Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
Станіслав Оріховський-Роксолан, український письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст доби Відродження

Наталя МОСЕЙЧУК: «Жінка вже абсолютно не жіночою ходою вступає в чоловічий світ»

4 серпня, 2006 - 00:00
ФОТО «5 КАНАЛУ»

Свого часу керівництво «5 каналу» запропонувало ведучим інформаційної служби розробити власні проекти. Тодішньою ідеєю Наталі Мосейчук було зробити проект під назвою «День — з VIP» — розповідати своїм телеглядачам про прожитий день, скажімо міністра, від ранкової чашки кави до вечірньої зустрічі з дружиною та дітьми. На що вона почула відповідь — «займайся жінками». От так і народилася програма «VIP-жінка» з Наталею Мосейчук. Проте, крім роботи над власним проектом, Наталя встигає стежити й за поточними новинами України та світу й обговорювати їх з цікавими гостями у програмах «Час» та «Час новин». Але головне, як висловилася Наталина шанувальниця на одному з форумів, «вона вміє слухати так, що її героїні можуть розповісти таке, що вони ніколи б не розповіли іншим ЗМІ». У програмі «VIP-жінка» таких вислуханих героїнь вже близько сімдесяти. Тож досвід у Наталі Мосейчук вже неабиякий, щоб поділитися своїми міркуваннями з приводу того, яка вона, сучасна українська жінка та яким є її місце в інформаційному та суспільному просторі.

— Наталю, ви працюєте над різними за жанром програмами. У чому, на вашу думку, переваги і недоліки такого «сумісництва»?

— Оскільки я за знаком зодіаку «Близнюк», який сам по собі має певну подвоєність, то намагаюся встигати працювати на двох фронтах — і в Службі інформації каналу, і над власним проектом. Звичайно, Служба інформації — це моя професія, а програма «VIP-жінка» — справа для душі.

— Коли задумувалася передача «VIP-жінка», чи спиралися ви на досвід створення інших «жіночих» програм? Адже українське ТБ досить довго транслювало, наприклад, «Жіночий погляд» з Оксаною Пушкіною, який збирав біля екранів чималу аудиторію, і телеглядач мав можливість порівнювати. Що допомогло вам вирішити: я робитиму цю програму саме так, а не інакше?

— Ми йшли, що називається, від протилежного. Знаючи, що вже була Оксана Пушкіна, що у цієї програми була своя аудиторія, ми вирішили дізнаватися не про долю жінки, як це робить Пушкіна, а про її світогляд. Тому ми розкриваємо сутність жінки з іншого боку. Нам цікаво, що жінка думає про це або про те, яке її ставлення до політичних, соціальних чи культурних подій. Частіше за все ми розповідаємо про самодостатніх жінок з певною професійною ознакою. Звичайно, були у нас і дружини VIP-чоловіків. Тоді ми розкривали жінку як постать, яка стоїть за чоловіком, що має певне відношення до значущих подій у країні.

— Наталю, у вашій передачі «VIP-жінка» вам доводилося спілкувалися з багатьма сучасними українками. На вашу думку, яку роль сьогодні вони відіграють в українському суспільстві, наскільки вагомим є їхній вплив на суспільно-політичні процеси? Яка вона, за вашими спостереженнями, українська жінка XXI сторіччя?

— У країні існує досить часто згадуваний приклад — це Юлія Тимошенко. І цим усе сказано. Але після останніх виборів до парламенту з’явилася ціла плеяда колоритних жінок. Гадаю, що в цьому сенсі проект невмирущий. Тому що справді з тіні вийшли жінки самодостатні, жінки, які зробили себе самі, — так звані self-made women. І тому, звичайно, в цьому сенсі без роботи ми не залишимося. Роль жінки з кожним днем стає все більшою і більшою. Я навіть не знаю, чи то на щастя для чоловіка, чи то на горе. Але чоловіки вже знають, що з цим треба миритися. Тому що жінка вже абсолютно не жіночою ходою вступає в чоловічий світ.

— Якими критеріями ви керуєтеся при відборі учасниць вашої програми? Кого, на вашу думку, сьогодні можна вважати VIP-жінкою?

— Зріз дуже великий. Єдиного правильного визначення, як на мою суб’єктивну думку, немає не те що в нашій країні, його немає і в багатьох інших країнах, які мають приблизно чотирнадцять років незалежності. Тому я не можу сказати, що VIP-жінка — це жінка-прем’єр-міністр чи дружина бізнесмена. Все залежить від того, що вона собою являє. Можна номінально прийти в дім до людини і, лестячи, говорити їй, що вона — VIP жінка. А можнаабсолютно визнавати всі її плюси і підтверджувати цим визнанням те, що вона VIP жінка. VIP-жінка в кожного в душі. Часто ми називаємо аристократами, наприклад, Михалкова або Ростроповича, попри їхню слабкість до вживання злих і не зовсім тихих слів. Хто ж аристократи, як не вони? Моє завдання зрозуміти, чи ця жінка може називати себе VIP абсолютно номінально, посідаючи якусь важливу посаду в країні, чи ця жінка є VIP тому, що вона багата. Що стосується відбору учасниць, то тут присутня автократичність: це абсолютно мій вибір як автора програми.

— У програмі доволі часто з’являються жінки-політики. Чим, на вашу думку, відрізняється жіночий погляд на українську політику від чоловічого?

— Жіночий погляд, за винятком однієї всім відомої особи, більше схильний до компромісів. Він — витівкуватий, неоднозначний, а тому може програвати бої і вигравати битви. Лише з таким поглядом на життя це можна зробити.

— Наталю, з якими перепонами ви стикаєтеся на шляху до того, щоб розкрити «офіційних» героїнь вашої програми перед телекамерами і представити їх глядачеві як звичайних людей зі своїми захопленнями, труднощами і радощами?

— Програма знімається чотири-п’ять годин. За такий відрізок часу я не можу повністю розкрити героїню. Я можу подати глядачеві певні її думки, які будуть цікаві передусім мені. І я пропоную глядачам теж познайомитися з ними. А з цих думок глядач вже зробить висновок щодо тієї чи іншої жінки. Я приходжу до них не як журналіст Наталя Мосейчук. Я приходжу до них як людина, яка цікавиться ними теж не як особами з певними регаліями, а як людьми. VIP-жінки і взагалі вся категорія self-made woman — жінок самодостатніх, відомих, популярних, знаменитих — дуже відчувають, коли до них приходиш з лестощами або заради того, щоб дістати собі професійний куш. І, як правило, в таких ситуаціях вони не розкриваються. Моє завдання прийти до них і показати, що мої руки без пера і пістолета. Тому мені щастить на іноді дуже відверті і душевні розмови. Жінки діляться секретами, плачуть і кажуть, що жодній людині вони цього ще не розказували. Я іноді навіть порівнюю свою роботу з роботою психоаналітика. Бо всі вони начебто знімають з душі камінь. Чого потім не можу сказати про себе: після зйомок мені два дні непереливки.

— Хто з гостей запам’ятався вам найбільше і чим саме?

— Це провокативне запитання, тому що я пам’ятаю абсолютно всіх жінок, з якими ми зустрічалися. Останні враження — від Жені Гапчинської. Надзвичайно мила, тендітна, ніжна жінка, яка плакала не за себе, а за країну. Вона дуже щаслива жінка. Настільки щаслива, що я боялася виносити її щастя на екран. Адже коли такі жінки бувають щасливі в шлюбі — це велика рідкість. І я боялася показати всій країні її зізнання своєму чоловіку. Аж раптом у неї на очах з’являються сльози. І я запитую: чого ви плачете? А вона каже: «Я плачу за країну, бо в мене була можливість виїхати два роки тому, під час помаранчевої революції, а я не поїхала. Я так сподівалася, що щось зміниться. Але в парку Шевченка молоді люди як пили пиво, так і п’ють, як, вибачте, пісяли на паркани, так і пісяють». І на цих словах вона починає ридати. От після того я зрозуміла, що такі жінки — це наше національне надбання, наш національний скарб. Абсолютно мила жінка — дружина міністра Ніколаєнка. Незважаючи на те, що у них в родині сталося величезне горе (вони втратили вже дорослого сина в автокатастрофі), вона все витримала, залишаючись сильною опорою для свого чоловіка. Марина Порошенко — просто мати-героїня, дружина, подруга і бойовий товариш свого чоловіка. Вона — його підтримка. Він дзвонить їй першій після прямих ефірів, він запитує у неї першої її думку. Родина — просто приголомшлива і цікава. Запала в душу мені і Оксана Медведчук. Адже її постать, як і її чоловіка Віктора Медведчука, була оповита певною одіозністю. Але коли вона переконалася, що ти не бажаєш їй зла, то розкрилася, стала звичайною людиною, яка не боїться поділитися своїми радощами чи горем. У такі моменти ти розумієш, що вона звичайна жінка, яка любить і кохає свого чоловіка, і приймає його, яким би він не був. Приємно, що є такі жінки, яким дуже пощастило, адже заповідь Божа «любити чоловіка свого» абсолютно збігається з їхніми внутрішніми бажаннями. Пам’ятаю дружину В’ячеслава Чорновола, у якої після такої величезної втрати залишився світлий погляд. Вона начебто й померла з ним, але душа її ходить такою ж світлою. Хочеться всіх згадати, але це буде близько 70 жінок.

— Як ви вважаєте, чи можна з мозаїки жіночих телерозповідей про себе та своє життя скласти повноцінну картину життя нашої країни та її кращих представників?

— Повноцінної, гадаю, ні. Бо занадто мала історія й самої незалежної України. Звісно, я намагалася скласти таку картину через жінок. До речі, через Ларису Івшину та Євгена Кириловича Марчука дізналася про певні моменти в сучасній історії України. Адже з такими постатями пов’язана певна епоха. Шкода, що формат програми не передбачає більш глибоких розмов, мусимо підлаштовуватися під суто жіночу аудиторію. Утім, гадаю, цей проект — гарний трамплін до інших історій.

Розмовляла Юлія КАЦУН, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ