Вигідна імперії політика повного "єдінообразія" не може мати нічого спільного з мовною політикою унітарної національної держави
Ігор Калинець український поет, прозаїк, дисидент, політв'язень

Проекти без міфів

3 вересня, 2004 - 00:00

Відгомiн 13-ої річниці з дня офіційного здобуття Україною незалежності спостерігався й протягом минулого телетижня. Зокрема, в «Епіцентрі», який вийшов із відпустки, і в першій у цьому сезоні програмі «Я так думаю» («1+1»). Якщо у першому випадку нам пояснювали, хто що сказав у дні святкувань і як це треба розуміти, то Ганна Безулик намагалася примусити гостей студії визначитися, чи існує у нас, на 14-ому році самостійного життя, суцільний і зрозумілий «проект» Україна. І яка вона, наша країна «в проекті», і яким має бути проект країни, якщо він взагалі має бути. Як завжди, думки розділилися. Зійшлися на тому, що якщо він і є, то незавершений і не сучасний, тому що немає достойних «проектантів», здатних і готових до стратегічного геополітичного планування. Планувальниками поточних і віддалених державних завдань мають бути політики, але вони у нас, на думку експертів, — «не шахісти», у кращому випадку — «шашкісти». І всьому цьому є зрозумілі історичні пояснення та виправдання, одне з яких у тому, що для життя одного покоління зміни, які вже відбулися, — грандіозні і щодо зусиль, і за значенням, і за результатом. Але це не суперечить необхідності все- таки прораховувати шляхи подальшого руху, з урахуванням ризиків, що вже проявилися, і тільки вірогідних. Тому, вирішили учасники обговорення, добре було б, щоб такий проект був і щоб він об’єднував більш вузькі проекти, наприклад, проект індустріальної модернізації тощо. Але знову-таки потрібна ідея — спільна, консолідуюча, універсальна. Сформульоване американцями на самому початку становлення своєї державності «ми вважаємо самоочевидною істиною, що кожна людина наділена творцем правом на життя, свободу та прагненням до щастя» працює як національна ідея й досі, оскільки містить близькі й зрозумілі для всіх без виключення устремління. Якщо дивитися з висоти прожитих країною років, ми вже відхилилися від нормальної траєкторії розвитку. За словами експертів програми, ми поки побудували суспільство азіатського типу, в якому наявна залежність власності від влади, що стимулює криміналізацію суспільства. «Навіть у нашій країні можуть бути бізнесмени, які розбагатіли чесним шляхом, але не може бути чиновника, який розбагатів чесним шляхом», — нагадав один із учасників програми. А щоб цього не було, треба «просто» відділити (або розділити) ідеологію, владу та гроші. Й тiльки...

Отже, тепер політичним лідерам які змагаються, є про що у зв’язку з цим подумати. Поки ж виборча кампанія на вітчизняному ТБ виглядає дивно, особливо з урахуванням ноу-хау цих виборів, так званих політичних застережень. Утім, голову Центральної виборчої комісії Сергія Кiвалова, з яким «докладно» розмовляв Дмитро Кисельов (ICTV), непокоять інші дивацтва, пов’язані з формуванням виборчих комісій і так званими технічними кандидатами.

Щодо новинних непорозумінь, найбільш неоднозначними були, мабуть, заяви силовиків — і з приводу загроз існуючому ладу у разі програшу опозиції на виборах, і щодо «політичного теракту» на троєщинському ринку. Найбільш видовищна — трансляція по УТ-1 закриття Олімпіади в Афінах. Цього разу під час церемонії закриття не було традиційного параду олімпійців, усі учасники ігор, які залишилися до цього дня, просто вийшли на арену стадіону, спілкувалися, веселилися і танцювали прямо на полі, під безперервними спалахами фотокамер на трибунах. Знову все було дуже урочисто і ритуально, пишно і барвисто. Можна лише уявити, що буде в Пекіні, представник якого вже отримав з рук греків олімпійський прапор.

У рамках «Документа» завершився показ документального фільму Юрія Макарова «Мій Шевченко», і відбулося обговорення побаченого, у якому брав участь Єжи Гофман. Утім, і без обговорення фільм справив величезне враження на глядачів, особливо на молодих, чутливих до будь-якої фальші і натягнутості. Музейний, хрестоматійний Шевченко їм не зрозумілий, а образ насупленого дядька в шапці їм не цікавий. Зовсім інший Шевченко «у викладі Макарова». Він і сучасний, і цікавий. Тобто стараннями Юрія Макарова Шевченко став ближчим не лише йому.

У новому форматі і в оновленому складі вийшов, знову ж — уперше в телесезоні, «Подвійний доказ» («1+1»). Тепер замість епатажного Корчинського подільником Анатолія Борсюка буде Вахтанг Кiпіані, а шукати тематичні докази або розвінчувати усталені аргументи будуть не студійним «колгоспом», а більш «камерно». У цьому випадку «допитували» Георгія Крючкова, щоб дiзнатися у нього, куди поділося «золото партії». Використали навіть напульсний детектор брехні, але, на жаль, слідів партійного скарбу так і не виявили.

Оксана ТИХОНЧУК, «Вечірній Миколаїв», спеціально для «Дня»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ