Для недержавного народу духова культура грає величезну ролю, бо власне нею він може перевищувати народ, що політично підбив його.
Іван Огієнко, український вчений, митрополит (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець

У «джунглях» вітчизняної телеінформації

Чому Україні слід розірвати дипломатичні відносини з агресором
30 вересня, 2016 - 14:06

Телеканали продовжують смакувати наших карикатурних «борців з корупцією». Хтось навіть кинув єхидну фразу, що в Україні боротьба з корупцією прибутковіша, ніж сама корупція. Виявилося, що вірний соратник С.Лещенка нардепка С.Заліщук володіє ще дорожчою житлоплощею. І що? Після всього, що сталося, ця публіка зникне з політичної сцени, соромлячись звинувачень і кепкувань? Ні в якому разі. Ще нахабніше зі всіх екранів розповідатимуть про свої «антикорупційні подвиги». У нас так заведено, ну не Європа ж ми, дійсно. Мене лише цікавить природа геніальності С.Заліщук, що дозволяє їй чесно заробляти такі величезні за українськими мірками гроші. Утім, ця тріада Лещенко-Найем-Заліщук від українського суспільства свою «чорну мітку» у вигляді глибокої недовіри й украй підозрілого ставлення вже отримала. Якщо вже ти високо піднімаєш моральну планку й сам постійно виступаєш у ролі мораліста, то хоч би не ставай живим запереченням доброчесностей, що прославляються тобою. Зрозуміло, окрім жалю, тут є й місце для гумору.

Плутані пояснення Лещенка про те, звідки гроші, нагадують знаменитий анекдот про тумбочку. Слідчий: «Іване Івановичу, де ви взяли ці гроші?» — «У тумбочці, громадянине слідчий». — «А хто їх туди поклав?» — «Дружина, громадянине слідчий». — «А їй їх хто дав?» — «Я, громадянине слідчий». — «А ви звідки взяли?» — «Ну, скільки можна вам повторювати. У тумбочці!» Причому постійно з’являються якісь нові обставини й істотні коригування сказаного С. Лещенком раніше. А нардеп Олег Ляшко рубонув з радикальною простотою: «Лещенко купив квартиру за гроші російського олігарха Григоришина!» Цікаво, чи подасть «полум’яний антикорупціонер» позов проти Ляшка з метою, так би мовити, захисту своєї честі й гідності?

А український олігарх Ігор Коломойський, який усім іншим нашим відомим бізнесменам у важкий для України момент дав хороший урок дієвого патріотизму, пригадав, як улітку 2014-го, коли вирішувалася доля країни, пан Лещенко настійливо вимагав розпустити добровольчі батальйони. Якщо це дійсно так, тоді російським банкам є за що любити свого VIP-клієнта-«антикорупціонера» Лещенка.

НА ДВОХ СТІЛЬЦЯХ

На телеканалі «Еспресо» обговорювали нинішній стан українсько-російських відносин. Утім, він вичерпно характеризується одним словом: «війна». Екс-нардеп Єгор Фірсов дивувався: немає прецедентів в історії, коли б воюючі держави підтримували дипломатичні відносини. Політолог Олеся Яхно виступила категорично проти розриву з Росією. Мотивувала це тим, що «там багато наших громадян». Ну то й що? Може, нам тепер на підставі цієї обставини капітулювати перед Путіним? Наступний її аргумент зводився до того, що «ми нічого від розриву дипвідносин з РФ не матимемо». Дипвідносини з агресором розриваються не для того, щоб щось з цього мати, а тому, що інакше не можна. Це все та ж згубна для України логіка сидіння на двох стільцях. Це те, що властиве нинішній владі. На жаль, принциповість і послідовність з нашою владою поєднуються погано. У результаті — мінімізується міжнародна підтримка України. Ведучий Микола Руденко провів голосування в ефірі. За розрив дипвідносин з РФ висловилося 79% телеглядачів.

Ідеологія «двох стільців» уже дає вельми неприємні плоди. Похмурі попередження нашому президентові з боку віце-президента США Д.Байдена якраз щодо цього. Наша влада загралася. Так, Захід, якщо він хоче не допустити тотального хаосу у світі, має підтримувати Україну як передовий рубіж, незалежно від усіх інших обставин. Але й ми зобов’язані набирати позитивні бали, а не штрафні очки. У нас нагорі чомусь наївно вважають, що ніхто у світі не бачить українських фабрик у Росії, жвавої торгівлі з агресором, карикатурної псевдоборотьби з корупцією, тотального злодійства, змови з попереднім режимом і «дивної війни» (вранці воюємо, увечері торгуємо) і багато іншого. Усе це й призвело до закономірного й очікуваного результату. Дріб’язкове, безглузде й жалюгідне політиканство під час війни, жахлива безвідповідальність, цілковита зрада ідеалів Євромайдану, загравання з проросійськими силами, сепаратистами колаборантами показали, що влада в Україні — з морального, політичного й інтелектуального погляду — безнадійно відстала від вимог моменту. Усе вищеназване спричиняє велику недовіру до нашої країни. Звідси й боязнь давати нам сучасну зброю — а раптом вона завтра за «хороші» гроші опиниться у ворога? Хто може гарантувати, що подібного не станеться? Адже ще ніхто не відповів, чому так багато української зброї було кинуто в Криму. Після зняття санкцій тиск і агресивність з боку РФ проти України різко зростуть. І тоді щоб вистояти аби мати якісь шанси, Україні знадобиться інший президент, інший уряд й інший парламент, які базуватимуться на принципово інших цінностях.

УСЕ ЙДЕ ДО ЗАГОСТРЕННЯ

Ось «Громадське радіо» розповідає: на фронті на лінії розмежування спецназ, група «Марата», розкрив факти контрабанди золота. Групу негайно вивели в тил, кинули в нелюдські побутові умови. Бійці (здебільшого уродженці Донбасу й військові, які вийшли з Криму) вимагали знову їх відправити на фронт. Але від тилових офіцерів почули: «Що, квапитеся на схід вбивати наших братів?» Вони навіть не приховують своїх кремлівських симпатій. Минуло два роки, й що зроблено для очищення силових структур? Чуємо бадьорі рапорти. А це як розуміти?

На каналі «1+1» у програмі «Право на владу» говорили про чергові «досягнення» в Мінську. Цікаво, що в студії на екрані висвічувалося «Мінські двомовленості» замість «домовленості». Роман Безсмертний, який довго в цьому всьому брав участь, ділився враженнями. На його думку, після виборів до Держдуми Путін, добившись повної перемоги своєї партії, може відчувати себе царем (до речі, Жириновський у Кремлі з цього приводу вже встиг урочисто виконати «Боже, царя храни»!). Тепер його головна мета — державний переворот у Києві. Ситуація на Заході теж погана. З військового погляду все йде до загострення. Відбувається заморожування конфлікту в найгіршому з можливих варіантів.

Георгій Тука заявив, що «щодня працює на Україну». Досить сумнівна теза. Санкції можуть скасувати, а спроби «пересидіти» Москву навряд чи дадуть бажаний результат.

Безсмертний різко висловився про міністрів закордонних справ Німеччини й Франції — Штайнмайера і Еро, звинувативши їх у повному нерозумінні того, що відбувається на сході України. За його словами, соціал-демократи у Німеччині «годуються з рук «Газпрому», а Еро — лобіст аграрного бізнесу Франції в Росії.

Скайпом у обговоренні взяв участь німецький журналіст Борис Райтшустер, який сказав: «Я жахаюся наївності, дурості й продажності європейських політиків. На них тисне комплекс Молотова—Ріббентропа».

Ведучий у студії поставив запитання Андрію Левусу: «Чи  прийме Верховна Рада поправки до Конституції щодо особливого статусу Донбасу?» Левус у це не вірить. Він переконаний у тому, що Україна має робити свою роботу, оскільки у приватних бесідах на Заході часто запитують, чому вашу економіку контролюють російські олігархи, чому працюють російські банки, чому Медведчук представляє Україну в Мінську, чому нічого не зроблено з «Інтером», чому продовжує діяти російський пропагандист Шувалов тощо. Нас запитують, чому ми не робимо своє?» — сказав Андрій Левус.

У студії було проведено голосування з питання: «Для  повернення Донбасу чи слід йому давати особливий статус?» Голоси розподілилися наступним чином: «ні» — 72%, «так» — 14% і «на таких умовах не варто повертати» — 14%. Утім, думка суспільства особливого значення для постмайданної влади не має.

Ігор ЛОСЄВ
Газета: 
Рубрика: