «споживацтва») у житті й мистецтві. Так, Наконечна розстелила доріжку на весь Пасаж, на виготовлення якої пішли тисячі трикотажних і швацьких виробів червонуватих відтінків (проект «Назовні»). Тут, у місці, де розташовано багато бутіків з продажу подібного одягу, дивно було бачити, як машини колесами, а перехожі ногами проходили по доріжці з «товарами». А.Кахідзе виготовила скляні куби на зразок тих, де Херст виставляв голови мертвої рогатої худоби, і розмістила в них намальовані копії побачених у Центрі Пінчука творів. «Напевно, з’являються думки на кшталт: «Я теж хочу купувати мистецтво мегазірок, але я — бідний, тому не можу!»... Малюючи мистецьку роботу Джефа Кунса «Whishing Well», яка в 2005 році на аукціоні Phillips de Pury&company була продана за $1 024 000, чи діамантовий череп Деміена Херста, який коштує 100 000 000 долларів, я вірю, що таким чином ці твори потрапляють до моєї колекції»,— пише Кахідзе у передмові до інсталяції «Приватна колекція».

Складається враження, що «більш сучасним мистецтвом» є не те, що знайшло місце в музеї чи в галереї, а те, що не встигло до них потрапити. На мій погляд, саме рефлексія на виставку варта для сучасного мистецтва більше, ніж висхідна подія, бо вона народжується сьогодні на наших очах, в ній енергія актуальності.

І тут хочеться розібратися, яким чином підтримується сучасне мистецтво. Та його частина, що отримала оцінку відомих експертів, може купуватися і таким чином підтримувати визнаних авторів на подальшу роботу. Це як правило, всесвітньо відомі, добре розрекламовані твори, здебільшого з колекцій західних інституцій. Отже, задля їхнього придбання значні кошти йдуть за кордон (у Велику Битанію, Росію та іншi країни). Це «безпрограшні» для бізнесмена й мецената вкладені в них гроші, що можуть бути й конвертованими. А хто ж фінансує ризиковані проекти, які ще не пройшли випробовування часом, але є актуальними для України? Адже contemporary art — річ серйозна й потребує фінансування, аби бути побаченим, почутим і виявленим, щоб не повторювати ситуацію радянського андеґраунду, коли твори виставлялися лише по квартирах художників і їхнiх нечисленних друзів.

ЛАНЦЮГ: ХУДОЖНИКИ — МЕЦЕНАТИ — АУКЦІОНІСТИ

У підтримці актуального, інноваційного мистецтва спостерігаємо зворотну тенденцію — невеликий (порівняно з мільйонами) потік матеріальної підтримки із Заходу в Україну. Це благодійність дружніх нам країн, які допомагають таким чином будувати демократичну країну з незаангажованим політикою мистецтвом. Згадані акційні проекти були підтримані Польським інститутом в Києві, Гете-інститутом в Україні, Шведською фундацією сучасного мистецтва, Міжнародними фондами «Ейдос», «Відродження» та українськими фундаціями (ЦСМ при НаУКМА). Активно допомагають у реалізації некомерційних художніх проектів посольства держав Королівства Нідерландів, Франції, Німеччини, Швеції, Польщі та ін. Проте художники-акціоністи та представники будь-яких новацій не чекають, поки прийде допомога, і прагнуть створювати дійсно актуальні, цікаві твори. Чи не краще було б, якби вітчизняні мільйонери фінансували акції й купували художні об’єкти безпосередньо в художників? Чому вони чекають, поки на них вкажуть світові експерти, які, до речі, можуть і не звернути на українців увагу, захоплені своїми справами? Дивує те, що західні інституції та колекціонери мають сміливість ризикувати, підтримуючи наші інновації, а українські — на таке майже не здатні. От де стала б у пригоді козацька хоробрість! Залишається лише сподіватися, що колись у наших меценатів прокинеться генетична пам’ять.

Олена ГОЛУБ
Газета: 
Рубрика: