Дилетантизм «вільних художників»

Переконуємося ще й ще раз: політика не терпить дилетантства. Політика, особливо міжнародна, потребує глибоких знань, досвіду, відчуття відповідальності, здатності передбачати результати своїх дій і дій опонента. Нам це знову продемонструвала ситуація довкола відведення наших військ на Донбасі. Скільки  вже  разів Україну  карали за однобічну миротворчість, за спроби припинити війну, зупинити свій опір, незважаючи на поведінку ворога. І знову те саме... До речі, специфіка ворога, з яким ми маємо справу, полягає в тому, що будь-яке благородство він сприймає як слабкість і сигнал до того, щоб «дотиснути», добити, прикінчити противника. Не з тими офіційний Київ грає в благородство... Нам протистоять шулери й пройдисвіти.

Проукраїнське населення Донбасу зі страхом чекає відходу українських військ з територій, які вони нині займають. Люди говорять: «Нам страшно за наші життя». А Банковій за їхні життя не страшно?

Слова людей аж ніяк не перебільшення. На телеканалі «Прямий» екс-нардеп і доброволець батальйону «Айдар» Ігор Лапін розповів — одного разу вони вже відходили зі своїх позицій. А ті сім’ї місцевих жителів, які симпатизували Україні й допомагали українським бійцям, бойовики «ЛНР», коли прийшли, розстріляли. Про це наша преса, що так прагне свободи слова, чомусь не розповідає (як і про багато інших речей). Трагедії на фронті, на лінії зіткнення військ є однією з причин протестів проти капітуляції перед РФ та її маріонетками з боку «миротворців» з вулиці Банкової в Києві.

Цікаво, коли в столиці ветеран російсько-української війни Белько перекрив міст «Метро», погрожуючи його підірвати, він серед інших вимог протестував проти капітуляції на Донбасі. Це одразу й дуже активно почав спростовувати шеф МВС Арсен Аваков. Мовляв, не було нічого про капітуляцію... Мені як кримчанинові добре зрозумілі почуття й перебіг думок Белька, уродженця кримського селища Форос. Спочатку здали Крим, і Белькові довелося покинути рідний край, потім кримчанин Белько три роки воював добровольцем на Донбасі, а тепер схоже на те, що здають усю Україну. Можна зрозуміти відчай і безвихідь цього українця. І таких, як Белько, у нас багато... Версію про протест підтримав політолог Уколов і вельми інформовано журналіст Портников. Нинішній владі, що зрозуміло, така версія вкрай неприємна...

Ну а у Верховній Раді «слуги народу» в поті чола творять режим «демократури». Цей вираз з’явився спочатку стосовно політичної ситуації країн Латинської Америки, де часто всі формальні інститути демократії (парламент, вибори, судова система тощо) були, а демократії не було. «Демократура» — це специфічний гібрид демократії й диктатури, коли є демократично обраний президент, який швидко ставав диктатором, коли є обрані депутати, які перестають представляти своїх виборців і виступають покірними колаборантами диктаторської волі. Не хотілося б, щоб Україна стала схожою на Домініканську республіку часів генералісимуса Трухільо, або на Парагвай часів генерала Стресснера, або на Панаму генерала Норьєги. А як інакше сприймати законопроекти про підслуховування й обшук народних депутатів  без санкцій суду? Такі закони перетворять  народних депутатів на переляканих маріонеток реальної влади в країні. До речі, у кого сьогодні реальна влада в Україні, ми досі не знаємо. Навіть за Сталіна можна було у будь-який час дня й ночі увірватися в квартиру будь-якої людини, але обов’язково з ордером на обшук і арешт. ОГПУ, НКВС, МГБ цієї формальності дотримувалися чітко й неухильно. Навіщо ж нинішній владі України опускатися нижче планки сталінських опричників?

І на цьому тлі «залізного порядку», нібито створюваного «слугами народу», адвокат Сердюк заявив про те, що засуджений за державну зраду громадянин Янукович готується повернутися до України... А чом би й ні? Вони всі повертаються (і Портнов, і Богатирьова, і інші «гвардійці» «Партії регіонів») і жодних конфліктів зі «слугами народу» не мають... Але коли Янукович повернеться (і не до в’язниці!), нам усе одно казатимуть, що реваншу «регіонів» не сталося...

Наша держава вражаюче слабка, коли треба притягти до відповідальності антиукраїнські сили. Але вона стає сильною й грізною, коли треба переслідувати українських патріотів. Екс-спікер ВР Андрій Парубій заявив про висунення йому звинувачення з боку ДБР (Державне бюро розслідувань, шеф — пан Труба). У звинуваченні йдеться, що нібито Парубій координував діяльність громадських збройних формувань в Одесі 2 травня 2014 року. Виявляється, коли відбувається антиукраїнський заколот, ніхто не має права йому  протистояти, всі мають покірливо підкорятися волі бунтівників. Ось саме так сталося в Донецьку й Луганську. А в Маріуполі бунтівників розгромили. Маріуполь залишився українським. Отже, найближчим часом ДБР почне розслідування  проти  українських добровольців, які відстояли це південноукраїнське місто? Поки діяльність ДБР не справляє позитивного враження. І це дуже м’яко кажучи. Боюся, що багато створених останнім часом структур доведеться розпускати як товариства, що не виправдали надій.

На каналі ZIK, звідки  багато  журналістів пішло після того, як він змінив власників, політолог Олександр Лазарев і блогер Олеся Медведєва виконували плач Ярославни про «свободу слова». А ведучі ZIK порівнювали інформаційний простір  України з базаром, де продають капусту й петрушку. Що хочеш, то й купуй. Продовжу аналогію: а якщо на базарі продають наркотики або отруйні речовини, то чи повинна державна влада байдуже дивитися на те, що відбувається? Якщо триває антидержавна агітація, підривання позицій держави Україна, трансляція ворожої пропаганди? «Борці за свободу слова» про це не говорять, але по факту їм хочеться такої свободи, щоб можна було проштовхувати абсолютно все. Я переконаний: «ображені» телеканали (останнім часом Нацрада почала ставити «112», NEWS ONE, мабуть скоро й ZIK, неприємні запитання) б’ються саме за політичну вседозволеність, а аж ніяк не за абстрактну «свободу  слова».Тому ж ZIK не завадило б тримати своїх спікерів хоча б у рамках побутової пристойності. Наприклад, улюбленого «експерта» Наташі Влащенко Макса Бужанського, нині «слугу народу», того самого, який назвав журналістку «тупою вівцею». А нещодавно «слуга» Макс в ефірі ZIK публічно назвав Уляну Супрун «мерзотою». Виявляється, на ZIK можна безкарно ображати людей. І Наташа Влащенко ніяк на це не відреагувала, хоча зазвичай, якщо її щось не влаштовує, вміє жорстко обривати промовців. Узагалі, після того як із ZIK пішли пристойні тележурналісти, канал справляє безрадісне враження. Практично не залишилося яскравих, змістовних і самостійних персоналій. А на одній Наташі Влащенко канал далеко не виїде...

На «Еспресо-TV» дивився «дискусію» політолога Сергія Тарана й ще однієї «слуги народу» пані Верещук. Чи можна це назвати дискусією? Свого часу літній професор філософського факультету Київського університету розповів нам, студентам, як він брав участь у філософській дискусії з «вождем усіх народів»: «Сталін говорив, а ми слухали». Ось щось подібне відбувалося в студії «Еспресо-TV»: з вуст пані Верещук лився потужний словесний потік, в який політолог Таран безуспішно намагався вставити хоча б слово. «Слуга народу» доводила, що Україні в НАТО краще навіть не намагатися вступати, бо Росія нам цього не дозволить. Ну, якби все залежало від бажань (або, як говорять у РФ, «хотєлок») Росії, то держави Україна просто не існувало б. РФ  намагалася не дозволити вступити в НАТО Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині, Румунії та Болгарії. І що ж? Усупереч небажанню Москви всі ці держави в НАТО. А Чорногорії Росія так активно не хотіла дозволити стати членом НАТО, що навіть організувала в цій маленькій балканській країні державний переворот. Переворот зазнав краху, а Чорногорія в НАТО. Панове капітулянти! Інколи здається, що деякі ідеї надходять вам просто з Кремля. Послухайте філософа Канта, який закликав: «Май мужність жити власним розумом».