Їдьте у Марківку, їдьте до Леонтовича

Музей Леонтовича у Марківці відкрили ще у 1977 році з нагоди 100-річчя від дня народження композитора. Він розташований одразу при в’їзді в село, але особливою увагою з боку влади, місцевих жителів чи туристів не користувався. Тривалий час був у занедбаному стані, дах протікав, стіни тріскалися, сигналізації не було, через це, напевно, його двічі грабували: перший раз з меморіальної кімнати Леонтовича винесли срібні та бронзові столові прибори, потім — дві картини, які написала сестра Леонтовича. У 2015 році музей став філією Вінницького краєзнавчого музею. А після візиту обласного керівництва взагалі відродився з руїн.

Роботи з реконструкції музейного приміщення та впорядкування могили композитора, де встановлено пам’ятний знак всесвітньовідомому «Щедрику», тривали три місяці. З обласного бюджету на ремонт виділили 1 млн 150 тисяч гривень. Тим часом сільська рада розробила проект на створення парку поблизу могили композитора. Дерева планують висадити вже восени цього року. Тепер увесь музейний комплекс набув не лише нового вигляду, а й концептуального наповнення.

«Музей Леонтовича не впізнати, — не стримує захоплення директор Вінницького обласного музею Катерина Висоцька. — Музейна експозиція розміщена у чотирьох залах, які обладнані спеціальними мультимедійними системами. Вони створюють звуковий супровід для проведення тематичних чи оглядових екскурсій, а ще містять архівні матеріали, які не помістили в експозиції, але є вкрай важливі для того, щоб пізнати Леонтовича і зрозуміти його особистість».

Музей складається з чотирьох кімнат. У першій «Вінниччина — батьківщина Леонтовича» розповідається про життєвий і творчий шлях українського композитора, його зв’язок з Вінниччиною та Поділлям загалом. У центрі зали — піаніно, на якому вчився грати Леонтович, а потім і його діти. Інструмент робочий і, як кажуть музейники, може гарно здивувати відвідувачів своїм звучанням.

Друга кімната — меморіальна, це кабінет батька, який був сільським священиком. Тут зберігають автентичні речі родини Леонтовича, зокрема меблі з батьківського кабінету, його книги та одяг. Напроти родинна їдальня, з меблями, посудом, сімейними фотографіями, а на стіні розміщений килим з батьківського будинку, який спеціально реставрували для музею. Спеціально оновлювали і канапу, на якій начебто застрілили українського Шопена. Четверта зала присвячена вшануванню творчістю Леонтовича в Україні та за кордоном.

Загалом у закладі збереглося понад 500 експонатів, 70% з них були перенесені з колишньої експозиції музею, яка була сформована у 70-х роках минулого століття дослідником творчості Миколи Леонтовича Володимиром Завальнюком. Цього разу з нагоди відкриття музею дослідник подарував музейникам листи Леонтовича до дружини Клавдії, кілька сімейних фото та візитівку українського композитора.

«Передав свої найдорожчі експонати — рукописи і листи Леонтовича, тобто те, що написане його рукою і створене ним особисто, — каже Володимир Завальнюк. — Відкриття музею і меморіалу — це визначна подія не лише для нашої області, але й України, бо Леонтович — це геніальний композитор, який спочатку був більш відомим за кордоном, аніж в Україні. Попри це він залишався надзвичайно скромною людиною. І коли його «Щедрик» лунав по всьому світі, він сказав своїх дружині: «Клава, не журися, коли я стану композитором, ми житимемо краще»... Нарешті настав час, коли Леонтович повертає собі славу. І гордість переповнює груди. Цей музей на його честь має стати осередком хорової музики. Народна пісня в обрамленні Леонтовича мусить летіти по всьому світі і прославляти Україну, бо в ній закладений генетичний код нашої нації, історія виживання і відродження».