«На вихідні — у Тернопіль!»
Таку назву має рекламна кампанія, яку проводять тернопільчани, щоб запросити якнайбільше гостей до свого міста. Це добра порада: як із користю та приємно провести вихідні. Бо цей куточок Галичини може вам запропонувати і надзвичайної краси краєвиди, і духовну поживу, і просто приємне спілкування.
Цими днями файне місто Тернопіль святкує своє 470-річчя. Вітаємо тернопільчан і пропонуємо нашим читачам заочну екскурсію до міста, що виховує в собі європейськість (в найкращому розумінні) й ніколи не втрачає своєї самобутності.
Починаючи з 1540 року, коли польський король і великий князь литовський Сигізмунд дарував краківському каштелянові, коронному гетьманові Яну Тарновському грамоту на заснування в урочищі Топільче замку та володіння довколишніми землями, Тернопіль переживав і славні, й трагічні події. Упродовж 1544—1698 рр. татари і турки чотирнадцять разів спустошували його, вбивали і забирали в полон жителів. Тернопіль став свідком поєдинків з ворогами загонів Наливайка, Кривоноса, Морозенка, Богуна. Через місто прямував зі своїм козацьким військом гетьман Б. Хмельницький на боротьбу проти польської шляхти. Тернополяни теж відстоювали свою віру, культуру, соціальні права. Як пише у своїй праці кандидат історичних наук Микола Лазарович: «При церковній парафії тернопільські міщани організували братство, якому власник міста князь Василь-Костянтин Острозький у 1570 р. виділив 235 моргів землі, кошти на утримання школи і шпиталю для перестарілих і хворих бідних. Міщанське братство збудувало для шпиталю приміщення й утримувало сиротинець, яким опікувалися сестри-служебниці. Братство протягом кількох століть розширювало свою діяльність і вплив на різні верстви українців, допомагало їм зберігати віру, обряди і давні звичаї, національну самобутність, будувати церкви, школи та бібліотеки. У 1569 р. Лука із Тернополя переклав Старий Заповіт.» Свідків того часу в Тернополі залишилося лише декілька. Серед них Церква Різдва Христового початку XVIII ст. на вулиці Руській, нині — Кафедральний собор (УАПЦ); Надставна церква XVI ст. — церква Воздвиження Чесного Хреста (УАПЦ), які входили до оборонних споруд міста. Обидва храми є архітектурними пам’ятками національного значення. За радянської доби Церкву Воздвиження Чесного Хреста планували знести і збудувати там готель. Проте для нової будови виявилося замало місця. Це і врятувало пам’ятку архітектури від знищення. Як стверджують фахівці, Надставна церква збудована на фундаменті древнього дерев’яного храму, історія якого сягає часів Данила Галицького, а отже — є підстава вважати, що на місці, де постав Тернопіль вже було поселення, яке виникло значно раніше, аніж в 1540 році, коли Ян Тарновський почав будувати замок. Щодо назви міста, то одні краєзнавці схиляються до походження її від прізвища шляхтича, бо до 1948-го року Тернопіль був Тарнополем. Інші дослідники кажуть — назву місто дістало від тернового поля. Скептики ж апелюють тим, що терен настільки важко вивести, що й досі він зростав би в цій місцині, якщо не полем, то хоча б кількома кущами, а терену в Тернополі не знайдеш. Ще одна легенда є надзвичайно романтичною. З покоління в покоління переказують про трагічне кохання дочки хана-завойовника Тарни і полоненого Поля, які ,не розуміючи мови один одного, промовляли лише імена — Тарна і Поль. Котра з версій правдива достеменно ніхто не може стверджувати.
Тернопільський замок — ще одна з небагатьох пам’яток архітектури національного значення. Після закінчення його будівництва в 1548 році Тернопіль здобув Магдебурзьке право. Як стверджують дослідники, окрім верхніх поверхів, замок має три підземні, з яких тягнуться ходи попід старе місто. За переказами, Тернопіль будувався у формі сузір’я Оріона. І підземні ходи прокладені від усіх старовинних споруд — від замку, єврейської синагоги, яка до нині не збереглася, Надставної церкви, Домініканського костелу, Церкви Різдва Христового. Говорять, вони сходяться на місці колишнього ринку на майдані Волі. До речі, на той ринок до Тернополя з’їжджалися купці зі всієї тогочасної Європи.
Як свідчить історія, в 1772 pоці, після першого поділу Польщі, Тернопіль відійшов до Австрії згодом, ставши центром округи. Під впливом революційних подій 1848 року українська інтелігенція міста розпочала боротьбу за духовне і національне самовизначення. За ініціативи відомого громадсько-політичного діяча О. Барвінського в 1876 р. відкрили філію «Просвіти». Зусиллями організації у 1898 році почала діяти українська гімназія, з якою пов’язана доля митрополита Й. Сліпого, вчених С. Балея, Р. Смакули, режисера Л. Курбаса, композитора В. Барвінського, письменника В. Гжицького. На початку XX століття тернополяни почали об’єднуватися в культурно-просвітницькі, спортивні товариства «Січ», «Пласт», «Сокіл», і під час Першої світової війни приєднувалися до рядів українських Січових стрільців, а після розпаду Австро-Угорщини стали на захист новоствореної Західноукраїнської Народної Республіки. Із 23 листопада до 31 грудня 1918 р. Тернопіль був столицею ЗУНР. А у травні 1919 р. протягом двох тижнів в місті перебувала Директорія УНР на чолі з С. Петлюрою та уряд республіки. Але Тернопіль захопили поляки. І в грудні 1920 року він став центром новоствореного воєводства із 17 повітами. Польська влада обмежувала українців в соціальних і національних правах. Тож тернополяни почали активно відновлювати роботу товариств «Луг», «Сокіл», «Просвіта», «Рідна школа», «Пласт», посилилася діяльність ОУН.
Четвертого грудня 1939 р. Тернопіль став обласним центром у складі СРСР. Сталінський режим, німецька окупація завдали місту і його жителям найбільше втрат за всю історію. Лише за двадцять місяців радянської влади було репресовано 9 тисяч осіб, у місцевій тюрмі розстріляли більше півтисячі тернополян. Майже 15 тисяч знищили нацисти. Та й після того, як замовкли гармати Другої світової, сотні українських патріотів були вивезені до Сибіру, закатовані.
Тернопіль — колиска відомих людей. Тут народилися політичний і державний діяч Я. Стецько, академік С. Дністрянський, вчений-математик В. Левицький, письменник Ю. Опільський (Ю. Рудницький), поет Б. Демків, художник, реставратор Д. Шолдра і багато інших.
Звідси подалася підкоряти світ неперевершена Соломія Крушельницька. У затишному сквері, що на бульварі Т.Г. Шевченка нещодавно постав величний, поки що єдиний в світі, пам’ятник славетній землячці тернополян, яка своїм неповторним лірико-драматичним сопрано зачарувала континенти. Вона немов вийшла з театру, який неподалік возвеличився над Театральним майданом, прогулятися біля фонтанів. Бронзова оперна діва стоїть обличчям до ЦУМу, що на розі бульвару Т.Г. Шевченка і центральної вулиці Руської. Воно б нічого особливого, якби не історія побудови універмагу. Він постав на фундаменті парафіяльного костелу Пресвятої Діви Марії Неустанної Помочі. Збудований за традиціями неоготики, з шістдесятидвохметровою вежею костел досі залишався б не лише духовною святинею, а й окрасою серця міста, якби комуністи не зруйнували храм в 1954 році. Такою ж була доля і церкви Успіння Пресвятої Богородиці на вулиці князя Острозького, але на щастя її відбудували на початку 1990-х. А от Єзуїтський костел за радянських часів «переобладнали» під швейну фабрику. То ж на згадку тернополянам залишилися лише світлини і жаль від втраченого. Одним з найкрасивіших храмів, які збереглися до нашого часу є пам’ятка архітектури національного значення — Домініканський костел св. Вінцента Феррарського, побудований у XVIII ст. в стилі пізнього бароко, тепер — Катедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (УГКЦ), що на вулиці Й. Сліпого.
Сучасний Тернопіль — це місто, яке живе активним життям, потопає в зелені парків і квітує з весни до осені. Тут проводять фольклорні, музичні, духовні фестивалі, діють музеї і галереї, книгозбірні, наукові центри, літературно-мистецькі осередки, по святах збирає тернополян і гостей в парку Національного відродження Співоче поле, яке першим збудували в Україні.
За гарне композиційне поєднання вулиць і водограїв Тернопіль називають містом фонтанів. Цікавим за своєю історією є водограй «Сльози Гронського», що біля Тернопільського замку. Його назвали на честь головного архітектора міста, завдяки якому він з’явився на початку 1970-х. І, якщо вірити легенді, яка ходить поміж тернополянами, архітектора після того, як він збудував цей фонтан, засудили за нібито надто авангардні на той час віяння в проекті. Назва «Сльози Гронського» настільки прижилася, що нині мало хто знає про те, що за документами водограй має прозаїчну назву «Каскад».
Чи не найбільше тернополяни пишаються Тернопільським ставом, який, кажуть, такий же давній, як і місто. Він розкинувся перед замком блакитною перлиною і, навряд, чи в Україні знайдеться населений пункт, де в самісінькому центрі є озеро з катерами, яхтами, на якому проводять навіть міжнародні турніри на байдарках і парусниках. На базі ставу в 1955 році відкрили морський клуб — єдиний в країні, що створений в місті, поблизу якого немає моря.
Є в Тернополі і свій Монмартр — вулиця Валова, одна з найстаріших, де можна придбати картини місцевих художників або ж просто помилуватися вуличною галереєю, отримавши заряд доброго настрою. А на майдані Волі вас зустріне на коні король Данило Галицький і «поведе» до замку.
Та хіба можна в цих рядках осягнути всю трагедію і славу, розповісти про здобутки сьогодення, описати всю красу міста, що розкинулося над тихоплинним Серетом? Просто приїздіть і відчуйте легкість позитивної енергетики файного міста Тернополя!
