Революції та міфи
Найбільш рейтинговою подією минулого телетижня було, мабуть, загадкове мовчання Центрвиборчкому. Жоден телеканал не обійшов своєю увагою та коментарями напружену тишу, що виникла внаслідок паузи, яка тривала до середи. Інших, видимих змін у новинних програмах основних вітчизняних телеканалів практично не відбулося. Як і раніше варто дивитися все — для того, щоб скласти об’ємне уявлення про події, що відбуваються, як і раніше тихо сам із собою розмовляє у буденних «Епіцентрах» їх беззмінний ведучий. Правда, був один несподіваний момент — у недільному «Детально з Дмитром Кисельовим» на ICTV. Там ведучий цієї авторської програми вирішив запросити прихильників двох кандидатів на «пробні» теледебати, поки один із претендентів все ще вирішував, дебатувати, чи не дебатувати. Так ось, представник кандидата, який не визначився на той час із дебатами, щоб довести, який «моральний тиск» довелося витримати його претенденту на президентство, приніс до студії «брудні плакати», котрі й попросив показати великим планом. Не знаю, чи можна розцінювати це як агітацію чи контрагітацію, але, думаю, іншої можливості помилуватися цими друкарськими виробами у багатьох громадян і не було б. Загалом виглядало це як класичний удар у свої ворота.
До речі, про ворота, але вже футбольні. Завдяки матчу «Динамо» (Київ) — «Реал» (Мадрид), що відбувся в Києві, телеглядачам (УТ-1) вдалося зняти напруження минулого тижня й отримати задоволення. Навіть з урахуванням кінцевого «нічийного» результату гра вдалася.
Радує, що весь цей час на тому ж УТ-1 вдається залишатися «аполітичній» програмі «Четверта влада». Цього разу гості Олександра Савенка обговорювали проблеми української освіти. Навіть при тому, що «ми усі вчилися потроху», сьогоднішні освітні процеси не можуть не непокоїти тих, хто встиг здобути класичну університетську освіту. Як справедливо зазначив один із учасників обговорення, нинішні вузівські процеси — тільки «видима частина нівелювання найважливіших суспільних понять». Коли звання та вчені ступені отримують не за досягнення у науці і, наприклад, культурі, а як заохочення за щось інше чи просто для престижу. Таке «визнання» неіснуючих заслуг не може бути локальним, і за це суспільству ще доведеться розплачуватися. Як і за якість освіти, що знизилася. Сьогодні у нас, виявляється, 170 державних вузів і близько 200 недержавних. Журналістів сьогодні готують у 21 навчальному закладі, юристів — у 180 (раніше у п’яти). І де вони, ці грамотні юристи, не за дипломом, а по суті? Крім того, університетська освіта передбачала раніше не тільки навчання професії, у студентські роки відбувалося усвідомлення особистості, формувалася громадянська позиція і т.д. Серед викладачів були лідери й особистості, яких їхні колишні випускники і сьогодні згадують із вдячністю.
Про революції та революційні ситуації сперечалися у студії «Я так думаю» («1+1»). Приводом для такої розмови стала персона Льва Троцького — людини та революціонера. Дійшли висновку, що у кожному, навіть найблагополучнішому суспільстві є прошарок революціонерів апріорі — так вони влаштовані. При цьому не кожен із «протестного електорату» — революціонер, але кожен революціонер — завжди новатор. Причому, з погляду будь-якої влади, будь-який революціонер — завжди злочинець, але чи так це? Революційна ідея мотивується необхідністю удосконалення світу, чи але завжди можна змінити світ «легітимними методами»? Якщо революція (соціальна) змітає соціальні бар’єри, щоб дати людині нові можливості реалізації, це, напевно, добре. Якщо революціонери красивою ідеєю прикривають прагнення до банального переділу влади, це погано. Нерозбірливість у засобах — також показник істинних намірів, оскільки революціонер може бути як «хірургом суспільства», так і «маніяком». На жаль, учасники дискусії не підказали, як відрізнити одних від інших, і щоб не через десятки років, а відразу. Ще телеглядачам порадили не протиставляти еволюцію, яка є накопиченням кількісних змін, і революцію, яка «є стрибком у іншу якість». А що стосується революційної схильності, то тут, напевно, варто б було пригадати й про вікові особливості сприйняття революційних ідей. Юнацький максималізм чи радикалізм — «природне» явище. Як і консерватизм зрілого віку. Коли у суспільстві гармонійно взаємодіють усі покоління, гарячковість одних і холодність інших урівноважуються, внаслідок чого виробляються прийнятні для усього суспільства методи руху та розвитку. Україні, що втратила мільйони під час голодомору та воєн, варто б було враховувати проріху, що утворилася, розрив у ланцюжку передачі традицій і суспільних установок.
Ще одну важливу суспільну проблему обговорювали з Юрієм Макаровим у студії «Документа» французький публіцист Луї Мартінес, російський журналіст Марк Дейч і український письменник Олександр Ірванець. Темою обговорення стала ксенофобія, а приводом для розмови — російський документальний фільм «Отражение». У Росії злочинність на основі расового чи міжнаціонального неприйняття стрімко зростає. Нас це поки що практично не торкається, але на чужому досвіді можна повчитися, щоб попередити подібні спалахи ненависті й агресії до інородців. Аби «міф про агресивних українських націоналістів» завжди був тільки міфом.
