Згадуємо Василя Туркевича

Масштаб особистості Василя Дмитровича Туркевича можна осягнути хоча б завдяки простому переліку сфер діяльності: він був письменником, мистецтвознавцем,  театрознавцем, журналістом, педагогом, культурно-громадським діячем, автором, редактором енциклопедичних довідників, словників, засновником, співвидавцем кількох періодичних видань, серед яких  «Український церковно-історичний журнал», головним редактором якого він був у 2001–2005 рр.; у той же період він був упорядником та головним редактором щорічника «Український церковно-історичний календар», зробивши п’ять випусків, матеріали яких містили безліч безцінної і невідомої для більшості інформації, похованої до того в архівах КДБ. В. Д. Туркевич від дня заснування і протягом десятиліття був заступником головного редактора щорічника «Україна дипломатична», співзасновником і одним із ініціаторів створення науково-популярного історико-літературного часопису «Пам'ять століть» та щорічного альманаху «Історичний календар», який виходив з 1996 року і містив безцінну актуальну інформацію щодо історичних подій, публічне відзначення яких заповнювало навмисно створені в радянські часи білі плями в  історії соціально-культурного життя українців. Кожний з цих часописів містить  розлогі чи стислі авторські тексти цього невтомного дослідника, якому боліло все, що пов’язане з історією України й українців, видатних діячів культури, науки, педагогіки, церкви… Він був автором численних статей із питань національної культури, історії, літературознавчих та мистецтвознавчих розвідок, рецензій на балетні та оперні вистави, які друкувалися українською, англійською, французькою, іспанською, німецькою та іншими мовами.

***

Народився Василь Дмитрович Туркевич на Вінниччині 18 квітня 1949 у селі Росоховата, Іллінецького району. Навчався на факультеті журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка, протягом навчання й по закінченні якого працював у  різних періодичних виданнях, зокрема в журналі «Театрально-концертний Київ» (1974–81), на сторінках якого розкрився його талант літописця театрального життя, автора біографічних нарисів про артистів, постановників, об’єктивного і зацікавленого аналітика творчих процесів.

Та все ж основна частина його життя пов’язана зі столичним оперним театром: у 1981 році В. Туркевич був призначений на посаду завідувача літературної частини Київського ДАТОБ ім. Т. Г. Шевченка і залишався на цьому важливому посту аж до самої смерті. Завліт – професія рідкісна і на перший погляд непомітна, але в театрі кожна професія – штучний «товар». «Спочатку було слово» – це і про музичний театр також, якщо не в першу чергу: специфіка оперно-балетного мистецтва полягає у певній необхідності підготовки до перегляду вистав: знайомство з лібрето, історією створення, постановочним і виконавським складом, тощо. У театрі завжди був запит на освіченого, оснащеного як філологічними, так й іншими гуманітарними знаннями професіонала. Саме таким був Василь Туркевич: крім організаторських здібностей, він мав безумовний талант володіння словом, про що говорять не лише безліч статей в періодиці й програмках театру, а й те, що він був автором лібрето опери «Бояриня» Віталія Кирейка, балетів «Фантастична симфонія» (разом з А. Шекерою) на музику Гектора Берліоза,  «Русалонька» Олександра Костіна (разом з М. Кухарчуком), «Володар Борисфену» Євгена Станковича (у співавторстві з А. Толстоуховим, В. Зубановим), численних редакцій перекладів лібрето опер, поставлених на сцені Національної опери України. Також ним створені лібрето балету «Біла сюїта» на музику П. Чайковського для японської трупи «Павлова-Ніжинський балет інтернешнл де Очі», здійснено літературну редакцію лібрето опер «Анна Ярославна – королева Франції» А. Рудницького для  Національної опери України та «Богдан Хмельницький» К. Данькевича, до якої написав новий текст фінальної арії Богдана та хорового заключного фрагменту твору (ця версія була поставлена в Донецькому національного театрі опери та балету ім. А. Солов’яненка у 2005). Окремими виданнями вийшли творчі нариси про його сучасників, а нині вже корифеїв Національної опери України – Анатолія Шекеру, Олену  Потапову, Дмитра Гнатюка, Алліна Власенка, Людмилу Юрченко, Івана Гамкала. Окрім того він ще й був головним редактор журналу «Імперія балету», який, на жаль, у важкі 90-ті роки ХХ ст. проіснував недовго, та все ж був платформою інформації про прекрасне мистецтво танцю в молодій Українській державі.

***

Не менш важливою сторінкою життя Василя Туркевича була його педагогічна діяльність: з 1999 р. він був викладачем, доцентом Національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого, де започаткував курс авторського права у сфері культури як окремого предмету.

Варто згадати його фахову участь у громадському житті: В. Туркевич певний час був заступником голови Міжнародного історичного клубу «Планета», заснованого 1996 року керівником організації і багаторічним другом і партнером Анатолієм Васильовичем Денисенком при Інституті всесвітньої історії НАН України, задачею якого є інтеграція і синхронізація вітчизняних та міжнародних історичних процесів, створення позитивного іміджу Української держави в світі. Василь Туркевич вів активну громадську діяльність і як віце-президент Асоціації співробітників незалежних журналів.

По собі В. Туркевич залишив кілька творів художньої літератури: збірник обробок українських релігійних легенд та казок  «Ходив Господь по землі» (Київ,1996), історичну повість «Тіара скіфського царя» (Київ, 1999, 2003), збірку авторських релігійних казок «Райський сад» (Київ, 2005),  роман про художника М. Врубеля «Перст Демона» (Київ, 2009), документальну повість про видатного українського дипломата і політика Геннадія Удовенка «Людина планети». Також ним випущені кілька енциклопедичних видань: «Хореографічне мистецтво України в персоналіях» (Київ, 1999),  «Малознані українські терміни, слова та словосполучення. Тлумачний словник» (Київ, 2013). Остання вагома його праця – упорядкування енциклопедії «Національна опера України», створеної за його ініціативи до 150-річчя театру.

19 січня усі, хто добре знав Василя Дмитровича Туркевича, з теплом і вдячністю згадують його. А ім’я його назавжди вписане в книгу історії України. Світла пам‘ять!

Фото з архіву «Дня»