Відпочинок зі слоном

На острові Борнео, вкритому густими дощовими лісами, живуть карликові слони. Їхній зріст майже як людський: 2—2,5 метра. Щоправда, важать такі тварини 2—3 тонни і взагалі через апетити (їдять 150 кілограмів зелені на день!) і потребу в постійних прогулянках навряд чи претендують на роль домашніх улюбленців. Але у фантазії можливо все, тож ілюстраторка Поліна Дорошенко зобразила пляжницю, яка прямує кудись з таким слоником під рукою.

«Якось хотіла зробити власний проект, присвячений літу, де такий слон був би головним героєм. Історія слонів-домашніх тварин, які зустрічаються по всьому місту, мене захопила», — усміхається Поліна. Зараз слонів, песиків та інших героїв художниці можна побачити на її виставці у просторі Orthodox у Києві. Виставку організував клуб ілюстраторів Pictoric.

«Для мене ця експозиція — скоріше експеримент. Вільний, літній, легкий, — зізнається Поліна. — Коли пропонують зробити виставку, зазвичай ідеться про якісь комерційні проекти, як, наприклад, на фестивалі Книжковий Арсенал. Коли друзі з Pictoric запропонували влаштувати виставку, зрозуміла, що це відбудеться влітку, тому класно зробити щось легке. Для душі, ні до чого не прив’язане. Так і сталося».

Останні кілька років українська ілюстрація активно розвивається, і Поліна — одна з тих, завдяки кому це відбувається. Художниця створила ілюстрації до книжок «Лісова пісня» та «Байки Федра» видавництва «Основи». Ще — до «Першого мережива Стефанії» (казки за мотивами картини Отто Ван Веена «Портрет дівчини» з колекції Музею Ханенків) та до історії про собаку Маєчку, виданих Nebo Booklab Publishing. «Лісову пісню», проілюстровану Поліною, включили до міжнародного каталогу найкращих дитячих книжок White Ravens. А дитяча книжка Soldier (тобто «Солдат») американського видавництва Little Wooden Flute, над якою художниця працювала разом з ілюстраторкою Владою Сошкіною, цього року отримала міжнародну нагороду Spark Award.

«Коли створювала ілюстрації до «Лісової пісні», намагалась освіжити сприйняття класичного твору Лесі Українки. У школі «Лісова пісня» мене вразила, але під час роботи над ілюстраціями все сприймалось інакше. Ти аналізуєш все з точки зору насиченості, динаміки картинки. Думаєш, як глядач буде це бачити. А в школі просто сприймала твір емоційно, не так концентрувалась на візуальному», — ділиться Поліна.

Буває, героями ілюстраторки стають її власні улюбленці. Наприклад, мопс у пістрявому вбранні, що коситься на відвідувачів виставки в Orthodox, — свого роду ностальгія за песиком, якого художниця мала в дитинстві. Вигадані персонажі при роботі «обростають» численними історіями. «Такий політ фантазії відбувається! Кожна тварина має якийсь бекграунд, — каже Поліна. — Думала щодо розповідей про деяких героїв, але не хочу розгалужуватися і займатися текстами. Проте є «хитрість»: художник може робити книжки-картинки без слів».

Ілюстраторка охоче експериментує з техніками: змішує колаж, малювання ручкою й олівцем. «Моя особливість — я не роблю начерків та ескізів ілюстрацій. Іноді кажуть: спочатку треба зробити ескіз, потім його збільшити, перемалювати... Я одразу малюю оригінал, і якщо він мені подобається, відштовхуюсь від нього і працюю у такому дусі. Тобто мені важливо одразу зробити щось, що мені сподобається, — пояснює Поліна. — При цьому я довго не можу подружитися зі своєю роботою. Спочатку завжди вважаю, що вийшло погано. Але якщо за деякий час розумію — так, я робила те, що мені подобається, — це головний показник правильного вибору».

Це задоволення від творчості передається, коли розглядаєш дивакуватих персонажів ілюстраторки. Тож ловіть літній настрій на виставці Поліни Дорошенко у просторі Orthodox, яка триває до 5 липня.