Чесність виростає тільки на ґрунті свободи.
Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, представник культурного руху шістдесятників

Костецький оголошує «мистецький безвіз»

Із 15 травня до 7 червня Музей книги і друкарства України прийматиме виставку «На горі», яка присвячена одній із найзагадковіших постатей української літератури ХХ століття
11 травня, 2018 - 13:43
КОПІЯ ЕСКІЗУ ВІННИЦЬКОЇ САДИБИ КОСТЕЦЬКИХ, СТВОРЕНОГО ВАСИЛЕМ КРИЧЕВСЬКИМ
ФОТО ІГОРЯ КОСТЕЦЬКОГО (МЕРЗЛЯКОВА), 1930-ТІ РОКИ

Мало хто з українців у ХХ столітті мав настільки системне бачення розвитку світового мистецтва та інтеграції України в європейський культурний процес, як письменник, перекладач, критик, режисер і видавець Ігор Костецький (при народженні — Мерзляков). Перші видання українських перекладів Еліота, Павнда, Лорки, повного сонетарію Шекспіра, а також підтримка письменників-модерністів в еміграції — чи не найбільші здобутки української культури повоєнної доби в «екзилі». І всі вони — заслуги діяльності Ігоря Костецького. Його життя та творчість є свідченням того, що «мистецький безвіз» давно існував для українців, однак його можливостями зуміли скористатися лише одиниці. Чому так сталося і в чому унікальність постаті Костецького для нинішньої української та світової літератури — спробують пояснити організатори виставки до 105-річчя письменника, яка реалізується в межах підготовки літературного фестивалю «Острів Європа» у Вінниці. Без мистецьких провокацій та скандалів не обійдеться, інтригує літературознавець, директор Фестивалю «Острів Європа» та співкуратор виставки Олександр ВЕШЕЛЕНІ.

— Назва виставки — «На горі. Ігор Костецький і доба «мистецького безвізу». Чому «На горі»? Чому «мистецький безвіз»? Що за суцільна інтрига?

— Унікальність у тому, що ми вперше представляємо постать Костецького на широкий загал. До цього часу він був предметом аналізу дуже вузького кола фахівців — літературознавців, перекладачів, театрознавців. І мені насправді прикро, бо в 1990-х роках у Вінниці публікувалися спогади його брата Андрія Мезлякова, виходили вони також у всеукраїнській періодиці, але потім десь залягли. І навіть ті, хто досліджує історію Вінниці першої треті XX століття, з подивом для себе відкривали ці спогади про Костецького, який тривалий час мешкав у Вінниці на Старому місті. Їхній будинок був розташований на горі, на вулиці Нагірній, 21, звідси й перша частина назви виставки.

У спогадах зберігся детальний опис садиби, яка є прикладом українського архітектурного модерну. Будівля була дерев’яною, з українським оздобленням, мала балкон, який виходив на Південний Буг, неймовірний сад, де росли різні сорти груш, яблук. У народі це помістя називали «дачею Костецького», де «пани запрошували людей на музичні вечори». Хто б міг подумати, що на Старому місті у Вінниці посеред мазанок буяло мистецтво, відбувалися літературні вечори, йшли вистави і поціновувачі мистецтва влаштовували мистецькі посиденьки. Костецькі об’єднали довкола себе вінницький бомонд, і так тривало з 1919-го (коли родина втекла з Києва) до 1927 року, аж доки їхній спосіб життя не став виглядати підозріло для радянської системи. Тоді вони обміняли свій будинок на простіший       — теж на Старому місті, на вулиці Маяковського, де фактично і доживали свого віку батьки Костецького.

Сам Костецький, здобуваючи освіту, виїхав із Вінниці. Повернувся, коли місто окупували німці, і восени 1942 року його вивезли на примусові роботи до Німеччини, де він і залишився після війни. Але, перебуваючи в еміграції, він думками був пов’язаний саме з цим будинком, з тим періодом свого життя, з тим родинним середовищем... Тому, власне, видавництво, яке заснував Костецький, також мало назву «На горі» на честь дідової хати у Вінниці. І це «на горі» не означає, що хтось над кимось домінує, а радше проявляє аристократизм європейського духу — відчуття спорідненості з рідною землею. І парадокс у тому, що таке місто, як Вінниця, змогло виховати європейського письменника без палацових віл, а просто в насправді затишному українському дерев’яному будинку.

А «мистецький безвіз»? Який зміст приховує він?

— Це метафоричний і дещо хуліганський термін, який пояснює, чому літературний фестиваль «Острів Європа» дуже тісно пов’язаний з іменем Костецького. Головна ідея полягає в тому, щоб показати митців, крім уже всім відомого Коцюбинського і Стуса, які чи то фізично, чи то на рівні своїх творів звучали в Європі й таки були там присутні. Костецький за 40 років еміграції встиг об’їздити безліч форумів, літературних зібрань, мав жваве листування з нобелівськими лауреатами, навіть побував у будинку Чарлі Чапліна на гостину. І скрізь він хотів мати підтвердження того, що український письменник (не просто Ігор Костецький, а українець!) був там-то і спілкувався з тим-то. Це виглядало маніакально, але досить по-сучасному, коли всі ми за допомогою соціальних мереж «зачекуємося» в різних містах. Він мав шикарні портрети для сучасного Інстаграму. А до своїх ювілеїв фотографувався в одному й тому ж піджаку та в одній і тій самій позі. Тобто його артистизм не був штучним, а природним. Комусь це подобалося, а когось страшенно дратувало.

Костецький був людиною з непростою життєвою біографією, але він дуже системно просував ідею української культури без надолужування і наздоганяння. І якби сприятливі умови, тобто якби він більше думав про себе і був егоцентричним митцем, то міг би збудувати собі шикарну кар’єру, але він фанатично був відданий видавничій та перекладацькій справі, просуванню України в Європу і навпаки. Ми акцентуємо увагу на цьому «мистецькому безвізі», бо те, що ми отримали 2017 року, сприймається як якась подачка. Але натомість треба розуміти, що до реального «безвізу» існував певний прошарок людей в українській культурі, в українському суспільстві, у різних сферах, реально готовий бути органічною частиною Європи без оцих всіх додаткових «атрибутів» — без «вікна в Європу», без машкари, популізму. Вони абсолютно були свідомі того, що таке «психологічна Європа». І зараз нам важливо оцінити, що насправді будь-який період нашої історії представляє людей — митців, суспільних чи політичних діячів, які цілком органічно вписувалися в європейську культуру. І Костецький — серед них.

Що можна буде побачити на виставці? Чи будуть мистецькі «хуліганства» у стилі Костецького?

— Ми маємо українські архіви та допомогу з Німеччини, і це допоможе нам перевернути уявлення про людину, про яку мало що відомо, але тепер маємо можливість представити її в широкому спектрі артефактів. На виставці буде представлено раритетні книги його видавництва «На горі» в контексті імен та ідей, які пов’язані з ними, унікальні архівні документи, світлини, мистецькі твори, а також образи, які супроводжували Костецького упродовж життя. Базуємося на хронологічному підході, але із сучасними, так би мовити, трендами. Тобто людина, яка нічого не знає про Костецького і хоче про нього дізнатися, не дуже вчитуючись у розлогі коментарі чи цитати, перебуваючи на цій виставці у музейному просторі, взаємодіючи з мистецькими експонатами, дізнається і про Костецького, і про його характер та стиль.

Виставка матиме певну логіку і водночас хаотичність. Будуть бар’єри, театральні ширми, за які можна буде заглянути і зрозуміти, що там насправді. Будуть навіть хуліганські інсталяції та мистецькі провокації, які, можливо, приведуть до великих скандалів, адже життя Костецького — це теж суцільні скандали, принаймні до 60-х років минулого століття. Будемо говорити про магічну цифру 13 і забобони Костецького. Він народився 14 травня 1913 року, а помер 14 червня 1983 року. І хоч би яким європейцем та інтелектуалом був Костецький, він дуже боявся цифри 13 і не раз про це писав своїй матері. Часто грався з цією цифрою у своєму житті: пропускав у деяких книжках сторінку під номером 13; коли переходив з 13-ї на 14-ту сторінку, писав: «Слава Богу, ми перейшли з цієї поганої сторінки». Але той парадокс, що він народився наступного дня після 13-го і помер, — про це ми будемо розповідати під час відкриття.

Після виставки у Києві експозицію буде представлено у Вінницькому літературно-меморіальному музеї Михайла Коцюбинського.

— Так, з 14 до 26 червня оглянути виставку зможуть і вінничани та гості міста, які матимуть унікальну можливість під час відкриття познайомитися з українсько-канадійським літературознавцем та письменником Марком Робертом Стехом, який спеціально завітає до Вінниці на фестиваль «Острів Європа», щоб побачити на власні очі місто, яке так любив Костецький.

Після Вінниці виставка подорожуватиме й іншими містами. Крім цього, ми плануємо підготувати збірник статей у межах ініціативи «Я люблю Старе місто», де головну увагу буде зосереджено на літераторах і митцях, які мають причетність до цього району Вінниці. Зокрема, це Іван Хоменко та Ігор Костецький — вони будуть у перших розділах. В ідеалі — на перспективу — ми плануємо сформувати альбом з документами і фоторепродукціями родини Костецького. Марко Роберт Стех також паралельно шукає підтримку і готує до друку два томи перекладів Костецького та його нове вибране. Хоч сам маестро мріяв про повне видання своїх творів, а це понад 20 томів.

*  *  *

Виставкова експозиція створена на матеріалах Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України, наукової бібліотеки Національної Києво-Могилянської академії, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва, Музею театрального, музичного та кіномистецтва України, Музею-архіву преси та Архіву Центру досліджень Східної Європи при Бременському університеті. Музейний проект супроводжуватимуть лекції та читання світової поезії, які покликані відкрити широкий мистецький світогляд чи не найбільш європейського за духом українця ХХ століття. Вхід на виставку у день відкриття — вільний, в інші дні — за умови придбання вхідного квитка.

Олеся ШУТКЕВИЧ, Вінниця, фото надано відділом рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments