…коли у теперішню глупу ніч українство не буде себе нічим заявляти ясним і голосним, то ніхто не піде за ним, коли настане ранок. А він таки настане неодмінно.
Михайло Драгоманов, український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, громадський діяч

«Кожен «фестивальник» мріє стати режисером»

Координатори DOCUDAYS.UA — про «кухню» своєї справи
6 червня, 2013 - 16:59
Колаж /Голос Столицы/ з сайту newsradio.com.ua

«Професії «фестивальник» в Україні ніде не вчать. А якщо ви хочете навчитися цього, то йдіть «у поле». Втім, ця робота лише на перший погляд здається безтурботною та веселою», — каже студентам Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка програмний координатор фестивалю документального кіно про права людини DOCUDAYS.UA Ксенія ХАРЧЕНКО. Її запросили розповісти про свою роботу за програмою заходу «Журналістська весна», який традиційно відбувається наприкінці травня. Разом із Ксенією поділилися досвідом її колеги — Дар’я Бассель та Вікторія Лещенко.

«В уявленні більшості людей фестиваль — розвага, яка триває з ранку до ранку, — стверджує Ксенія Харченко. — Насправді ж, для організаторів це місце, де вони напружено працюють, адже потрібно виконувати багато завдань одночасно. Тому цю роботу потрібно любити. Але назвати це професією мені складно, радше це стиль життя. Якщо ти хочеш провести захід для себе і свого друга, потім це стане глибшим явищем».

«Фактично ти — спонсор своєї роботи, — зауважує програмний координатор і координатор гостьового сервісу Вікторія Лещенко. — Але для мене це не робота. Можливо, це прозвучить пафосно, але для мене це борг, який ти віддаєш людям, котрі поруч із тобою. Однак робочий день у дні фестивалю може тривати довше як 20 годин».

ТРИ ТЕМИ, ЯКІ НАЙБІЛЬШЕ ЦІКАВЛЯТЬ ГЛЯДАЧІВ

Найперше аудиторію в Інституті журналістики цікавило, як поєднати тему прав людини з мистецтвом таким чином, щоб це було цікаво.

«Ми виховуємо свою аудиторію,  — зазначає Ксенія ХАРЧЕНКО. — З року в рік до нас приходять одні й ті ж люди, тому ми вже знаємо їхні інтереси й уподобання і намагаємося їх задовольняти. Кілька років тому ми почали проводити освітні програми — DOCUCLASS. Але наразі не можемо зацікавити тим, що до нас приїде Міхаель Главоггер, бо це ім’я в Україні поки ні про що не говорить, що допомогло б залучити широку аудиторію. Натомість ми апелюємо до тих тем, які цікавлять людей найбільше: політика, футбол і секс. Тож замість того, щоб сказати, що прийде світова зірка австрійського документального кіно, ми оголошуємо, що буде ексклюзивна прем’єра фільму «Слава блудниці». Ми водночас апелюємо і до основних інстинктів, і до проблеми проституції в Україні».

Документальний фільм про політику і футбол — «Інший Челсі» — несподівано для самого режисера став найбільш обговорюваним після показу й викликав значний резонанс у суспільстві. Після політичних стрічок глядачі більше цікавляться майбутнім своєї країни. А найбільше людей приходить саме на ті фільми, реклама яких містить слова «прем’єра» та «ексклюзив».

ВІД КОПІЮВАННЯ ДО МАЙСТЕРНОСТІ

Цікавий підхід до створення документального кіно продемонстрували російські режисери Павло Костомаров та Олександр Расторгуєв. Вони дали камери пересічним людям, щоб ті знімали своє життя, вирішивши цим проблему невтручання у світ героїв. Так були створені «документальні новини» з Болотної площі.

В аудиторії розпочалася дискусія, чи зможе молодий режисер зняти хорошу стрічку, якщо використає чужий підхід. Наприклад, режисер документального кіно Марина Разбєжкіна стверджує, що обов’язково слід знімати під своїм кутом зору. Однак Ксенія вважає інакше: «Копіюючи когось, ви можете застосувати чужий метод, але підхід режисера, який монтуватиме, відрізнятиметься. Є правило 10 тисяч годин — це час, за який ви стаєте професіоналом. Приблизно п’ять років без відпусток. Чим більше розтягуєш цей час, тим довше відтягуєш момент, коли досягнеш майстерності у справі. Створюючи студентські роботи, копіювати навіть потрібно. Та коли ви це робите, намагайтеся копіювати по-своєму».

Після відзнятих годин молодий режисер розуміє, що він досяг певного рівня. Наприклад, Міхаель Главоггер тільки після показу свого третього фільму «Мегаполіси» сказав, що відчув особливий стиль того, як подає інформацію.

КОЖЕН, ХТО ПРАЦЮЄ НА ФЕСТИВАЛІ, ХОЧЕ СТАТИ РЕЖИСЕРОМ

Про те, чи виникало бажання в організаторів або глядачів заходу самому знімати фільми, розповіла програмний координатор і менеджер з виробництва Дар’я Бассель. Від початку фестиваль робили для того, щоб друзям було де показувати фільми, а не знімати «в шухляду». Це був майданчик для обговорення фільмів, куди приходили «свої». У команді DOCUDAYS.UA теж є режисер — Роман Бондарчук. Він цього року представляв стрічку «Ромська мрія». Кожному, хто приходить працювати на фестиваль, за словами Дар’ї, близьке кіновиробництво. Ба більше — кожен, хто приходить працювати на фестиваль, хоче стати режисером.

Олена СКИРТА
Газета: 
Рубрика: