Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Про знімки «з витримкою»

Призер фотоконкурсу «Дня» Андрій Нестеренко — про свого «Першоієрарха» та... історичний момент
9 листопада, 2018 - 13:03
ФОТО МИХАЙЛА ПАЛІНЧАКА

Пан Андрій працює фоторепортером у парламентській газеті «Голос України» близько 15 років і з 2003-го бере участь у конкурсі «Дня». За цей час його знімки отримували чимало нагород, а цього року «Першоієрарх...», портрет Вселенського Патріарха Варфоломія, фактично потрапив в історію. Нагадаємо, ХХ Міжнародну фотовиставку «Дня» відвідала перша леді України Марина Порошенко, біля цієї роботи вона згадала, що незабаром Президент відбуває з візитом до Туреччини. Головний редактор «Дня» Лариса Івшина запропонувала передати цей портрет Петру Порошенко — для подарунку главі Константинопольського патріархату. Перша леді підтримала ідею, а 3 листопада Його Всесвятість Варфоломій отримав подарунок — в історичний, як висловився Президент, день. Тоді Петро Порошенко і Вселенський Патріарх Варфоломій підписали угоду про співпрацю та взаємодію між Україною та Вселенським патріархатом.

«Я вже багато років займаюсь репортажною зйомкою, багато чого було, але такого — що перша леді отримує мою фотографію, а голова держави дарує її Патріарху — ще ні... Це потрапило в тему, стовідсоткова десятка», — каже пан Андрій. У розмові з «Днем» Андрій НЕСТЕРЕНКО пригадав інші цікаві фотоісторії, що траплялись за час його участі в конкурсі.

ПРО ІСТОРИЧНИЙ КАДР

— Фотографія «Першоієрарх...» зроблена 2016 року під час візиту Голови Верховної Ради Андрія Парубія до Стамбула. Тоді там відбулась зустріч із Вселенським Патріархом, на якій якраз ставилося питання надання українській церкві автокефалії. Як фоторепортер «Голосу України» я супроводжував голову парламенту і зробив цю світлину. Два роки потому тема стала дуже актуальною, і фотографія викликала резонанс.

По роботі я часто їжджу Україною: знімаю звичайних людей, політиків, духовенство, часто — Патріарха Філарета (предстоятель УПЦ КП. — Ред.). Взагалі релігійною темою я особливо не цікавлюсь, але за родом занять зіштовхуюсь з нею. Звісно, якщо відбуваються такі події, як рішення про надання Томосу, здобуття автокефалії тощо — це на благо. Важливо те, щоб наша церква була незалежною, щоб був мир між конфесіями.

КАДР «ІСТОРІЇ ОН-ЛАЙН»: ТОЙ САМИЙ МОМЕНТ, КОЛИ ЛАРИСА ІВШИНА ДАРУЄ РОБОТУ «ПЕРШОІЄРАРХ...» МАРИНІ ПОРОШЕНКО

ПРО НАЙБІЛЬШ ПАМ’ЯТНУ ВІДЗНАКУ

— У конкурсі «Дня» беру участь щороку, починаючи з 2003-го. За цей час було безліч нагород, призів за роботи на різні теми. Найбільш запам’яталась відзнака від представництва ООН в Україні 2007 року. Як приз мені запропонували зробити фотовиставку, соціальний портрет жителів двох країн, України та іншої — на вибір. Була обрана Чорногорія, але це якраз 2007—2008 роки, починалась напруга у Грузії, і ми поїхали туди. П’ять днів я з представником ООН був у західній частині Грузії, об’їздили багато сіл, хуторів, були на абхазькому кордоні. До подій в Україні було далеко, і це запам’яталось. А підсумком стала виставка, власне соціальний портрет людини в Україні та Грузії. Проект демонструвався у Тбілісі, у представництві ООН, та у Києві.

ПРО СВЯТІСТЬ

— Чотири роки тому мені захотілось познімати у жіночому монастирі на Великдень — як там готують паски, фарбують яйця. Спершу прийшов до Флорівського монастиря у Києві, на Подолі. Це монастир Московського патріархату, там були недружнє налаштовані, зйомка не вийшла. Домовився у Львівській області з греко-католицьким жіночим монастирем, їздив знімати туди (зроблена там світлина «На Великдень» привернула чимало уваги на XVII фотоконкурсі «Дня»). А минулого року їздив до Луцька, там є жіночий монастир поряд зі Свято-Троїцьким кафедральним собором, де я знімав, як готують монастирські паски, крашанки.

Мені це дуже подобається — і атмосфера, і саме спілкування. Серед монахинь — і молоді дівчата, і люди з двома вищими освітами. Монахині створюють недільні школи для дітей, приваблюють своєю повсякденністю, не напружуючи людей, не агітуючи їх, і це теж вражає. Як мені казав один монах, головне не те, ходиш ти до церкви чи ні, а щоб це було у тебе в душі.

«НА ВЕЛИКДЕНЬ»

ПРО КРИМ

— Я сам родом з Криму, з Ялти. Вже п’ять років там не був. У Криму у мене дім, там живе мати, родичі. Абсолютно не підтримую з ними зв’язку, не був там усі ці роки. Я не підтримую те, що вони підтримали. Розумію людей, які вимушені взяти російський паспорт, але якщо ти добровільно переходиш «до лона» іншої країни, то цього не сприймаю...

Не тішу себе надією, що Крим найближчим часом повернеться під контроль України. Є багато таких прикладів, наприклад, частина Кіпру анексована Туреччиною вже понад 40 років. Я думаю так: Крим повернеться до України з розпадом Росії, коли там з’явиться багато незалежних республік — Якутія, на Далекому Сході тощо, відповідно, центр буде не у Москві. Тоді, можливо, все повернеться. Але головне, щоб піднялись ми — материкова Україна. Щоб ті, хто залишився у Криму та на сході, побачили, як ми стали жити, і самі захотіли повернутися.

ПРО СХІД

— Періодично я їжджу на схід України: до Мар’їнки, Красногорівки, Краматорська, Слов’янська, на Луганщину. Як набридне політика, беру відрядження і їду кудись на схід, займаюсь зйомкою для душі — фотографую шахтарів, військових.

ПРО ЄВРОПУ В УКРАЇНІ

— Інколи буваю у відрядженнях за кордоном, і мені дуже образливо бачити таку ситуацію: коли українець приїжджає в іншу країну, то виконує там закони, дотримується усіх порядків, а повертається до України — курить на зупинці, кидає сміття, не поступається місцем літнім людям. Щоб наше покоління, народ перебудувався на європейський лад, треба багато часу. Але ж Америка має майже 250 років незалежності та демократії, європейські країни — ще більше. А в Україні за 27 років незалежності просто неможливо це побудувати: у нас ще «совок» у мізках тощо. Але надія на позитивні зміни є, все одно наша країна йде правильним курсом.

ПРО ФОТОКОНКУРС «ДНЯ»

— Конкурс «Дня» у принципі — єдиний в Україні для фоторепортерів. Є ще фотоконкурси, але вони іншого спрямування. А тут фокус на репортерах, які працюють у ЗМІ, які надсилають відзняте у повсякденному житті. Буває так, що зробиш фото, і воно лежить, як-то кажуть, у тумбочці, нема де його використати. Ну, в газеті надрукували, десь в інтернеті. А завдяки фотоконкурсу «Дня» можеш показати свій знімок загалу, щоб люди побачили його та оцінили.

Взагалі фотоконкурс газети «День» започаткований 20 років тому, коли в Україні ще й не було особливого поняття про такі події. Цифрові технології спростили це, а раніше треба було надрукувати фотографії, потім надіслати їх поштою, бандероллю або привезти. Тож конкурс газети «День» — це дуже хороша ініціатива.

ПРО ПОЗИТИВ І МОЛОДЬ

— Уже п’ятий рік іде війна, і весь цей час вона присутня в експозиції вашої виставки. Звісно, треба нагадувати про це. Певно, за ці роки у ваших виставках стало трохи менше позитиву. Військові фотографії — так, потрібні, але все одно наше життя різнобарвне. І позитивні фотографії, які б запали в душу, зустрічаю дуже рідко. А так дуже подобаються роботи колеги Олександра Клименка, нашого фронтового фотографа, який теж працює у «Голосі України». Минулого року дуже сподобалась робота Олександра Хоменка «Фея переселенців», де дівчинка визирає у вікно, цей знімок ще отримав на конкурсі Приз призів. Душевна світлина.

Великий плюс, що на вашому конкурсі є номінація «Світ очима дітей» для фотографів віком до 18 років. Дивишся на фотографії покоління, яке має підняти нашу країну, і там трапляються дуже цікаві фото.

ПРО НОВЕ ЖИТТЯ СВІТЛИН

— Іноді дістаю зі свого архіву фотографію, зроблену десь десять років тому, і дивлюсь на неї зовсім інакше. Бувають подієві фотографії — що от знімок «вискочив» і все, а бувають роботи, які вилежуються й набувають актуальності. От фотографія «Першоієрарх» два роки лежала. Процес здобуття автокефалії почався два роки тому, а зараз робота набула актуальності і, як кажуть, поцілила в десятку. Коли віддавав цю фотографію на конкурс, гадки не мав, що вона так «вистрілить».

Марія ПРОКОПЕНКО, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments