Справжня велич полягає в тому, щоб панувати над собою.
Жан де Лафонтен, французький поет і письменник

ТБ для справжніх європейців

3 вересня, 2004 - 00:00

«Скажи мені, що ти дивишся, і я скажу тобі, хто ти»... Коли дізнаєшся про телевізійні преференції мешканців країн Європи, починаєш розуміти, чому саме ці країни є європейськими. Тамтешнє ТБ руйнує стереотипи про те, що ефір мусить бути суто розважальним. Про ТБ своєї країни «Дню» розповів чеський режисер, сценарист та продюсер Зденек ФЛIДР.

— Пане Зденеку, проведіть, будь-ласка, «лікнеп» для українського читача щодо чеського телебачення.

— У нас є два державних загальнонаціональних телеканали: ЧТ-1 і ЧТ-2, а також дві потужні регіональні студії в Брно й Остраві. На ЧТ-1, на жаль, багато неякісних серіалів, натомість є хороші документальні фільми. На Другому каналі переважають музичні програми, спорт, щоденно передаються новини регіонів (у сталому обсязі — 26 хвилин). У нас, звісно, є й приватні телестудії. Наприклад, найпопулярніші з них — «TV Nova» і «Prima-TV». Порівняно високий рейтинг серед глядачів мають ЧТ-1 і «TV Nova».

Загалом, згідно з проведеними чеським ТБ опитуваннями, пересічний глядач дивиться телевізор близько чотирьох годин на добу. Проте на долю державних телеканалів припадає лише четверта частина глядацької уваги. Найбільшою популярністю користуються випуски новин. На другому місці — документальні фільми, а також програми для дітей. На одну годину мовлення — не більше 12 хвилин реклами, причому у прайм-тайм кількість реклами скорочується вдвічі.

Згідно з минулорічним дослідженням глядацьких симпатій, найбільший рейтинг був у Кубка Девіса, який, нагадаю, розігрувався між чехами та росіянами. Документальні цикли, такі, наприклад, як «Шедеври в чеських колекціях», теж привернули увагу широкого глядацького загалу. Неабиякою популярністю у чехів користується телевізійна продукція (особливо документальні й художні фільми) з Нідерландів, Великої Британії, Америки.

— На чому базується програмна політика чеських телекомпаній?

— Раді чеського телебачення заборонено втручатися у творчу діяльність будь-якої компанії. Слід зазначити, що випуски новин того чи іншого каналу — більш- менш незаангажовані. Адже якщо державний і приватний канали подадуть одну і ту ж інформацію з різними акцентами, вони втратять довіру глядачів. Чеські телевізійники дуже бояться цього. Тому намагаються не спотворювати новину, а тільки повідомляють її, даючи можливість глядачам самостійно робити висновки. Одна з основ програмної політики — створення передач і про національні меншини Чехії.

— А яким чином фінансуються телеканали вашої країни?

— Бюджет громадського телебачення Чехії формується з декількох джерел. Хоча доля реклами в ефірі у нас, на перший погляд, незначна, але насправді її набагато більше за рахунок численних «телемагазинів», або як їх ще називають — «магазинів на дивані». Крім цього, фінанси надходять і від встановленої абонентської плати за радіо та телевізор, яка забезпечує чеському телебаченню потужну зарубіжну кореспондентську мережу, допомагає інвестувати кошти в національний кінематограф, відмовитись від переривання фільмів рекламними вставками.

— До речі, про кінематограф, доля якого нині безпосередньо пов’язана з телебаченням... Як живеться нині чеським режисерам?

— У своїй країні ми, як-то кажуть, — на власних хлібах... Я, наприклад, довгий час пропрацювавши у редакції документалістики, музичного і театрального мистецтва Чеського телебачення, й нині співпрацюю з громадським ТБ у спеціальних проектах.

— Серед ваших фільмів, які я мала можливість переглянути на VI Міжнародному фестивалі телерадіопрограм для національних меншин в Ужгороді, є й такі, що стосуються України, її культури. Чим вас зацікавила наша країна? І як сприймає ці проекти чеський глядач?

— Багато моїх дитячих спогадів пов’язано з Україною. Я народився на півдні Чехії, де під час війни нас звільняв Другий український фронт. У чеських будинках жили українські солдати. Я, будучи малим хлопцем, вимінював у них білий хліб на чорний...

Ці речі викликають у мене приємні спогади, бо ще змалку я навчився шанувати українців. Пройшло багато років. Нині я багато спілкуюсь з українцями з Закарпаття, які працюють в Чехії, і сповнений щирої поваги до цих людей, які тяжко працюючи на чужині, пам’ятають про свою землю, про свої сім’ї. Відтак у мене виникло бажання дізнатись про українців і на їхній землі — в Україні. Я ще раз переконався, що цей народ — гордий своєю культурою, звичаями, обрядами. Тут мені є про що знімати фільми. Одним із найвдаліших своїх проектів вважаю документальний фільм «Пісні полонин». Вперше зізнаюсь, що присвятив цю стрічку дружбі з українцем, який помер на важких роботах в Чехії.

«Пісні полонин» були показані каналом Арте, який транслюється від Ірландії до Туреччини. Я вважаю це неабияким досягненням, адже Арте показує тільки високоякісні некомерційні телепродукти. Також я дуже гордий, що й чехи не поставились до фільму байдуже.

Після зйомок «Пісень полонин» залишилось багато матеріалу, який ляже в основу ще однієї документальної стрічки про українців — «Нова радість стала». Цей фільм розповідатиме про спільні різдвяні звичаї й обряди українців і чехів.

Наостанок скажу, що у мене є і можливість, і бажання продовжувати знімати фільми про життя і побут народів світу. Думаю, що за таких обставин «Нова радість стала» буде не останнім фільмом про Україну. Адже в культуру цієї європейської країни я закоханий...

ДОВІДКА «Дня»

Зденек Флідр — чеський режисер, сценарист, продюсер. Народився 8 червня 1940 року в місті Чеські Будейовіце (Чехія). У 1980 році закінчив Кіноакадемію (FAMU). Член журі Міжнародного кінофестивалю в Майнхеймі, Німеччина; голова журі фестивалю телерадіопрограм для національних меншин «Мій рідний край» в Ужгороді. Автор документальних фільмів: «Бакалаври» (1984), «Демаркаційна лінія» (1995), «Вітезлав Новак і народна пісня» (1999), «Пісні полонин» (2000), «Гірські німці вчора і сьогодні» (2002), «Коріння» (2003). Співавтор сценаріїв повнометражних фільмів «Гра на короля» та «Великий вандр». Автор підручника для вузів та кіноакадемій «Збір матеріалів та інформації для створення сценарію» (Прага, 1988, 2000).

Ольга ВАСИЛЕВСЬКА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ