Як в нації вождя нема, тоді вожді її — поети
Євген Маланюк, український письменник, поет

Старий добрий конструктор

Сказати, що на сьомі «Зоряні війни» (підзаголовок — «Пробудження сили») чекали — це не сказати нічого
17 грудня, 2015 - 11:03
ФОТО З САЙТА AFISHA.UA

Десь озвучувалися данні, що фільм ще до виходу в прокат заробив понад 50 мільйонів доларів на сувенірах та іншій супутній продукції. Повідомлення про прем’єри у випусках новин займали місця поруч із катастрофами й офіційними зустрічами світових лідерів.

Недивно. Адже «Зоряні війни» — усталена й розгалужена міфологія, щось на кшталт сучасного міжнародного епосу, ще й із домішками релігійного культу; у мережі навіть трапляються ті, хто справді вірить, що цикл оповідає про справжніх чужопланетян і реально існуючі цивілізації. А крім того, це ще й найуспішніший комерційний проект в історії кіноіндустрії.

Були побоювання, що перезапуск франшизи обернеться провалом. Адже, по-перше, автор оригінальної сексталогії, Джордж Лукас, продав права на подальші зйомки студії Діснея, по-друге, три попередні частини, зняті тим-таки Лукасом у 1999, 2002 і 2005 роках, власне провалами й були: спецефекти там, по суті, замінили історію.

Режисером «Пробудження сили» є 49 річний Джеффрі Абрамс (третя «Місія: неможлива», серіали «Шпигунка» і «Лишитися в живих»). Як у будь-якого налагодженого виробництва, у «Воєн» є набір стандартних складових, і Абрамс вирішив нічого не винаходити. Імперська супербаза а-ля «Зірка смерті» із суперлазером для знищення бунтівних планет, її руйнування сміливим кавалерійським наскоком, екзотичні цивілізації, батько й син, розділені темним боком Сили, ключовий двобій на джедайських мечах у фіналі, фатальна зустріч двох антагоністів на містку над безоднею — всі ці лекала добре відомі та більш-менш задовільно спрацьовують через майже 40 років після того, як світ дізнався про одну далеку-далеку галактику.

Тішить увага до деталей, якої бракувало у 1999—2005 рр. Дизайнери не пошкодували сил і фарб на проробку і промальовування інтер’єрів і механізмів різного ступеню зношеності, на фізіономічні особливості чисельних галактичних рас, на краєвиди — географія «Пробудження сили» тягне на окремий атлас. Здається, машини тут вийшли почасти цікавішими за людей; принаймні центральний персонаж першої третини фільму — зворушливий, кумедний і кмітливий робот з дуже підходящим іменем Бі-Бі-8, що катається верхи на кулі та грає при цьому краще за деяких живих акторів. Є кілька по-справжньому смішних сцен — знов-таки, безумовний прогрес порівняно із трьома хронологічно попередніми частинами. А найбільшою невдачею слід визнати образ темного джедая — Кіло Рена, який у виконанні Адама Драйвера теж викликає сміх у залі, але не так, як планували автори, а через марні потуги виглядати серйозно й патетично. Не вийшло нового Дарта Вейдера — може й не треба було. Проте Харісон Форд освіжив власні штампи, вже вкотре зігравши постарілого міжзоряного ковбоя з невідпорною посмішкою, бластером на стегні і рештками мачістського шарму. Зрештою, як і в попередніх серіях, добро, хоча й не без втрат, перемогло — а хіба могло бути інакше?

Нове покоління глядачів отримало свої «Зоряні війни». Це і є головний підсумок.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 
Рубрика: