Театральний «розвідник»

Валерій Михайлович — людина театру, впродовж багатьох років він, як «пчілка» невтомно працює і знаходить дуже цікаві, часто маловідомі факти про українських митців сцени, яких розкидало по різних світах. А розпочалася ця кропітка робота, яку Гайдабура називає «коханням на все життя» ще у далекому 1962 році, коли він розпочав працювати  завідуючим літературною частиною Запорізького театру. Нині Валерій Михайлович — автор численних публікацій у ЗМІ та монографій.

Він доктор мистецтвознавства, член-кореспондент Академії мистецтв України, заступник генерального директора з творчих питань Національного академічного драматичного театру ім.І.Франка.

Пріоритетним напрямком науково-дослідницької роботи В. М.Гайдабури є вивчення історії театрального мистецтва в Україні періоду німецько-фашистської окупації та в українській діаспорі на території Німеччини, Франції, США, Канади, Австралії. Він є автором таких книжок, як «Запорізький театр імені М. Щорса» (1979), «Володимир Грипич» (1984), «Єлизавета Хуторна», «Театр, захований в архівах», «Театр між Гітлером і Сталіним», «Летючий корабель Лідії Крушельницької», «Театральні автографи часу», «А що тато робить в театрі?», «Театр, розвіяний по світу», «Заграва» — український театр Канади» (у співавторстві) та інші.

Однією з вершин дослідницької роботи Валерія Михайловича є монографія «Театр, захований в архівах». Сценічне мистецтво в Україні періоду німецько-фашистської окупації (1941—1944 рр.), котра одержала високу оцінку в Україні та зарубіжжі. Про феномен сцени, зірок повоєнної пори і про митців діаспори автор пише у цікавій формі есе. До речі, до свого ювілею Валерій Михайлович зробив подарунок шанувальникам театрального мистецтва — здав до друку у «Видавничий дім Києво-Могилянська академія» нову книжку. Його героїнею  стала Ганна Іванівна Борисоглібська — видатна актриса національного кону, вихованка Марка Кропивницького, партнерка зірок — від братів Тобілевичів до Марії Заньковецької, 150-річчя від дня її народження майстрині сцени будемо відзначати у січні наступного року. Монографія називається «Ганна Борисоглібська — корифей сцени соборної України. Доля і недоля (1868—1939)».

Великою заслугою В.М. Гайдабури є копітка редакторська робота над книжками «Франківці» та «Сергій Данченко». Свій талант дослідника і аналітика сценічного мистецтва він віддає сповна, написавши багато наукових розвідок про творчість видатних митців, а також практику театру української діаспори. До речі, колектив Українського драматичного театру «Заграва» (Торонто, Канада) надіслав поздоровлення ювіляру, в якому повідомив, що Валерій Михайлович нагороджений престижною Премією Валер’яна Ревуцького (визначний театральний критик, театрознавець, педагог) «За лідерство у вивчені історії українського театру і світу діаспори».

«День» приєднується до всіх теплих поздоровлень. Бажаємо Валерію Михайловичу міцного здоров’я та сили, аби продовжувати нелегку, але таку потрібну справу, як дослідження сучасного українського театру.