«Я намагаюся показати те, чого зазвичай не бачать»

У трилері «Єва» (режисер — Бенуа Жако) йдеться про гру — вельми небезпечну, хоча й у зовні благополучних соціальних умовах: буржуазна Франція, світські прийоми й театральні зали, багаті вітальні та гірські шале. (Анти)герой фільму — такий собі Бертран (Гаспар Ульєль), який краде п’єсу раптово померлого письменника і, видаючи її за свою, робить кар’єру успішного драматурга. Видавець та публіка вимагають нової п’єси, тож Бертран знаходить проститутку Єву (Ізабель Юппер) і починає грати з нею в стосунки, намагаючись закохати в себе, а усі діалоги й ситуації використовує як матеріал для роботи — виступає копіїстом реальності, яку режисує. Грає — і заграється, з фатальними наслідками.

Фільм знято за романом американського детективіста Джеймса Хедлі Чейза. У 1962 р. уже виходила екранізація Джозефа Лоузі з Жанною Моро в головній ролі.

Версія Жако — міцний і жорсткий психологічний трилер; прикінцеві сцени зринають у пам’яті після перегляду. А головне — неймовірна, блискуча Юппер. Вона веде протагоністку по всій гаммі станів, яких вимагає цей напружений сюжет: від байдужості до люті, від сумирності до небезпечної агресії, від підкорення до домінування. Вона не боїться постати в кадрі без гриму, зі зморшками й іншими ознаками віку — і лишається при цьому заворожливою. Безумовно, образ Єви вже став частиною її акторського безсмертя.

Світова прем’єра фільму відбулася на Берлінському кінофестивалі. Після показу Ізабель Юппер та Бенуа Жако зустрілися з пресою.

— Чим вас зацікавив роман Чейза?

Бенуа Жако: — Цю книжку я прочитав ще в підлітковому віці. Тоді ж почав думати, що режисура — моя єдина справа. Отже, рішення стати кінематографістом було пов’язане з перспективою зробити фільм за цією книжкою. Час від часу я про неї забував, а потім вона знову спадала мені на думку. І нарешт, з’явився шанс. Я сподіваюся, це не останній мій фільм, але це перший фільм, який я хотів зробити. Я, нарешті, поставив риску під цим.

— Чи є Єва, на вашу думку, фатальною жінкою, чи все ж таки між вашими героями — справжня любов?

Ізабель Юппер: — Так, вона, здається, фатальна для Бертрана, але я не впевнена, що вона робить це навмисно. Вона, звичайно, не архетипічна femme fatale. Я можу сказати це після прочитання сценарію й книжки. В описанні Чейза вона набагато складніша, це дуже сучасний, модерний образ. Не те що б femme fatale не була складною, але, принаймні, в образі Єви точно заховано дуже багато. Що стосується любові, це дуже хороше запитання... Так, між ними — певний вид любові.

Жако: — Те, що я прагнув зробити разом з Ізабель, не відповідає класичному визначенню femme fatale. Це дійсно занадто заяложена тема, і я хотів зробити щось зовсім інше. Її доля — не загадкова, але більш анонімна й звичайна водночас, і це досягнуто завдяки таланту дами, яка сидить ліворуч від мене.

— Ізабель, як ви готувалися до виконання ролі? Чи дивилися інші фільми про секс-працівниць?

Юппер: — Ні,  мене не надихали інші фільми. Звичайно, ми з Бенуа намагалися виявити цей візуальний аспект Єви як повії й як вона могла мати кілька облич у фільмі. Акторство — це багато мислення, більшу частину часу. Ми просто думаємо про це. Але я не спиралася на жодне дослідження чи на інших персонажів. Я думала, що вона незвичайна і нетипова особа, таємнича для Бертрана, але так само, по мірі розгортання сюжету, ти розумієш, що вона також є надзвичайно практичною жінкою в певному сенсі. І це все робить її дуже неоднозначною.

— Бенуа, ви одразу писали сценарій під пані Юппер чи вона привласнила цього персонажа?

Жако: — Наскільки я її знаю, вона не хижак, вона не володіє персонажами для себе. Вона висуває свою власну перспективу, бачить себе як персонаж саме в той момент, коли грає. Вона грає їх як щасливий орендар фільму — хтось, хто має привілей орендувати чийсь всесвіт на короткий час.

Юппер: — Крім того, можна сказати, що Єва частково є плодом уяви Бертрана, і це дає їй інакший тип таємниці, більшу потенційну глибину. В будь-якому разі ми її бачимо його очима.

Жако: — І фільм відтворює цю постійну двозначність.

ФОТО З САЙТА IMDB.COM

— Ізабель, як ви ставитеся до дебатів у Голлівуді та Європі щодо ролі жінок у кіноіндустрії й до того, що деяких режисерів та акторів викидають з цієї галузі?

Юппер: — Вже давно слід було сказати про це. Це одна з причин, чому я займаюся кіно — бо це дозволяє певним чином говорити про жінок. Я дуже рада, що деякі речі нарешті були розкриті. Я, напевно, сподіваюся на краще.

— Фільм дуже еротичний, ви дуже еротичні, не будучи при цьому непристойною, але якщо режисер захотів би зняти вас оголеною, ви б зробили це?

Юппер: — У вас дивне уявлення про еротичність, тому що ви, здається, припускаєте, що слід бути голим, щоб бути еротичним.

— Ні, це не те, що я маю на увазі.

Жако: — Це шостий фільм, у якому я працював з Ізабель, і я знімав її абсолютно голою і в різних станах.

Юппер: — Він знімав оголеною мою душу, а не моє тіло!

Жако: — Але тут, у «Єві», це здавалося б контрпродуктивним, якщо б не просто даремним, це було би проти еротизму, про який ви, я думаю, говорите.

— Ізабель, чи можете ви сказати, як це — бачити камеру за двадцять сантиметрів від вашого обличчя?

Юппер: — Це те, на чому стоїть кіно. Максимальне наближення до обличчя не було дивним для мене з самого початку кар’єри в кіно. Я звикла до близької камери, й намагаюся показати те, чого зазвичай не бачать. Тож іноді виникає відчуття, що ви знімаєте як поверхню, так і внутрішню природу, і це майже визначення сутності кінематографа.

— Пан Жако, коли я дивився ваш фільм, то згадував «Денну красуню» Бунюеля — схожа історія.

Жако: — Мене дуже тішить ваше порівняння, і я великий шанувальник «Денної красуні», але я не думав про неї, коли робив «Єву». Можна думати про всі фільми, про класику ХХ століття, але слід тримати їх подалі від вашого розуму, коли знімаєте своє, інакше це ніколи не скінчиться.

— Як ви зуміли створити таке драматичне напруження без традиційного, клішованого тактичного інструментарію кінематографа?

Юппер: — Це стосується психологічного рівня, а не якихось тактик. Герої намагаються розкрити певну загадку про себе. Це частина того, що цей фільм робить також для мене. І це почуття загрози в фільмі підтверджується речами, які трапляються, а ви очікуєте, що вони відбудуться, що тільки підтверджує атмосферу страждання або загрози, якими просякнутий увесь фільм.

— Антигерой загрожений із самого початку, його брехня здається надто очевидною, але він із неймовірною легкістю уникає розплати.

Жако: — Там є різні загрози, я придумав кожну з них, і було б надто просто, якби всі знали наперед, що буде. Можливо, ви б хотіли, щоб сюжет фільму розгортався згідно з вашими очікуваннями, але я намагався зробити зворотне. Це не історія про письменника, який пише невдалі твори. Бертран — самозванець, він приймає чуже ім’я і заганяє себе в кут. Фільм намагається показати цю пастку, а не втечу з неї, показати, як вона все більше замикається навколо нього.

Юппер: — Перш за все Бертран бере Єву як потенційний матеріал для сюжету, але потім її особистість обганяє персонажа, якого він собі уявляє, і веде фільм туди, куди ви не хотіли, щоб фільм пішов.

— Ізабель, ви бачите якісь подібності між фільмами «Єва» і «Вона» (трилер Пола Верхувена з Юппер у головній ролі (2016). — Д.Д.) — адже ви в обох дуже успішно зіграли неоднозначних героїнь?

Юппер: — Якщо пошукати, то можна знайти подібності, бо я грала обох героїнь, але далі... Можливо, самотність у них обох. А також — дуже гострий характер. Вони не хочуть бути жертвами і начебто тримають усе під контролем, але, звичайно, це лише здається. За цим фасадом, за цим очевидним контролем, є щось більше. Бенуа любить визначати всіх персонажів як розділених, а не подвійних, і мені подобається ця ідея. Маю на увазі, подвійне означає, можливо, ідею маніпулювання, тоді як поділ передбачає щось більше схоже на страждання, на внутрішню слабкість. І я думаю, що в обох випадках саме тому є щось за цим контролем — щось складніше. Але крім цього — ні.

— Ви вже вшосте працювали разом. Чи змінили ви одне одного за всі ці роки?

Жако: — Чи змінилася Ізабель з тих пір, як я її зустрів? Ні. Ні, вона точно така ж Ізабель Юппер. Це — як слово «бути», etre, яке можна відміняти в усіх цих різних часах.

Юппер: — А чи змінився Бенуа? У основному, ні. Я почуваю себе подібно до нього. Якщо він думає, що я не змінилася, то я відчуваю, що він не змінився. Я думаю, як режисер, він успішно звернувся до широкої аудиторії, не здаючи жодних своїх позицій. Ця риса притаманна йому з самого початку, навіть якщо його аудиторія стала набагато ширшою.