Терпіть кайдани – то всесвітський сором, забуть їх, не розбивши, – гірший стид.
Леся Українка, українська письменниця, перекладачка, культурна діячка

Віват, Маестро!

28 березня видатний співак, майстер оперної режисури та чудовий педагог Дмитро Гнатюк святкуватиме 90-річчя
26 березня, 2015 - 17:46
ПОЧИНАЮЧИ З 1960-Х, ДМИТРО МИХАЙЛОВИЧ ПО-СПРАВЖНЬОМУ ЗНАЙШОВ СЕБЕ ЩЕ В ОДНІЙ МИСТЕЦЬКІЙ СФЕРІ — ЯК НЕПОВТОРНИЙ ІНТЕРПРЕТАТОР МАЛИХ ВОКАЛЬНИХ ФОРМ — ПІСЕНЬ І РОМАНСІВ / ФОТО З АРХІВУ «Дня»

На відзнаку ювілею Дмитра Гнатюка в Національній опері України, де співак і режисер пропрацював понад шість десятиліть, показують вистави, де він блискуче виконував головні партії, які згодом, вже як режисер, поставив — «Аїда» і «Севільський цирульник», а в день народження (28 березня) — «Кармен». Цього ж дня в Оперній студії Національної музичної академії відбудеться показ поставленої Дмитром Михайловичем опери «Запорожець за Дунаєм»... Теле— та радіоканали України покажуть фільми про видатного співака, прозвучать концертні програми, записані в 1960 — 1970 рр., а також покажуть документальний фільм про його життя і творчість.

— Мистецтво вимагає високої дисципліни, — вважає Дмитро ГНАТЮК. — Я б нічого не добився, якби марнував час. Адже він надто дорогий. Якщо ти сьогодні чогось не зробиш, то завтра вже може бути пізно! Нині викладаю режисуру в НМАУ, ставлю вистави в Оперній студії. Навчаю студентів , як себе поводити на сцені та й у житті. Вимагаю, щоб вони не згубили свої голоси курінням і алкоголем. Бо багато співаків пішло з життя молодими саме через випивку. В Оперній студії в мене йдуть п’ять вистав: «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Травіата», «Севільський цирульник» і «Фауст». Усі партії актори виконують українською мовою. Вважаю, що студентів потрібно спочатку навчити співати рідною мовою, а вже потім — мовою оригіналу. Нині в Національній опері співаки виконують партії мовою оригіналу. Дуже важливо, щоб актори розуміли, про що вони співають, а не просто зазубрювали тексти.

Люблю музику Лисенка, Россіні, Пуччіні, Верді, Чайковського. До речі, вважаю, що Верді за музичною драматургією можна порівняти хіба що з Шекспіром у його літературній драматургії. Ці композитори мають силу, яка переконує. А режисерові потрібно лише підключитися до інформаційного поля композитора, розкрити те, що заклав автор твору, й пояснити все співакові...

«День» звернувся до колег, друзів і шанувальників творчості Д. М. Гнатюка, які добре його знають, щоб вони розказали про митця нашим читачам.

«БАРИТОН ДМИТРА МИХАЙЛОВИЧА ОДНАКОВОЮ МІРОЮ МОЖНА ВВАЖАТИ Й ЛІРИЧНИМ, І ДРАМАТИЧНИМ»

Василь ТУРКЕВИЧ, начальник інформаційно-видавничого відділу Національної опери України:

— 1951 року Дмитра Гнатюка зарахували солістом Київського академічного театру опери та балету імені Тараса Шевченка. Кантиленність, краса голосу, його артистичний талант відкрили молодому співакові великі творчі перспективи. Баритон Дмитра Михайловича в однаковій мірі можна вважати й ліричним, і драматичним, залежно від того, яку партію виконував. Співак органічно творив вокальний малюнок партії, наповнював його тембровими нюансами і обертонами, міг блискавично переходити від елегійності піано до експресивної динаміки крещендо, особливо у виставах із напруженим психологічним розвитком.

Створені ним образи на оперній сцені підкоряли не тільки вокальним і артистичним втіленням, а насамперед катарсисом творення — внутрішньою єдністю між героєм і митцем. Ця здатність не виховується й не прививається, вона з неба послана як природний стан душі митця, отой незбагненний феномен творення й визначав мистецьку особистість Дмитра Гнатюка, який майже сімдесят років віддав сцені як співак та оперний режисер.

1975 року він дебютував як режисер на сцені рідного Оперного театру, здійснивши постановки дуже складних і багатопланових опер, — «Князь Ігор» О. Бородіна, «Тихий Дон» І. Дзержинського і «Тоска» Дж. Пуччіні, які започаткували низку його інтерпретацій європейського класичного репертуару. Це — «Травіата» і «Аїда» Дж. Верді, «Пікова дама» та «Мазепа» П. Чайковського, «Севільський цирульник» Дж. Россіні, «Сорочинський ярмарок» М. Мусоргського, «Війна і мир» С. Прокоф’єва...

У 1988 — 2012 рр. Д. Гнатюк працював головним режисером Національної опери. Для нього пріоритетною стала робота над збереженням виконавських традицій у контексті розширення та сценічного втілення українського оперного репертуару. Дмитро Михайлович здійснив резонансні постановки опер, зокрема «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Наталка Полтавка» , «Тарас Бульба» М. Лисенка, повернув на київську сцену один із найкращих у модерному вияві творів українського оперного мистецтва ХХ століття — «Золотий обруч» Б. Лятошинського та інші.

Зараз Гнатюк продовжує своє творче служіння українській культурі, музиці й оперному мистецтву, передаючи свої знання та досвід студентам Національної музичної академії.

«НІКОЛИ НЕ ХВОРІВ НА ЗІРКОВУ ХВОРОБУ»

Анатолій МОКРЕНКО, співак, професор Національної музичної академії України:

— Ми товаришуємо з Гнатюком із давніх часів. Коли я прийшов працювати в Київську оперу, Дмитро Михайлович уже був метром, але він ніколи не хворів на зіркову хворобу. Пригадую, як ще школярем десятого класу, живучі на Сумщині, вперше почув його прекрасний голос по радіо і був вражений. То була чудова «Пісня з полонини» Степана Сабадаша на слова Олени Пономаренко. Тоді українських сучасних пісень, крім народних, було мало... Потім як інженер-геолог я тісно був пов’язаний з Карпатами, й ця пісня стала моєю улюбленою.

Дмитро Михайлович — видатний співак нашого часу! Коли я прийшов працювати в Оперу, то багато чого в нього навчився як вокаліст і драматичний актор. Я шаную сім’ю Гнатюків, дуже шляхетна в нього дружина Галина Макарівна (дай Боже їм здоров’я!). Після закінчення своєї співочої кар’єри Дмитро Михайлович показав ще одну частину свого таланту — оперного режисера, а нині передає свій багатий досвід молоді, викладаючи мистецтво музичної режисури в НМАУ. Тепер ми колеги-педагоги в Академії, й наші долі знову разом.

«В ЕВАКУАЦІЇ ВІН ПРАЦЮВАВ НА ВІЙСЬКОВОМУ ЗАВОДІ Й... КЕРУВАВ ХОРОМ»

Володимир РОЖОК, ректор Національної музичної академії України:

— Це надзвичайно чудова людина, яка народилася на Буковині, шанує працю, любить людей і любить не себе в мистецтві, а мистецтво в собі. Дмитро Михайлович своїм таланом прикрашає український культурний Олімп, знаний і шанований у світі. Він створив цілу галерею яскравих образів на оперній сцені, співав у найпрестижніших театрах і залах світу — Америці, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Німеччині, Франції, Росії... У кожну партію вкладав щось своє, особисте. Він був дуже переконливий як у західній класиці, так і в українських творах. Виконав понад пiвсотнi складних i великих ролей. Серед них: Султан у «Запорожцi за Дунаєм», Еней у «Енеїді», Остап у «Тарасі Бульбi», Фiгаро в «Севiльському цирульнику». Своїм голосом Д. Гнатюк чарував глядача у виставах: «Богдан Хмельницький», «Вiйна i мир», «Загибель ескадри», «Пiкова дама», «Іоланта», «Травіата», «Демон», «Аїда», «Рiголетто», «Трубадур», «Весiлля Фігаро», «Кармен»...

Дмитро Михайлович прожив велике життя, й ми відзначатимемо його 90-ліття! Його юність випала на страхітливі роки Другої світової війни. Він в евакуації працював на військовому заводі й співав, керував хором (хоча тоді ще не мав спеціальної освіти), гуртував навколо себе людей. Він завжди був лідером, до якого всі тягнулися. Коли Гнатюк повернувся до Києва, то вступив до консерваторії в клас легендарного І.Паторжинського. Дмитро Михайлович мав оксамитовий баритон і дуже скоро став видатним оперним і концертним співаком. Гнатюк завжди підкреслював, що він — син співочої країни — України. Як чудово він співав «Рідна мати моя», «Два кольори», «Білий сніг на зеленому листі», «Летять ніби чайки», «Києві мій» та інші, які нині увійшли до золотого фонду української естради.

Я пишаюся, що Гнатюк є моїм старшим товаришем. Завдяки Дмитрові Михайловичу українське оперне мистецтво розквітло, він стояв у витоків становлення нашої національної естради. Саме при Гнатюку Київська опера почала виїжджати на гастролі за кордон і тріумфально виступати в різних країнах (бо за радянських часів тільки Большой і Маріїнський театри мали такий привілей).

Маючи за плечима славу співака, він пішов вчитися в Київський театральний інститут на режисерський факультет, і починається ще одна яскрава сторінка в творчій долі майстра. Його масштабні постановки про різні епохи — «Князь Ігор», «Тарас Бульба», «Аїда», «Запорожець за Дунаєм» та інші викликали резонанс у публіки.

Гнатюк — геніальний співак і режисер, прекрасний педагог і український патріот! Важко повірити, що відзначатиме своє 90-річчя, бо він — дуже активна творча особистість.

 «ЙОМУ АПЛОДУВАЛИ НА РІЗНИХ КОНТИНЕНТАХ»

Дмитро ГОЛОВКО, професор Київського національного університету технології та дизайну:

— Усе моє свідоме життя пов’язано з ім’ям Дмитра Михайловича Гнатюка. Уперше почув його на сцені в невеличкій партії Кошового в опері «Богдан Хмельницький» К.Данькевича. Гнатюк був красенем, статним чоловіком із чарівним голосом, і цей голос не сплутаєш ні з ким іншим! Ця постать для мене перетворилася в прекрасний символ української культури, народної пісні та класичного мистецтва. Гнатюк записав чимало платівок, а які надзвичайні його записи, здійснені з Капелою бандуристів! Я пам’ятаю, як в газетах шукав новини про тріумфальні гастролі Д. Гнатюка за кордоном. Йому аплодували на різних континентах, і Дмитро Михайлович достойно презентував наше високе мистецтво світом.

Хочу згадати й прекрасні його режисерські роботи, які прикрасили столичну сцену, зокрема «Аїду», «Севільський цирульник», «Запорожець за Дунаєм», «Тарас Бульба» та інші. Треба віддати йому шану, що, маючи досить поважний вік, скільки сил і душі він віддає студентам консерваторії, які чудові спектаклі він поставив на сцені Оперної студії. Від багатомільйонної армії шанувальників хочу подякувати Дмитрові Михайловичу за його талант і побажати, щоб ще довго радував нас своїми новими постановками.

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ