Інколи здається, що історія нічого не вчить. Але це не так. Вона таки вчить — якщо в цієї вчительки життя НАВЧАЮТЬСЯ
Володимир Панченко, український літературний критик, літературознавець, письменник

Карлик з орлиного племені

Хижі птахи складають суттєву частину Червоної книги України — вони представлені там на 22-х сторінках, тобто 22-м видам аристократів неба тією чи іншою мірою загрожує небезпека
21 лютого, 2019 - 16:44

Глибинні причини кризового стану більшості хижих птахів лежать на поверхні — це наслідок господарської, а вірніше безгосподарної, діяльності людини: знищення природних біотопів, погіршення умов кормодобування і гніздування, широке застосування пестицидів, яке призвело до різкого зниження репродуктивного потенціалу, загибель від пострілів горе-мисливців під час сумновідомої кампанії 1950—1960-х років.

Беззастережно віднесені до категорії рідкісних і зникаючих видів усі хижаки з роду Аquila (орел): беркут, степовий орел, могильник, великий і малий підорлики — масивні птахи з розмахом крил до двох метрів і вагою до чотирьох кілограмів. Характерна особливість усіх орлів — оперена цівка (нога від колінного суглоба до основи пальців) та пальцеподібно розчепірені під час планіруючого польоту першорядні махові пера.

ПРЕКРАСНІ ЛІТУНИ

Ще не так давно фауністи-систематики відносили до роду Аquila й орла-карлика. Відповідно до сучасних таксономічних поглядів його виділяють в окремий вид — Ніеrаaetus реnnatus. Останнє слово в перекладі з латини означає «оперений». Цікаво, що в англійській мові орла-карлика називають «орел у чоботях» — Вооted Еаgle, напевно, саме за чобіток із пір’я на нозі. Порівняно зі старшими братами він дійсно карлик. Поступається їм за розмірами в півтора-два рази (розмах крил: 110— 130 см, довжина тіла: 45 — 50 см, хвоста — 20 см, вага — до 1 кг).

Для орла-карлика, окрім мініатюрних розмірів, характерна рідкісна у світі пернатих особливість забарвлення — наявність двох варіацій (морф) — темної і світлої. В ХІХ столітті згідно з цією ознакою деякі орнітологи навіть вважали реалією існування в природі двох окремих видів орлів-карликів — темночеревого і світлочеревого.

В європейській популяції світла морфа переважає у співвідношенні 4:1. Серед гніздових пар найчастіше зустрічаються особи різнотипного забарвлення. Самки, як і у всіх хижаків, переважають за розмірами самців. У природі найлегше визначити птахів світлої варіації. Інші пернаті хижаки світлі знизу — змієїд і скопа, вони значно більші за орла-карлика. Птаха темної морфи можна сплутати з канюком, але він стрункіший, з довшим хвостом і крилами, на яких першорядні махові пір’я по-орлиному розчепірені, низ тіла однотонно бурий, без плям на крилах, характерних для канюка.

Орли-карлики — прекрасні літуни. Навесні, під час шлюбних польотів, вони майстерно виконують фігури вищого пілотажу, складаючи крила, стрімко падають вниз, перекидаються в мертвих петлях. Доводилося спостерігати, як самка і самець зчіплюються в повітрі лапами і вертикально падають із височини, обертаючись у штопорі. Такі ігри супроводжуються криками — дзвінким і чистим «пінь-пінь», які аж ніяк не нагадують голос хижака. У звуковому арсеналі карлика є й типовий орлиний клекіт.

Ареал хижака в Європі розірваний: найкрупніші популяції населяють Піренейський півострів і Центральну Францію, гніздяться вони у Греції, Туреччині, Болгарії, Румунії, Словаччині, Молдові, Білорусі, на заході європейської частини Росії. Загальна кількість європейської популяції оцінюється у 8000 пар. Співробітник Українського центру досліджень хижих птахів Сергій Домашевський кваліфіковано свідчить: «В Україні гніздиться 450 — 550 пар орлів-карликів. Цей вид рідкісний у західній частині та на Поліссі, більш звичайний — на півдні та сході країни. Гніздиться в різних типах природних лісів, як у великих масивах, так і в маленьких лісках-байраках, розкиданих по схилах річкових долин і балок, у заплавах річок. Може самостійно будувати гнізда, але частіше займає гнізда інших хижих птахів, крука, сірої чаплі. У кладці звичайно два яйця. З моменту відкладки яєць до вильоту проходить орієнтовно 90 днів. У раціоні переважають гризуни і птахи, не відмовляються від ящірок і невеликих змій. За своїми жертвами орел-карлик успішно полює як у відкритому ландшафті, так і під пологом лісу».

На Січеславщині після певної депресії має місце своєрідне відродження орла-карлика. Він є в Самарському лісі, лісових масивах у долині Орілі й Вовчої, мережі байраків у правобережній частині області. Згідно з даними обласної Червоної книги, тут гніздиться приблизно 60 пар.

ПРО МОЄ ОСОБИСТЕ БЛИЗЬКЕ ЗНАЙОМСТВО З ЦИМ ШЛЯХЕТНИМ ПТАХОМ

Моє особисте близьке знайомство з цим шляхетним птахом відбулося в 1985 році в молдавському природному резерваті «Кодру». Кілька років професійно займаючись зоологією, я (як мені здавалося) добре знав місцеву фауну хижих птахів, у якій домінували великі яструби, канюки, гніздувалася пара потайних осоїдів, навесні та восени спостерігалися регулярно мігруючі могильники. Молдавські колеги востаннє спостерігали орла-карлика в цих місцях у 1977 році. Приємним сюрпризом стала подія, що відбулася одного липневого дня. Увечері на рясно обплетеній виноградною лозою терасі мого будинку на мене чекав сюрприз — накритий великим кошиком хижий птах і записка від єгеря з сусіднього лісництва, з якої виходило, що птаха цього було зловлено на місці злочину, коли він необачно накинувся на курку в обійсті лісника, за що й отримав по заслугам — був оглушений кинутою палицею і потрапив у полон.

Мені його доставили з прозаїчною метою — для виготовлення опудала в музей заповідника. Вже перший погляд на бранця свідчив, що переді мною не тривіальний яструб чи канюк. Упадали в очі масивний дзьоб, оригінальне забарвлення, а коли я розгледів, що у птаха нога оперена до самих пальців, сумнівів не стало — до рук моїх потрапив найменший представник орлиного племені — орел-карлик. Це був молодий і, напевно, недосвідчений птах світлої морфи. Зовнішній огляд показав — жодних серйозних пошкоджень орел не має: він самостійно пересувається, розправляє крила, вступає у двобій з моєю рукою, застосовуючи як кігті, так і гачкуватого дзьоба. Зрозуміло, що робити з цілком здорового, до того ж рідкісного, птаха музейне опудало рука не піднялася. Ніч і частину наступного дня птах провів у вольєрі, а потім, винесений на галявину і випущений на землю, після короткого збентеження, розправивши крила і зробивши декілька кроків, знявся і полетів, спочатку низько над лукою, поступово піднімаючись до маківок дерев, аж допоки не сховався за обрієм, де зелена стіна лісу зливалася з небокраєм.

Друга зустріч з орлом-карликом відбулася після десятилітньої перерви, вже на теренах України — в Придніпров’ї, коли влітку 1995 року наш невеличкий орнітологічний загін проводив облік та кільцювання птахів у верхів’ях степової річки Мокрої Сури, що на Січеславщині.

З балкона моєї квартири відкривається чудовий краєвид на околиці степового містечка Верхівцевого: між полями в перехресті лісосмуг життєдайною стрічкою, що народжує ранкові серпанки, тягнеться долина Мокрої Сури... Десь за обрієм, у відрогах балок та виярках, підкоряючись могутнім інстинктам, за своїми законами і правилами живуть звірі й птахи. Навіть потужній оптиці не під силу наблизити цяткоподібні силуети хижих птахів в голубому безмежжі. Та все ж гріє душу впевненість, що це підкорюють небесні простори такі шляхетні і прекрасні орли-карлики!

Петро ЧЕГОРКА, голова Дніпропетровського осередку Українського товариства охорони птахів. Фото В’ячеслава Кайстро, малюнки Ігоря Землянських
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ