«Наше слово»

Перше число тижневика «Наше слово» побачило світ 15 червня 1956 року у Варшаві. Це стало можливим завдяки політичній відлизі 1950-х років, тоді у Польщі з’явилися одразу кілька часописів для національних меншин. Газета об’єднувала українців, депортованих на північ і захід Польщі внаслідок операції «Вісла», допомагала їм тримати зв’язок та зберігати свою ідентичність. І ось уже понад 60 років видання має постійних читачів, вже третє покоління польських українців щотижня читають «Наше слово», а деякі з них вже зібрали повний архів газети, не викинувши жодного примірника.

У березні цього року редакцію «Нашого слова» очолила випускниця Могилянської школи журналістики Христина Заник. Вона прийшла у видання з ідеями та планами, як змінити газету на краще, вдихнути у неї нове життя і залучити нових читачів, зокрема  молодь. Минуло лише кілька місяців, а зміни вже відчутні. Втім, розповідає Христина, до них треба підходити з розумом і дуже делікатно, й не ламати те, що будувалося 60 років, а доповнювати.

«Газета може стати кращою, більш наближеною до читача, я над цим хочу працювати і працюю. Те, що видання є консервативним — це логічно. Не будучи консервативною, українська громада не залишалася б українською, адже 70 років тому було зроблено все, щоб її асимілювати і таким чином «вирішити українське питання». І тому я це розумію. Цей консерватизм полягає не у закритості та небажанні змінюватися, а в потребі зберегти свою тотожність. Тобто й надалі розмовляти українською в сім’ях, посилати дітей до українських шкіл, вчити їх української культури, ходити до греко-католицької чи православної церкви. Така потреба стає зрозумілішою, коли краще пізнаєш польське суспільство і політичну ситуацію. Це не ліберальна Франція, скажімо, це країна, де надзвичайно сильним є вплив костелу. Якщо додати до цього прихід до влади правих партій і гасла «Польща для поляків», розумієш, що все відносно, — пояснює Христина Заник. — Водночас газета є відкритою і підходить толерантно до багатьох спірних питань. Тому консерватизм не лякає, а є зрозумілим».

Розповсюджується газета переважно через передплату. Постійних читачів має майже три тисячі. «Але ця цифра є більшою, бо наша газета — родинна. Наприклад, передплачує її хтось один із сім’ї, переважно це старше покоління, та діти і внуки приходять у неділю в гості й беруть до рук «Наше слово», — говорить Христина.

Видавцем газети є Об’єднання українців у Польщі. Воно отримує дотацію від уряду на діяльність української нацменшини. «Треба розуміти, що це не є якісь подаровані кошти, бо українська нацменшина — громадяни Польщі, які платять податки. З цієї дотації частина коштів йде на видання газети. Але навіть із дотацією видання за останні роки мало збитки. Втім, я вірю, що можна вийти на рівень самоокупності. Працюємо над цим», —  розповідає нова редакторка видання.

«МІЙ ДІДУСЬ ТАКОЖ БУВ ПЕРЕСЕЛЕНИМ У 1946 РОЦІ З НАДСЯННЯ ДО РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ»

Христина Заник розповідає, що про «Наше слово» дізналася випадково роки чотири тому. «Побачила її якось в українському консульстві в Кракові. Взяла почитати. Багато чого не зрозуміла. Я дуже мало знала про українців з Польщі, а більшість матеріалів була саме про них і для них. Багато було про історію і вузькі теми, які тоді мене не надто захопили, щиро кажучи. На той час я лише приїхала до Польщі й прагнула дізнатися більше про поляків та їхню культуру, відчути, як це — жити в тій країні, вивчити мову. Пізніше, коли вже мала кількох друзів-українців, предків яких було переселено в рамках Акції «Вісла» із Закерзоння на північні та західні землі, то дуже захопилася цією незнаною мені історією. Їхні сімейні розповіді допомогли зрозуміти, які це великі зусилля        —  зберігати свою тотожність. Мене так вразили ці особисті історії, що я почала читати «Наше слово» із зовсім іншим підходом. Мій дідусь також був переселеним у 1946 році з Надсяння до Радянської України. І я почала розуміти деякі речі, котрі про нього знала і яких не розуміла раніше».

Христина вступила до Ягеллонського університету на «Управління в медіа», почала писати диплом про Революцію Гідності та її висвітлення в польських і російських медіа. «І тут дізнаюся, що видавець «Нашого слова» оголосив конкурс на посаду головного редактора газети. Вирішила, що не спробувати не можу. Необхідно було зробити аналіз SWOT (аналіз сильних, слабких сторін, можливостей та небезпек) та запропонувати своє бачення розвитку газети. Тоді я подумала: це ж набагато крутіша тема для диплому, крім того, робота матиме практичне значення. Керівника диплому переконала, хоча було кілька місяців до здачі,   — розповідає Христина. — На співбесіді, котра була останнім етапом відбору на посаду головного редактора, зрозуміла, що це дійсно моє, що разом із видавцем маємо багато схожих поглядів на сучасний стан газети та її можливості розвитку».

ТРИ ПЕРЕВАГИ «НАШОГО СЛОВА»

Основна перевага «Нашого слова», говорить Христина Заник, це те, що газета є єдиним таким виданням у своєму роді. «Більше ніхто не пише про та для української нацменшини в Польщі, про події і тенденції у цьому середовищі, ніхто більше не аналізує польської політики під кутом відносин із нацменшинами та, зокрема, українцями. Говорю зараз саме про українців із Польщі, тих, які ніколи сюди не приїжджали, а чиї предки були виселеними зі східних земель польської держави, — розповідає редакторка. —  Ще однією перевагою газети є її віддані читачі. Є такі, котрі мають і зберігають всі номери газети за 60 років, відколи вона виходить. Пам’ятаю, як колись одна знайома українка з Польщі сказала: «Ти що? Викинути примірники газети? Ніколи, це ж «Наше слово»». І третє, мабуть, це історія та традиції газети. Лемківська сторінка, наприклад, виходить переважно лемківською говіркою. В газеті постійно з’являються статті на історичну тематику цих земель, яку ніде більше не вдасться знайти, газета висвітлює основні культурні, освітні та суспільні події українців у Польщі».

Щодо змін, каже Христина, то газета тепер почала більше орієнтуватися на молодшого читача. «Ми пишемо про третє покоління Акції «Вісла», про нові ініціативи в цьому середовищі, знайомимо читачів із цими людьми. Дуже вдалим вийшов номер напередодні 70-ї річниці Акції «Вісла», де були статті про самоідентифікацію третього покоління депортованих. Це була і стаття на основі даних соціологічного дослідження авторки, і розповіді молодих людей про те, що для них значить бути українцем. Також наш журналіст Павло Лоза зібрав близько 130 фотографій цих людей і зробив колаж. Серед статтей з розділу культури: інтерв’ю з Мирославом Скориком, розмова з Кристиною Черні, дослідницею творчості Єжи Новосельського... В останньому номері була стаття про кримських татар, про те, як їм вдалося зберегти свою тотожність після депортації і постійної боротьби.

По-друге, стараємось подавати теми, які будуть цікавими і для іммігрантів з України. Наприклад, започаткували серію статей про успішні бізнеси українців: про кав’ярні та ресторани у Варшаві; про молодих українських дизайнерок, які живуть зараз у Кракові та інші. І третє — ми орієнтуємося на теми про людей. Намагаємося в кожному номері подавати людські історії, через їх призму показувати якісь проблеми чи тенденції. З того, що ще планую реалізувати — модернізація сайту, активніший діалог з читачами, краща візуалізація», — перераховує Заник.

ПРО ДІАЛОГ ІЗ ЧИТАЧАМИ

«Ми почали активніше взаємодіяти з аудиторією. Просимо надсилати фото з нагоди різних подій і отримуємо відгук, який нас дуже надихає. Наприклад, до 70-ї річниці Акції «Вісла» попросили читачів надіслати фото речей, які їхні рідні перевезли з собою під час депортації. Це були такі зворушливі речі та історії. Одна, наприклад, вишита хустина, яку бабуся нашої читачки вишила своєму нареченому, коли той пішов на війну. За той час бабуся, ще тоді молода дівчина, знайшла іншого хлопця і вийшла заміж, а той перший, як почув, з горя виїхав у Францію. Та через багато років він вирішив розшукати свою давню любов. Але та жінка вже померла. Він віддав вишиту хустину її дітям. А на самій хустині           — слова «Христос воскрес», деякі букви випороті, щоб не було зрозуміло, що саме там написано (бо в той час українці часом боялися визнавати, хто вони, через негативне ставлення). Ми цілою редакцією зачитувалися такими історіями. Звісно, їх надрукували разом з фото. І продовжуємо подібні акції. Це вибудовує довіру між нами та читачами і показує, що вони — наші основні герої»,  — каже Христина Заник.

ПРО «НАШЕ СЛОВО» І РІЗНІ СЕРЕДОВИЩА

Коли «Наше слово» тільки з’явилося, його роль була очевидною: комунікація та збереження ідентичності українців у Польщі. Минуло понад 60 років, світ змінився, а отже і роль видання нині переживає трансформацію.

«Роль нашого видання сьогодні    — писати об’єктивно про те, що відбувається. Ми постійно пишемо про політику, яка нас торкається, про історичні теми, які піднімаються, про суспільні настрої, але не намагаємося зробити з цього сенсацію, а виважений аналіз, показуємо різні перспективи. Є різні середовища в Польщі. Одне з них — це середовище інтелігенції, громадських діячів, котре активно підтримує українців, бере участь в наших ініціативах, саме подібні ініціативи проводить. Наприклад, коли цього року вперше уряд Польщі не виділив ні злотого на відзначення річниці Акції «Вісла», а навіть почали з’являтися голоси про те, що акція була необхідною, саме тоді це середовище оголосило про збір коштів. До того комітету з-поміж інших увійшли уповноважений з прав людини Анджей Боднар, громадська діячка Данута Куронь, актриса і громадська діячка Кристина Захватовіч-Вайда, відомий письменник Анджей Стасюк. Ініціативу підтримали польські медіа. Вдалося зібрати понад сто тисяч злотих. І це були переважно поляки.

Тобто, є не тільки Польща, яка прагне зробити країну моноетнічною, є й інша Польща: відкрита і демократична. І таку ми також показуємо, робимо інтерв’ю з цими людьми. Або ж було інтерв’ю з поляком, котрий допомагав лікувати українських вояків. Для нас важливий цей діалог, ці різні погляди і особистості», — підсумовує Христина Заник.

ДОВІДКА «Дня»

Христина ЗАНИК — головна редакторка «Нашого слова», журналістка. У 2010 році закінчила магістерську програму «Журналістика» Національного університету «Києво-Могилянська академія». У 2010—2012 роках працювала журналістом в бюро журналістських розслідувань «Свідомо». У 2012 році знімала сюжети для програми «Підйом». У 2013—2014 роках брала участь у волонтерській програмі від ASF та EVS (Краків).

У 2010—2015 роках дописувала як фрілансер до різних українських медіа та до української газети в Канаді. Влітку 2014 року стажувалася в газеті для українців в Італії. У 2015 році стажувалася в Спілці українців в Португалії, знімала фільм про молодих українців в Португалії  «Свої, Чужі. Молоді українці в Португалії». У 2016 році закінчила Ягеллонський університет, магістерську програму «Управління в медіа». З березня 2017 року — головний редактор газети «Наше слово» у Варшаві.