Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

«Вулкан» і «Три з половиною»: успіх для наших

Одна з важливих особливостей Одеського фестивалю — максимальна репрезентація українського кіна
17 липня, 17:17
КАДР ІЗ ФІЛЬМУ «ВУЛКАН» / ФОТО З САЙТА KINOAFISHA.UA

Так, у міжнародному конкурсі беруть участь дві копродукції, які гідно представляють нашу кіношколу: «Вулкан», Україна — Німеччина — Монако, режисер — Роман Бондарчук і «Три з половиною», Індія — Україна, режисерка — Дарія Гайкалова.

36-річний херсонець Роман Бондарчук — один з найкращих вітчизняних документалістів. Його повнометражні неігрові «Українські шерифи» та «Діксіленд» здобули численні нагороди, а загалом у його доробку майже 20 робіт.

А втім, «Вулкан», на днях відзначений Гран-прі Єреванського фестивалю «Золотий абрикос», а дещо раніше — відбором до конкурсу Карлових Вар — це перша проба Романа в новому для нього жанрі ігрового кіна.

Головний герой — киянин Лукас — працює перекладачем у столичному офісі ОБСЄ й вирушає на кордон з Кримом з невеличкою делегацією моніторингової місії. В нього ще й своє, внутрішнє завдання: завершити певний життєвий період. Несподівано для себе, він отримує потрібний екзистенційний перехід у дещо навіть екстремальний спосіб.

Бондарчук добре відчуває простір своєї історичної батьківщини, фільмує переважно там. Цього разу — хоча дія й не відбувається в окупованому Криму — ці випалені сонцем і продуті штормами прибережні степи постають як справжнісінький фронтір з американських вестернів: територія беззаконня й анархічної вольниці. Причому в певну мить припиняють діяти й фізичні закони. З’являтися двійники, привиди речей і навіть людей — зокрема, цілий примарний жіночій хор, чому місцеві навіть не дивуються.

Як це трапляється з ігровими дебютами, сценарній основі «Вулкана» бракує цілісності, але Бондарчук компенсує цей огріх набутим в документалістиці умінням працювати з візуальною фактурою кадру. Інакше кажучи — це знято дуже красиво; справжня, хай не завжди цілісна, поема на честь нашого Дикого Півдня.

Другий випадок сам по собі схожий на якусь кінематографічну історію. Киянка Дарія Гайкалова здобуває бакалаврський і магістерський ступені з філософії у Києво-Могилянській академії, потім переїздить у Мумбаї — кінематографічну столицю Індії — весткурс сценарної майстерності. Починає знімати рекламу й короткометражки. І нарешті повертається на батьківщину з повнометражною картиною «Три з половиною».

Наскрізний герой фільму — будинок у Мумбаї. Час дії завжди — початок березня. Три з половиною — це, власне, боги, чиїми іменами позначені частини фільму. «Бог смерті»: будинок поділений на школу й невеличке злиденне помешкання, де співмешкають підліток, якому не пощастило народитися високосного 29 лютого і його вмираючий дідусь. «Бог танцю»: та сама будівля за 20 років стала борделем, де початкуюча повія приймає першого клієнта. «Бог любові»: тепер у тих стінах мешкає 70-річне подружжя, по вуха взаємно закохані. А «Напівбогом» виступають безіменні мумбайські будівельники, що переобладнують будинок для нових життєвих циклів.

Вочевидь, у Мумбаї розуміли, кого запрошують викладати сценарну майстерність, адже найсильніший бік «Трьох з половиною» — це драматургія й діалоги, і, як наслідок точно поставлених режисеркою завдань — прекрасна акторська гра. Образи й ситуації переходять з частини в частину, легкий і впевнений рух камери зв’язує епізоди в єдине візуальне поле; за всіма компонентами «Три з половиною» — дивовижно зріла робота. Лишається тільки сподіватися, що Дарія й надалі розкриватиме свій талант у нових проектах і що ці проекти будуть глибше пов’язані з Україною.

Наостанок варто додати, що фестивальний успіх обох фільмів ще раз доводить граничну важливість розвитку міжнародного вектору нашої кіноіндустрії: вчитись «так, як треба» в глобалізованому світі — означає виходити за звичні межі національної квартири.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати