Важкі дні

Як правило, не вступаю в дискусії зі своїми критиками. Але іноді це стає необхідним. У моїй попередній статті я писав про те, що Україна багато програла, не оголосивши в країні воєнний стан.

На сайті «Дня» критик дорікнув мені, мовляв, це означало б оголошення війни Росії, і тоді Україні дорікнули б агресією. Оголошення воєнного стану на своїй території й оголошення війни іноземній державі — це різні правові дії, які не слід ототожнювати. Воєнний стан допоміг би дисциплінувати владу, державний апарат і населення, дав би можливість Україні жити в режимі воєнного часу. Дав би можливість наведення порядку замість хаосу. Бо сьогодні і влада, і держапарат, і мільйони українців живуть так, ніби ніякої війни немає. А вона триває і в будь-яку мить може загостритися. Цілком можливим є воєнний стан без оголошення війни, тим паче що Україна є стороною, що обороняється. До речі, протягом останніх 70 років держави ведуть бойові дії одна проти одної без оголошення війни, таке є скоріше винятком, ніж правилом. Між іншим, твердження радянської пропаганди, що «нацистська Німеччина без оголошення війни напала на СРСР», не відповідає історичним фактам. Уночі 22 червня 1941 року міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп викликав повноважного представника СРСР у Берліні (повпреда, послів тоді в Радянському Союзі не було), заступника наркома закордонних справ СРСР Володимира Деканозова і вручив йому пакет документів про початок воєнних дій на Сході. Приблизно в цей самий час у Москві надзвичайний і повноважний посол Німеччини граф фон Шуленбург відвідав наркома закордонних справ СРСР В’ячеслава Молотова і вручив йому аналогічний пакет документів...

Але в останні роки ці правила забуті, і Росія вже сьомий рік веде агресивну війну проти України без будь-якого оголошення. Мій критик стверджує, що оголошення воєнного стану налякало б іноземних інвесторів. Так, а чи багато з 2014 року ми отримали інвестицій? Інвестори — це люди, які ризикують своїми власними грошима, і вони чудово бачать, що у нас відбувається. Аж до закінчення воєнних дій інвестиційний бум нам не загрожує. І якщо це закінчення буде пов’язане з капітуляцією або окупацією України ніякі інвестиції сюди теж не прийдуть.

Критик дуже переживав, що воєнний стан в Україні створить великі проблеми з отриманням російського ядерного палива українськими АЕС. Дивно, а чому він не задумався, що в умовах реальної війни Росія в будь-який вигідний для неї момент може припинити постачати ядерне паливо в Україну?

Щоб поставити ворога на коліна... Альтернатива російському ядерному паливу є, це, наприклад, американська фірма «Вестінгауз», яка, здається, якусь частину цього палива вже Україні забезпечує. Бракує лише розуміння й політичної волі у нашого вищого керівництва. Як цього не вистачає і в його поведінці щодо явно спровокованого ззовні скандалу навколо бесіди екс-президента Порошенка з ексвіцепрезидентом США Байденом. Цей скандал, ініційований нардепом Андрієм Деркачем, якого генерал-лейтенант Василь Богдан назвав у радіоефірі «емісаром «русского мира», може позбавити нас підтримки США, залишивши Україну віч-на-віч з Росією. Чи не цього прагне команда пана Зеленського? До міжнародної ізоляції України, коли з усіх шляхів у неї залишиться лише один, в Москву?

А потім нам скажуть з Банкової, що ми абсолютно самотні, нам немає на кого сподіватися, треба посипати голову попелом і йти на уклін до Кремля. Чи не Банкова робить усе можливе, щоб Україна опинилася в безнадійному, безвихідному становищі?

Те, що ситуація в нашій країні далека від ідеальної, ще раз показали деякі останні події, зокрема злочин у Кагарлику Київської області, де двоє працівників поліції побили та зґвалтували жінку. І це та поліція, яка повинна нас захищати й охороняти... Зрозуміло, що широко розрекламована реформа поліції провалилася з оглушливим тріском. Сумно, що стан МВС з 2014 року не надто покращився. А що ми мали тоді? У Криму з 10936 співробітників МВС лише 88 осіб відмовилися присягнути окупантам. Решта це зробили. До речі, показник МВС виявився найгіршим з усіх силових структур. Для порівняння: в кримському СБУ виявилися вірними Україні 242 співробітника з 2240, в Управлінні державної охорони — 20 з 527, у ЗСУ — 3990 з 13468. Звичайно, тут добре попрацювали російські спецслужби, яким офіційний Київ практично не перешкоджав. Як пише британський аналітик Едвард Лукас: «ФСБ, діяльність якої колись обмежувалася загрозами безпеці всередині Росії, тепер має повне законне право діяти за кордоном. Крім сприяння дезінформації й маніпуляції громадським життям ці два агентства (ФСБ і СВР. — І.Л.) і ГРУ — всі прагнуть проникнути в головні державні інституції колишніх радянських республік. Офіцери контррозвідки з тривогою повідомляють про їхні успіхи в рекрутуванні й укоріненні агентів та інформаторів у систему кримінального правосуддя, збройні сили, служби розвідки й безпеки, міністерства закордонних справ, оборони, внутрішніх справ тощо». А де ж протидія з боку України? І чи будуть «менти», які б’ють і гвалтують жінок, вірними Українській державі в скрутну хвилину? Чи змінилося (з урахуванням гіркого досвіду 2014 року) наше МВС у кращий бік під керівництвом пана Авакова?

Хоч би як там було, слід розуміти, що міністр Аваков влаштовує Президента Зеленського. Я, до речі, не вимагаю відставки Авакова, бо з жахом думаю про те, кого Зеленський може призначити на місце нинішнього шефа МВС... Свого часу письменник Чехов, який написав текст про будні психіатричної лікарні «Палата №6», сказав: «Уся Росія — палата №6». А у нас уся Україна — «95-й квартал»... І найкраще це підтверджує напад ДБР (разом зі спецназом) на виставку картин з колекції П.А. Порошенка в Будинку Івана Гончара. Нічого дебільнішого придумати було просто неможливо. Якщо «95-й квартал» в оточенні Зеленського хотів зробити з Порошенка героя й жертву, а з чинного Президента «тирана», то він свого домігся. Кадрова політика Зеленського, на мій погляд, завдає колосальної шкоди Україні, але й самого Президента, врешті решт, політично «втопить». А маніакальне прагнення за всяку ціну помститися й де можна (і де не можна теж!) напаскудити Порошенкові може істотно зашкодити психічному здоров’ю організатора акцій. Ділом треба займатися, а не зведенням рахунків з політичними опонентами. Не так давно Янукович помстився Луценку й Тимошенко. І чим це для нього закінчилося?

А ще слід додати, що нещодавно знову продовжили слідство й перебування під вартою Андрію Антоненку та Юлії Кузьменко, яких звинувачують у вбивстві журналіста Павла Шеремета.

Можна продовжувати скільки завгодно, нових доказів обвинуваченню це не додасть. Словом, гряде велике фіаско. Президент це відчув і на своїй прес-конференції від слідства дистанціювався. Мовляв, нехай розбираються, доведуть провину обвинувачених — добре, не доведуть — нехай самі відповідають. Такий собі привіт пану Авакову...